Будинок невтішної вдови: таємниці та легенди знаменитої кам’яниці

10 червня світова спільнота відзначає всесвітній день Модерну (World Art Nouveau Day). У цей день заведено згадувати визначні шедеври цього стилю в архітектурі, музиці та у живописі.
Однією з найяскравіших та найзагадковіших київських будівель цього стилю є Будинок Сергія Аршавського на вулиці Лютеранській, відомий також під поетичною назвою — Будинок невтішної вдови.
Понура та сіра будівля різко контрастує із яскравою забудовою старовинних будинків вулиць Лютеранської та Банкової, а маскарон на фасаді у вигляді жіночого обличчя, по якому у дощову погоду течуть сльози, має чимало власних таємниць та легенд.

Першим власником цієї містичної споруди був купець другої гільдії Сергій Аршавський, який замовив його будівництво відомому міському архітектору Едуардові — Фердинанду Брадтману. Будівництво тривало з 1905-1907 роки.
За описом у зводі пам’яток історії та культури Києва, це двоповерхова цегляна споруда, прямокутна у плані.
«З півночі на обох поверхах є лоджії. Кожен із чотирьох фасадів має своє вирішення: звернені до сусідніх ділянок виконано у лицьовій цеглі, парадні, що виходять на перехрестя, — із застосуванням дорогих будівельних матеріалів (лабрадориту, сірого граніту), оброблених під грубий руст блоків штучного каменю, ліпних прикрас із цементу, оливкової керамічної плитки, жовтої цегли (для основної кладки) і кованого металу», — йдеться в описі до пам’ятки.

Окрасою будівлі є ризаліт. який завершується підковоподібним щипцем з жіночим маскароном з сумним виразом обличчя, завдяки чому будинок отримав свою назву «Будинок вдови, яка плаче» або «Будинок невтішної вдови».
До речі, ініціали першого власника «АС» можна досі побачити на фасаді споруди.
Вважається, що Сергій Аршавський був надзвичайно заможною людиною і мав навіть два автомобілі, тоді, коли його колеги ще їздили переважно у кінних екіпажах. Тож не дивно що його маєток мав одне з кращих на той час технічних оснащень у Києві. На кожному поверсі будівлі знаходилися 10-кімнатні квартири, з окремими апартаментами для слуг, а також приміщеннями для автомобілів, винним погребом та пральними.
Спочатку в будинку не було нікого схожого на скорботну вдову: родина Аршавських, що складалася з подружжя та їхніх чотирьох дітей, жила тут досить щасливо.

Проте у 1913 році, власник несподівано вирішує продати свій будинок, а кошти від продажу вкладає у незабудовану ділянку на Крутому узвозі, 3 та у два прибуткових будинки на вулиці Басейній.
Новим власником маєтку на Лютеранській стала родина купця першої гільдії Товія Апштейна. Цікаво, що він був власником елітного маєтку на Подолі на Спаській, 12, де розміщувалася контора очолюваного ним акціонерного товариства.
Товій не довго жив в маєтку «Невтішної удови», і за деякий час помер. Певний час, до націоналізації садиби у 1918 році, в ній дійсно проживала вдова Груня з двома синами. Кажуть, що після смерті чоловіка, у поведінці жінки помічали багато дивних речей, а вечори вона проводила, спілкуючись з померлим чоловіком…
Однак, це не більше ніж міська легенда, яку пов’язують з жіночим маскароном на фасаді цієї споруди. Оскільки відомо, що удова Товія Апштейна емігрувала до Варшави, де прожила останні роки до своєї смерті у 1927 році.

У радянський час в маєтку Аршавського розміщувалися різноманітні організації та установи, зокрема: Федерація іноземних груп ЦК компартії, Особливий відділ XII армії, профспілка Південно-Західної залізниці та інші урядові структури.
З середини 1990-х він став офіційною резиденцією Президента України й використовується переважно для зустрічі іноземних делегацій та гостей очільника держави.
За свідченням києвознавців, від перших власників в інтер’єрі будинку збереглися три люстри Swarovski та камін.
До початку повномасштабної війни, в цій будівлі зрідка проводилися екскурсії, проте зараз вхід в Урядовий квартал є закритим, тож помилуватися цим архітектурним шедевром можна лише на світлинах.
Нагадаємо про архітектора Едуарда-Фердинанда Брадтмана — творця «Київського Парижу».
До теми: Дім Легенд чи Колиска Духа: таємниці будинку барона Гессельбейна у Києві.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»