Пам’яті Олега Ольжича: у Києві вшанували видатного українця у 80-ті роковини його загибелі. ФОТО

«Державу не твориться в будучині, Державу будується нині…» — ці слова, сказані Олегом Ольжичем, у наші дні згадують часто. Вони виявились пророчими. Адже в історії України не було періоду, коли б боротьба за її свободу припинялась.

Меморіальна дошка на честь видатного вченого та провідника ОУН встановлена на будинку поблизу Червоного корпусу КНУ ім.Т.Г.Шевченка не випадково. Саме тут розташовується одна з конспіративних квартир, де бував Ольжич та Олена Теліга і їхні соратники.

Народжений у Житомирі у 1907 році, у родині вчених та просвітників Олександра Олеся та Віри Кандиби, Олег Кандиба (родове прізвище Ольжича), провів у столиці частину дитинства та підліткові літа — з 1912-го до 1922-го. Сім’я жила у будинку на розі нинішньої вулиці Антоновича та Федорова. Два роки Олег навчався у Пущі-Водиці.

А потім, разом з матір’ю, змушений був емігрувати. Далі навчався у Празі. Був членом «Пласту», вивчав археологію і досліджував трипільську культуру й захистив докторську дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини».

Втім, вся діяльність Олега Ольжича була спрямована перш за все на досягнення самостійності української держави. І попри великі можливості жити у Європі чи США, він обрав шлях боротьби за Україну.

Олег Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. У ОУН він вступив у 22 роки. У 1937-ому очолив культурно-освітню референтуру Проводу українських націоналістів. Саме Олег Ольжич розробляв нову культурну політику для незалежної України.

Олег Ольжич поєднав в собі три найважливіших іпостасі: вченого-археолога, письменника-поета і культурно-політичного діяча, одного з керівників ОУН.

До Києва Ольжич прибув у 1941 році налагоджувати підпільну мережу ОУН в Україні. Перебував тут до 1942 року.

З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів повернувся до Львова, де в 1944 році був заарештований гестапо.

У ніч з 9 на 10 червня 1944 році Олег Ольжич загинув у німецькому концентраційному таборі «Заксенхаузен».

Сьогодні, біля будинку по вулиці Павла Скоропадського, 15, у центрі столиці, де розміщена меморіальна дошка Олегові Ольжичу, Богдан Червак, голова Організації українських націоналістів. Перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, нагадав, що у Києві Ольжич організував «Українську національну раду»:

«Це був своєрідний „передпарламент“ майбутньої української держави, тобто це була державна інституція, до складу якої входили представники різних українських земель, яка мала намір проголосити незалежність України, коли на це будуть історичні обставини».

Національно-культурне відродження Києва були у зоні особливих інтересів Ольжича та його соратниці Олени Теліги.

«Виходила газета «Українське слово», виходив літературно-мистецький альманах «Литаври». У Києві постала Спілка українських письменників, яку очолювала Олена Теліга, за багато років більшовицької окупації, кияни почали говорити українською мовою.

«Я зустрічався з людьми, які знали Олену Телігу, бачили Олега Ольжича, то вони мені розповідали, що коли прийшли у Київ українські націоналісти, люди почали розмовляти українською мовою, що важко було собі уявити, бо Київ був збільшовичений та зрусифікований», — поділився з «Вечірнім Києвом» Богдан Червак.

За проукраїнську позицію Олена Теліга потрапила у гестапо, її розстріляли та поховали у Бабиному Яру. Ольжич був змушений покинути Київ та виїхати до Львова. Але у Львові гестапівці його знайшли, арештували.

«10 червня 1944-го року він був закатований німцями у німецькому таборі „Заксенхаузен“. Полковник ОУН Андрій Мельник, який теж перебував у цьому таборі, хотів, щоб німці передали прах Ольжича, щоб можна було його похоронити. І німці обіцяли це зробити. Але не дотримали своєї обіцянки. Тому прах Ольжича був переданий на одну з німецьких фабрик мила…» — розповів Богдан Червак.

На його думку, щорічні відзначення, які відбуваються біля будинку по вулиці Павла Скоропадського, 15, мали б спонукати більш активно вшановувати пам’ять Ольжича у самому Заксенхаузену. Адже така постать, як Ольжич, страчений у концтаборі «руйнує усю московську пропаганду стосовно того, що націоналісти співпрацювали з гестапівцями. фашистами й так далі… Але Ольжич і його трагічна смерть показують, що українські націоналісти боролись за незалежність України».

Ми повинні повернути нашу історію українському народові. Треба формувати українську національну ідентичність на основі культури. про це сьогодні говорили учасники вшанування пам’яті Олега Ольжича.

На будинку, де меморіальна дошка Олегові Ольжичу, сьогодні є напис «укриття». Дуже типово для Києва, який з лютого 2022-го року переживає атаки росіян.

Звуки вибухів, необхідність ховатись від уламків та фрагментів зруйнованих будівель, — все це були реалії, які оточували й Олега Ольжича та Олену Телігу у роки Другої Світової у Києві. Вони так і не дізнались, як завершиться та війна. Вони не дожили до проголошення незалежності України. Але зробили для її свободи все, що могли, заплативши власним життям. Так само як і українці, що відстоюють право на життя незалежної держави у визвольній російсько-українській війні сьогодні.

Через вісімдесят років після смерті, Олег Ольжич, у дев’ятому вірші з циклу «Незнаному воякові», звертається до сьогоднішніх захисників:

«Захочеш і будеш! В людині, затям,
Лежить невідгадана сила —
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.

…Вперед, Україно! В Тебе — тяжкі стопи,
Пожари хат димляться з-під них.
Ні Росії, ні Європі
Не зрозуміти синів Твоїх!»

«Вечірній Київ» писав також про те, що замість всесвітньої слави археолога — віддав життя за Україну: Олегу Ольжичу.

Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»