Нові адреси Києва: на Теремках з’явилася вулиця письменниці Докії Гуменної

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Також у межах декомунізації була перейменована вулиця Юрія Смолича в Голосіївському районі Києва.

Вона була запроєктована у 1970-х роках, під час спорудження житлового масиву Теремки II. З 1977 року вона отримала назву на честь українського письменника та журналіста Юрія Смолича (1900-1974).

Ще у 1991 році, коли були розкриті архіви КДБ, підтвердилися припущення, що літературний діяч впродовж багатьох років був інформатором каральних органів Радянського союзу. Ця співпраця тривала з 1935-1953 роки.

Тож, попри успішну літературну діяльність, цей скандальний факт з біографії письменника, не міг не позначитися на репутації письменника та подальшому сприйнятті його творчості.

У 2022 році робоча група експертної комісії з питань найменувань визначила, що підлягають перейменуванню назви міських об’єктів, які підпадають під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». До переліку цих міських топонімів потрапила і вулиця Юрія Смолича.

А влітку 2022 року у застосунку «Київ Цифровий», шляхом рейтингового голосування обрали нову назву вулиці. Серед запропонованих варіантів найбільшу кількість голосів (3 603) набрала пропозиція «вулиця Докії Гуменної» — на честь української письменниці, членкині об’єднання українських письменників «Слово».

Докія Гуменна народилася 23 березня 1904 року у місті Жашків на Київщині (нині Черкащина) в селянській родині. ЇЇ батько, Кузьма Гуменний, отримав у спадок 120 десятин землі, але більше тягнувся до мистецтва: любив пісні, музику, добре грав на сопілці, скрипці, які сам виготовляв.

Освіти батько не мав, але прагнув, щоб його діти мали таку можливість. Після закінчення початкової школи Докія подовжила навчання у Звенигородській гімназії.

Згодом дівчина вчиться у педагогічній школа в Ставищах, де знайомиться із поетом Дмитром Загулом, який, відчувши літературний талант учениці, заохотив створення перших літературних праць.

У 1922 році Докія вступила на літературно-лінгвістичний факультет Київського інституту народної освіти, друкувалася в часописах спілки селянських письменників «Плуг».

У цей час вона стає свідком українського літературного життя, а на сторінках своїх творів вона залишила цінні спогади про Миколу Зерова, Григорія Косинку, Бориса Антоненка-Давидовича, Сергія Пилипенка, Тодося Осьмачки, Василя Еллана, Володимира Сосюри, Павла Тичини, Миколи Хвильового та інших відомих письменників, поетів та науковців.

У 1928 році, напередодні сталінської політики колективізації, Докія отримала завдання висвітлити переваги колективного господарювання на прикладі новостворених комун. Тож редакція часопису «Плуг» відряджає жінку у південні райони України та на Кубань, як спеціальну кореспондентку.

Результатом цих мандрівок став цикл нарисів «Листи зі Степової України» (Плуг. 1928—1929) та «Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная» (Червоний шлях. 1929).

Описуючи працю в комунах, технічне зростання села, захоплюючись мальовничими наддніпрянськими пейзажами, авторка водночас правдиво описала занепад та руйнацію селянських господарств.

За «ідеологічну невитриманість» ці нариси були охарактеризовані, як «безпорадні рядки куркульського відчаю», і піддавались жорсткій критиці. Письменницю називали «куркульською агенткою в літературі», «класовим ворогом», «наклепницею на радянський лад».

У Спілку письменників України Докію також не прийняли. Певний час вона навіть живе у Туркменії, де продовжувала роботу над романом-тетралогією «Діти Чумацького шляху».

У 1937 році Докія Гуменна брала участь в археологічній експедиції при розкопках поселення трипільської культури біля села Халеп’я на Київщині. Отримані враження та історичні міркування стали основою для її оповідань «Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка».

Під час німецько-радянської війни Докія Гуменна залишалася в Києві. Після того, як нацисти розігнали Спілку письменників України, вона змогла влаштуватися до пропагандистського Музею-архіву переходової доби, який очолював відомий історик Олександр Оглоблін.

Свої спогади про тогочасний окупований Київ письменниця залишила у романі-хроніці «Хрещатий яр», виданий вже у Нью-Йорку в 1956 років:

Свої цілком зрозумілі та близькі сучасним киянам враження про те, як жив Київ після початку війни, вона описала в романі-хроніці «Хрещатий яр», що вийшов у Нью-Йорку в 1956 році:

«Місто-велетень причаїлося в нічних мороках. Може спить? Може, так ось від якогось часу, як спадуть вечірні сутінки, як засяє перша зірка, — безтурботно вкладається усе спати? Може порожньо у цих мовчазних кам’яних велетнях-тінях, нема для кого вбирати місто у вечірній одяг електричних діядем? Може й самого міста нема, а привиділося воно колись раз якомусь фантастові-мрійникові?»

Також Докія Гуменна стала однією з перших українських письменниць, хто у своїх творах описував спогади про трагедію Бабиного яру.

У 1943 році, після звільнення Києва від нацистської окупації, письменниця зазнала значних утисків з боку радянської влади. Тож тікаючи від репресій, вона змушена емігрувати за кордон.

Тому впродовж десятиліть її творчість залишалася майже невідомою в Україні. Проте вона була широко знана серед представників української діаспори, оскільки її твори мали успіх за кордоном.

У США письменниця вела активне громадське життя: без її участі не відбувалася жодна культурно-освітня подія в Нью-Йорку: Докію можна було побачити в різних українських організаціях, вона брала активну участь у діяльності Української Православної Церкви, стала одним із засновників Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово».

Докія Гуменна залишила значну літературну спадщину: понад 30 томів прозових творів, серед яких найвідоміші: «Діти Чумацького Шляху» та «Прогулянки алеями мільйоноліть», також казка-есей «Благослови, Мати!», романи «Золотий плуг», «Небесний змій», «Велике цабе», тетралогія «Діти Чумацького Шляху».

Значну увагу письменниця приділяла українській історії та археології, що втілилося у розповідях про Трипілля — «Минуле пливе в прийдешнє».

На думку літературознавців, значну цінність мають і автобіографічні твори письменниці про Київ довоєнних часів (щоденникові спогади «Дар Евдотеї»), періоду Другої світової війни (роман-хроніка «Хрещатий Яр») та інші.

Одними з останніх творів письменниці стали: «Минуле пливе в майбутнє» (1978) та «Небесний змій» (1982).

Померла Докія Гуменна 4 квітня 1996 року у Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці, штат Нью-Джерсі.

***

Нагадаємо про повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: у центрі столиці з’явилася вулиця Івана Драча

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»