Дохристиянські вірування в Україні: столичний музей демонструє незвичну експозицію
Виставка збудована за тематичним принципом та розповідає про різноманітні прояви релігійних уявлень, розповсюджених на теренах сучасної України від найдавніших часів до приходу християнства.
Нещодавно у Національному музеї історії України відкрилася виставка про вірування, які існували у прадавніх мешканців нашої території.
Мистецький проєкт стартував у Національний день Швеції, який відзначається щорічно 6 червня. Також у музеї розповіли, що виставка «Дохристиянські вірування України» підготовлена за сприяння культурних інституцій і приватних ініціатив зі Скандинавії.
«Понад 20 років я працював у Швеції як дослідник. З 24 лютого 2022 року одразу почали телефонувати та писати скандинавські колеги, зокрема керівник Національної ради з питань спадщини Швеції. А директорка Північного музею у Стокгольмі сказала мені, що вони починають збір коштів для підтримки українських музеїв. До ініціативи долучилися Національна рада з питань спадщини Швеції (Riksantikvarieämbetet), Північний музей у Стокгольмі (Stiftelsen Nordiska museet) та інші музеї Скандинавії. збір коштів тривав близько року. Зараз в експозиції можна побачити перелік усіх установ, які долучилися до створення цього проєкту», — зауважив генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук.
За словами очільника музею, до збору коштів долучилися не лише музейні установи, але й школи та навіть театр, що унаочнює солідарність європейської спільноти з Україною. Наразі зібрані кошти допомагають музею продовжувати діяльність і розвиватися навіть в умовах війни.
«Швеція та Україна мають довгу спільну історію, починаючи з доби вікінгів та одруження київського князя Ярослава Мудрого на шведській принцесі Інгігерді, і до сьогоднішньої непорушної підтримки Швецією України під час війни з росією. Серед сотень унікальних археологічних пам’яток, представлених на цій виставці, є кілька артефактів доби вікінгів, що є ще одним свідченням нашої довгої спільної історії», — зауважує Каспер Андерссон, заступник голови дипломатичної місії Швеції в Україні, який відвідав музей у день відкриття експозиції.
Також дипломат відзначив, що цей проєкт є внеском у збереження і розвиток української ідентичності.
«Це — пам’ять про історію, пам’ять про традиції, тут зокрема можна дізнатися більше про зв’язки між Україною та Швецією. Для мене наша історія Русі — це теж про європейськість України», — наголосив пан Каспер.
В експозиції «Дохристиянські вірування України» можна побачити понад 500 оригінальних артефактів з колекції Національного музею історії України. Деякі з них експонують вперше. Серед найцікавіших експонатів представлені: орнаментована лопатка мамонта, трипільські статуетки та посудини, скіфське бронзове навершя з фігуркою Папая та намиста знатної скіф’янки з Мелітопольського кургану, глек-«календар» черняхівської культури, прекрасні взірці античного посуду з Піщаного та багато інших унікальних археологічних пам’яток.
«Виставка складається з восьми блоків, кожен з яких об’єднує предмети різних періодів, тематично пов’язаних між собою. Теми стосуються найдавніших релігійних ідей, людського буття, служителів культу та сакральних споруд, місця людини у всесвіті, магічного захисту людини, її родини та власності», — розповідає кураторка виставки — завідувачка музейного відділу найдавнішої та середньовічної історії України Марина Стрельник.
За її словами, до найдавніших артефактів належать речі з Мізинської палеолітичної стоянки в Чернігівській області, зокрема браслет та стилізовані орнаментовані жіночі й фалічні фігурки з бивня мамонта.
«Браслет оздоблено меандровим візерунком, що, ймовірно, імітує структуру мамонтової кістки й пов’язаний з ідеями достатку та ситості», — вважає пані Марина.
Кураторка проєкту переконана, що стародавні артефакти містять чимало таємниць та таємниць, тож їхнє призначення іноді важко уявити сучасній людині. До таких, на її думку, належать знамениті біноклеподібні посудини культури Трипілля — Кукутень.
«Цікаво, що ці посудини не мають дна… Окрім подвійних, також є так звані моноклі й триноклі. Археологи розуміють, що ці речі пов’язані з культами, але як саме їх використовували — невідомо. А серед експонатів скіфської доби на виставці можна побачити тригорлу посудину. Ймовірно, її також використовували для проведення різноманітних ритуалів», — розповідає експертка.
Марина Стрельник вважає, що у стародавні часи сакральні сенси мали не лише прикраси, але й чимало побутових речей, які прикрашали спеціальними орнаментами. Вони є свідченням того які предмети люди використовували у своїх обрядах, і навіть — як саме це робили. Чимало артефактів, пов’язаних із давніми віруваннями, спершу здаються чимось незрозумілим або й страшним, однак після досліджень відкривається зв’язок між ними й сучасним світом.
«На жаль, археологія не може дати вичерпних відповідей на питання щодо прадавніх вірувань. Не завжди можна зрозуміти призначення того чи того предмета. Також значна кількість пам’яток — одяг і загалом тканини, плетені вироби, меблі тощо — до нас майже не доходить, бо їх руйнує час», — розповідає кураторка.
За її словами, деякі атрибути прадавніх культів залишилися з прийняттям християнства, коли нова віра тісно переплелася зі старими уявленнями.
«Коштовні прикраси, наприклад, браслети-наручі й колти містять багато язичницьких зображень, зокрема крилатого пса Семаргла, русалок. У різноманітних підвісках також можна побачити язичницьку символіку, що переплітається із християнською, як-от сонячне коло і хрест…”- зазначає експертка.
Марина Стрельник розповідає, що у прадавні часи людина не уявляла себе поза світом божеств та духів, що супроводжували її впродовж життя. Тож значна частина ритуалів була пов’язана з різними знаковими етапами людського життя, починаючи від народження і закінчуючи смертю.
«Життя в давнину уявляли як коловорот: людина з’являлася на світ, давала життя дітям, а потім відходила, а її нащадки продовжували рід. Смерть, з одного боку, сприймали як кінець, а з іншого — як початок нового життя», — розповідає науковиця.
Також значну роль у житті людини завжди відігравало її житло. Оскільки впродовж багатьох століть наші пращури вірили, що житло дає не лише фізичний, а і магічний прихисток.
«Вогнище в печері захищало людину як від звірів, так і від злих духів. Тому в житлі зазвичай облаштовували сакральне місце, де розміщували речі, пов’язані з божествами й духами. Так, трипільці робили хрестоподібні чи округлі домашні вівтарі. Загалом вони часто використовували елемент кола — воно могло символізувати сонце, місяць, людське життя», — розповідає пані Марина.
За її словами, часто над входом до оселі встановлювали своєрідні обереги з різними зображеннями. Наприклад в античних будівлях над порталами нерідко можна побачити зображення горгони Медузи, що за легендою своїм поглядом перетворювала все на камінь, відганяючи злі сили.
«Один із прикладів, представлених на виставці, — антефікс (деталь даху над фронтоном) з Ольвії. Цей артефакт є свідченням, що Медуза та зображення її відтятої голови слугувало захисним символом для оселі…» — стверджує кураторка.
Наприкінці своєї розповіді вона наголосила, що з часом ставлення людей до залишків давніх цивілізацій теж змінюється. У центрі експозиції можна побачити відому кам’яну стелу з людськими рисами та погруддя ідола.
«У 1915 році вона була виявлена випадково селянами, які привезли дивні скульптури на подвір’я місцевого священника. Згодом цей цінний артефакт потрапив до колекції музею. Згодом науковці дослідили, що подібні стели зазвичай встановлювалися на поховальних курганах, символізуючи зображення пращурів», — зауважує науковиця.
Тож проєкт є надзвичайно цінною пам’яттю про історію та традиції наших давніх пращурів.
Виставка «Дохристиянські вірування України»
Коли: до кінця 2024 року з можливістю продовження
Де: вулиця Володимирська, 2
Розклад роботи музею: щодня, з 10:00 до 18:00, каса музею до 17:00.
Вартість: вхід на виставку буде за загальним квитком до музею — 150 грн, для школярів, студентів та пенсіонерів — 80 грн.
До теми: Поезія Ліни Костенко, унікальні старожитності та майстерна графіка: у столиці демонструють «Українську Одіссею».
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»