З глини з Часового Яру: у Києві військові створюють унікальне панно. ФОТОРЕПОРТАЖ

Військові з родинами на курсі арттерапії. Фото: Борис Корпусенко
Військові з родинами на курсі арттерапії. Фото: Борис Корпусенко

У Центральному будинку художника в Києві групи військових, які проходять курс психологічного лікування у військовому госпіталі, відновлюються на спеціальних курсах арттерапії.

Щоразу, коли приходиш до великого приміщення, де військові займаються творчістю, помічаєш зміни. Люди, які не хотіли спілкуватись ще тиждень тому, сьогодні посміхаються і показують свої роботи. А там, де раніше сиділи лише групи військових, які час від часу ділились бойовими спогадами — з’явились жінки й діти.

«Вечірній Київ» поспілкувався з тими, хто започаткував унікальну програму для психологічного відновлення військових. Насамперед це фахівці-психіатри Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» та БФ «Український тризуб».

Біля одного зі столів, де ліпили з глини чоловік та жінка у військових строях і маленька дівчинка, стояв і спостерігав за роботою Олег Друзь, професор кафедри військової психіатрії та медичної психології УВМА, Начальник клініки психіатричної допомоги Головного клінічного військового госпіталю, головний психіатр ЗСУ, а також Олексій Пергаменщик, заступник голови Спілки художників України, скульптор-монументаліст.

Лікар-психіатр та скульптор дивились на роботи військових і робили власні висновки.

Олексій Пергаменщик, Олег Друзь та учасниці майстер-класу з ліпки глиною у Центральному будинку художника України.

Як пояснив кореспондентам «Вечірнього Києва» Олексій Пергаменщик, він був ініціатором майстер-класів для військових, які мають посттравматичний синдром після тривалої участі у бойових діях. Просто запропонував приміщення та помічників, які б радили та направляли військових-аматорів у ліпці.

А от роботи пацієнтів військового госпіталю виявились унікальним маркером для лікарів, які з ними працюють. Адже виліплені з глини вже перші фігурки стали тривимірними зображеннями, які показували корінь проблем того чи іншого пацієнта-військового.

«Розумієте, часто люди приховують від лікаря саме корінь проблеми, яка призводить до розвитку ПТСР та психологічних розладів. А саме це треба знати фахівцеві, що надати кваліфіковану допомогу», — поділився скульптор.

Він згадав, як дехто з тих, хто зараз із задоволенням працює з глиною, боявся навіть заходити у ліфт, тримав руку зігнуту, як це робить ембріон — ніби захищаючись від ймовірного нападу.

«А вже після занять людина була абсолютно іншою, у неї проходив внутрішній „зажим“, біль та стресові спогади, які блокували його нервову систему», — розповів Пергаменшик.

Він нагадав, як на початку 20 століття доктор Фрейд за допомогою плям-зображень розбирався у стані своїх пацієнтів. Тепер знань більше, але й травм у час війни більше також

До розмови під’єдналась Інна Черненко, лікарка-психіатр, підполковниця медичної служби, яка постійно працює з військовими.

Вона пояснила, чому у залі з’явились жінки та діти. Як виявилось, через кілька майстер-класів, бійці, які почали почуватись краще, попросили про спільну ліпку з сім’ями.

«Родина — це їх мікроклімат. Там вони почуваються спокійно. Війна змінює наших чоловіків, тож жінкам треба навчитись розуміти їх і знаходити спільну мову. І такий вид ресоціалізації виявився дуже дієвим», — зазначила пані Черненко.

Перші твори з глини дуже надихають військових.
Чоловіки й жінки на майстер-класі з ліплення з глини.

Коли лікарі порівняли результати після курсів ліплення з глини та інших видів арттерапії, то швидкість відновлення нейронних зв’язків була продуктивнішою саме після ліпки.

Ліплення з глини — різновид арттерапії, визнаний одним з найефективніших для всебічного розвитку здібностей і талантів як у дітей, так і у дорослих.

Ліпка з глини нагадує медитацію. Людина бере в руки шматок глини та через деякий час перетворює його на зображення, при цьому автор має досвід творіння, бачить результати своєї роботи.

За словами військових психіатрів, занурення у творчий процес дає бійцям заспокоєння, відвертає від навʼязливих спогадів про війну.

Окрім цього, робота з глиною покращує когнітивні функції, відновлює мілку моторику рук. А ще, глина дуже приємна на дотик, сприяє вивільненню окситоцину, який має антистресовий ефект.

Жінки й чоловіки працюють разом, спілкуються у творчій спокійній атмосфері.

Олексій Пергамещик, автор тризубу на щиті монумента «Батьківщина-Мати» у Києві, розповів, що готовий підтримати лікарів з їх ініціативою поширити подібні майстер-класи з реабілітації на інші регіони.

У Спілки 28 відділень по всій Україні, є 25 тисяч дійсних членів, тож вони можуть під’єднатися до співпраці з реабілітації. Це дуже важливо, бо сьогодні все суспільство потребує підтримки й не лише в Україні. Війна вплинула на увесь світ.

Ліпка з глини — для багатьох військових нове заняття, яке захоплює і відновлює.

Щодо фахових спостережень, то відомий скульптор поділився:

«Ми даємо різні тематики люди спочатку військові починають ліпити починають шось найпростіше. Я їм сказав — ви всі курите, спробуйте зробити попільнички для початку. І вони зробили за власним бажанням, хто яку попільничку хотів. А потім перейшли на складніше — зробили шеврони військових підрозділів. А зараз робимо велике панно — дерево, на якому серед листя будуть герби українських міст».

Військові заглиблюються у творчу роботу і забувають про тривожні спогади.

Герби українських земель будуть різноколірні, панно матиме площу три з половиною квадратних метри, воно пройде обпалювання. Така кераміка дуже довговічна. Зберігається соті й тисячі років. І для військових ця робота — намагання щось залишити красиве, символічне.

Мама військова разом з донькою на майстер-класі з ліплення з глини.
Дитячі емоції неповторні.

Фахівці з кафедри військової психіатрії кажуть, що по-справжньому проблема з посттравматичним синдромом відкриється, коли завершиться війна і її новинний потік.

Саме тоді й «накриває» ПТСР. Скажімо, після Афганістану на 5-8 рік була хвиля самогубств військових, які були у тому контингенті.

Але сьогодні масштаби війни набагато більші і треба використовувати увесь досвід, щоб допомагати якомога більшій кількості людей.

«Треба, щоб вони почували себе потрібними та мали стимул, адже у них велика проблема ресоціалізації, є адреналінова залежність. Саме тому у мирному світі їм важко», — кажуть фахівці.

Листя дерева для майбутнього панно з гербами регіонів України.
На майстер-класі з ліплення, військові виготовляють керамічне панно до Дня Незалежності.

Олексій Пергаменщик зазначив у розмові з кореспондентами «Вечірнього Києва», що головними під час майстер-класу є психіатри, вони бачать за роботами, яка допомога потрібна військовим, що їх непокоїть.

А скульптори допомагають людям практично без навичок, відчути, що вони можуть зробити цікаву творчу роботу. У багатьох пацієнтів відкривається художній дар.

Військові зосереджені на творчості.

До слова, під час занять з ліплення, грає дуже приємна музика. Олексій Пергаменщик пояснив журналістам, що — вона теж терапевтична:

«У нас лунає музика в діапазоні, який найкраще сприймає організм людини, 5-7 Герц. Саме в такому діапазоні звучать і дзвони. Тож ми ставимо їм таку медитативну музику і вони ліплять, і відновлюються».

Військові ліплять з глини, видобутої у Часовому Яру на Донеччині.

До слова, зараз військові працюють з глиною, видобутою у Часовому Яру на Донеччині. Там віками її видобували. І достатні запаси зробили у мирний час. Нині ж ЗСУ б’ються за Часів Яр, щоб ворог не просунувся далі.

Зробити велике красиве керамічне панно військові планують до Дня Незалежності, 24 серпня 2024-го.

Наразі вирішують, де його розмістять, можливо, це буде фортифікаційна споруда середини 19 століття, Київський музей Коси Капонір. Але остаточне рішення ще не прийняли.

На думку лікарів-психіатрів, що працюють з військовими та членів Спілки Художників України, такий курс має відвідувати не по 10-15 людей, а набагато більше. Самі ж курси варто поширити по всій Україні. Ця методика випробувана, вітчизняна й не потребує великих витрат.

«Вечірній Київ» писав про те, що арттерапія рятує від драматичних спогадів.

Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО, «Вечірній Київ»