Спадщина цукрових королів: неоготична перлина Івана Терещенка на Бульварі Шевченка

«Вечірній Київ» згадує життєвий шлях цього відомого діяча, який окрім низки благодійних проєктів залишив у спадок киянам і свій вишуканий готичний маєток на бульварі Тараса Шевченка, який вважається справжньою архітектурною перлиною нашого міста.

НАЩАДОК ЦУКРОВИХ МАГНАТІВ ТА БЛАГОДІЙНИКІВ

Іван Терещенко народився 10 вересня у Глухові в родині видатного цукрового магната та благодійника Ніколи Артемовича Терещенка (1819-1903) та його дружини, доньки місцевого купця — Пелагеї Георгіївни Біловської (1830-1897).

Окрім старшого сина Івана, подружжя мало 5 дітей, серед яких найбільш відомими були Варвара (1852-1822), яка стала дружиною Богдана Ханенка та Олександр (1856-1911).

Голова родини — Нікола Артемійович Терещенко у рідному Глухові займався не лише підприємництвом і торгівлею, але й проводив активну громадську діяльність.

У 1851-1860-х роках він був старшим бургомістром Глухівського городового магістрату, а 1860-1872 роках — міським головою. Понад двадцять років Нікола Терещенко посідав провідне місце в самоврядуванні рідного міста, поєднуючи земські справи, благодійність і просвітництво.

Цікаво, що свою промислову та комерційну діяльність Нікола Артемійович почав спільно з братами Федором та Семеном, маючи спочатку незначний капітал. Та енергія й заповзятливість дали йому можливість швидко розширити свою справу та невдовзі сформувати багатомільйонний капітал.

У середині 1870-х Нікола Артемійович переїздить до Києва, а за рік купує маєток Павла Демидова, князя Сан Донато, що обіймав посаду київського міського голови у 1871-1874 роках.

Після масштабної перебудови за проєктом Ромуальда Тустановського, будівля перетворилася на офіційну резиденцію Терещенків, що вважалася центром його цукрової імперії.

Саме йому належали найбільші та найпродуктивніші рафінадні заводи тогочасної Російської імперії.

У цей час, сини Ніколи Артемійовича Іван та Олександр вчаться на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира (нині — КНУ імені Тараса Шевченка).

З 1879 року, після завершення навчання Іван вступає на військову службу у гвардійському артилерійському полку у Варшаві. Щоправда, служба була недовгою, бо вже за рік чоловік вийшов у відставку й оселився в Києві.

За підтримки батька, Іван та його молодший брат Олександр заснували «Товариство буряково-цукрових і рафінадних заводів Терещенків», діяльність якого поширювалася на Київську, Чернігівську, Волинську, Подільську, Харківську та Курську губернії.

СНІГ У КВІТНІ

З ім’ям Івана Терещенка пов’язана також київська романтична легенда про його заручини з місцевою красунею Єлизаветою Саранчовою. Батько нареченої, генерал-лейтенант Михайло Саранчов був категорично проти їхніх стосунків, і нібито пообіцяв, що скоріше сніг випаде у теплу пору року, ніж він дозволить зіграти весілля своєму підлеглому з його донькою.

Закоханий юнак виявився ще тим винахідником, і вже за декілька днів Іван засипав білим цукром вулицю, де проживала його кохана, імітуючи снігопад. Тож, старий генерал був змушений дотриматися свого слова, а молодята невдовзі зіграли весілля. Щоправда, Нікола Артемійович був не у захваті від марнотратної витівки старшого сина.

Подружжя щасливо жило у шлюбі понад 20 років та виховувало 4 дітей. Серед них найяскравішою постаттю став найстарший син Михайло — підприємець, банкір та міністр Тимчасового уряду. Від своїх знаменитих предків він успадкував дивовижну працездатність, гострий розум, благодійність та тонкий художній смак.

МЕЦЕНАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІЯЧА

Впродовж багатьох років Іван Ніколович був почесним куратором Київського реального та Олександрівського ремісничого училищ.

Також значний внесок він вклав у розвиток тогочасного українського мистецтва, активно підтримуючи рисувальну школу Миколи Мурашка, що стала першим спеціальним художнім закладом в нашому місті. В різний час в ній навчалися видатні українські художники: Іван Селезньов, Іван Їжакевич, Микола Пимоненко, Михайло Жук, Фотій Красицький, Григорій Світлицький, також брала уроки малювання Леся Українка.

У 1875-1900-х роках він витратив на утримання закладу 150 тисяч карбованців.

За прикладом батька, дядька та сестри Варвари, Іван Ніколович збирав власну колекцію творів живопису, що складалася переважно з творів провідних тогочасних митців. Відомо, що підприємець дружив з відомим художником Василем Верещагіним та підтримував безмежно обдарованого Михайла Врубеля.

Одного разу він придбав за 300 карбованців картину «Дівчина на тлі перського килима», яку митець марно намагався продати на багатьох аукціонах. Зараз ця картина є окрасою колекції Київської картинної галереї.

Серед інших перлин колекції Івана Терещенка були також і оригінали малюнків Тараса Шевченка.

За свідченням сучасників Івана Ніколовича, він мав вишуканий смак та чудово розбирався у мистецтві, а його головним експертом щодо поповнення колекції нерідко виступав сам Микола Мурашко.

ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ

Наприкінці 1890-х стан здоров’я Івана різко погіршився через загострення сухот, тож він змушений залишити Київ та переїхати на південь Франції у тепліший та сприятливий для одужання клімат.

На жаль, найкращі лікарі з Німеччини, Франції, Англії та навіть Америки не змогли врятувати життя підприємця, і він помер 24 лютого 1903 року на власній віллі «Маріпоза», через декілька тижнів після смерті свого батька. Йому було лише 49 років.

Всі його статки разом зі спадщиною батька (13 млн крб лише в іноземних банках) відійшли чотирьом дітям і вдові Єлизаветі, яка продовжила справу чоловіка і свекра та активно займалася меценатською діяльністю.

За заповітом, тіло Івана Терещенка перевезли на Батьківщин. Він похований у парку в центрі села Іскрисківщині на Сумщині, серед інших поховань династії Терещенків.

БУДИНОК ІВАНА ТЕРЕЩЕНКА

Головною київською адресою підприємця є знаменита білосніжна будівля у стилі венеціанської готики, яка знаходиться на розі Бульвару Тараса Шевченка та Михайла Коцюбинського.

Її першою власницею була поміщиця Феліція Модзелевська, на замовлення якої у 1874 році архітектор Вальдемар Краузе звів цей оригінальний неоготичний маєток. Після смерті чоловіка у 1879 році вона продала будинок Іванові Терещенку.

За деякий час він розширив маєток та звів біля нього двоповерховий флігель у стилі головної споруди.

«Забудова цієї невеличкої садиби збереглися майже повністю: наріжний двоповерховий особняк з видовженим бічним фасадом до Тимофіївської (Коцюбинського), а з вузьким, з парадним входом до бульвару; та двоповерховий флігель, що колись, на польський лад називався у Києві офіциною. Між ними невеличке подвір’ячко зі службами, відокремлене від вулиці цегляним парканом з брамою — стрільчастою, «готичною», — так описують історичну садибу відомі краєзнавці Ольга Друг та Дмитро Малаков у своїй книзі «Особняки Києва».

У 1903 році після смерті Івана Терещенка садиба переходить у власність його дружини Єлизавети та дітей, які проживали там до 1917 року.

У ніч з 13 на 14 листопада 1918 року в цьому будинку відбулася знакова для України подія — представники різних українських партій, зважаючи на можливість колаборації гетьмана Скоропадського із росією, схвалили план повстання і обрали тимчасовий революційний уряд — Директорію УНР, до якої увійшли Петлюра, Винниченко та Швець.

В період УНР у будинку також розміщувалося Генеральне секретарство шляхів, а згодом — Міністерство шляхів сполучення.

На жаль, зараз вже тривалий час будівля є занедбаною та поступово руйнується.

Нагадаємо, що у вересні 2023 року Верховний Суд повернув садибу Терещенків у власність територіальної громади міста Києва. Боротьба за збереження цієї пам’ятки тривало майже 15 років.

До теми: Спадщина цукрових королів: маєток Олександра Терещенка у Києві.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»