Замість всесвітньої слави археолога — віддав життя за Україну: Олегу Ольжичу — 115

Знаний поет, археолог та політичний діяч прожив лише 37 років, однак встиг зробити чимало для відродження української державності.
Народився 21 липня 1907 року у Житомирі в родині відомого поета-лірника Олександра Олеся (Кандиби).
З дитячих років Малий Лелека, як називали його батьки, виявляв особливе творче обдарування: чудово малював, грав на роялі та скрипці.


Батько радів кожному кроку первістка та охоче виражав це у поезії:
Мій синочок — розбишака
Чи то кіт, чи то собака, –
Він нічого не боїться –
Лізе битись…
Усього Олександр Олесь присвятив малому синові близько 150 колискових та стежив за його першими успіхами і літературними успіхами: вже в три роки хлопчик навчився читати, у чотири — написав першого вірша, а за рік — невеличку п’єсу на три дії. В 11 Олег читав та співав напам’ять Кобзаря…
Варто відзначити, що попри родинну схожість, батько і син були досить різними творчими особистостями. Власні вірші Олега Ольжича не дуже подобалися Олександрові Олесю, який часто критикував сина за надмірний радикалізм в житті та творчості.
У 1919 році Олександр Кандиба виїхав до Будапешта, де обіймав посаду аташе з питань культури посольства УНР в Угорщині. Родина поета залишилася в Україні, де фактично жила у злиднях.
За спогадами дослідників життя і творчості Олега Ольжича, у ці важкі роки юнак ходив у далекі села, вимінюючи різні речі на картоплю чи борошно…

Лише у 1923 році йому з матір’ю вдається виїхати до батька в Берлін, а згодом — у Прагу. Там навчався на філософському факультеті Карлового університету, паралельно — в Українському вільному університеті.
У цей час Олег захопився дослідженням Трипільської культури, збирає унікальну археологічну колекцію, відкривши три хронологічні горизонти Трипілля й виставку у Відні.
Молодий чоловік поринає у науку, розкопки, музейну роботу, пише докторську, очолює археологічний відділ Чеського національного музею, читає лекції в Гарварді, де створює Український науковий інститут США.
За свідченнями архівних джерел, бібліографія археолога Олега Кандиби складає 486 джерел, що дає підстави вважати його одним із найбільш авторитетних дослідників свого часу. Його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії.
Вчений розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, що вважається актуальною й донині.
Олег Кандиба не полишає також літературну діяльність, обравши для своєї творчості «княжий» псевдонім — Ольжич (свої ранні твори він підписував дитячим прізвиськом Лелека).
Він стає активним учасником «Празької поетичної школи», що об’єднала навколо себе близьких за творчим духом українських письменників закордоння: Євгена Маланюка, Наталії Лівицької-Холодної, Олени Теліги, Оксани Лятуринської, Юрія Дарагана та інших.
Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі.
«Олега не можна було не примітити: високий, трохи горбився, ніби соромився свого зросту, чемний, але різкуватий. Не полюбляв краваток, ходив „по-словацькому“: комір сорочки поверх піджака. Олег був дуже схожий виглядом і вдачею до свого батька… Світла, кучерява чуприна, скромна, ніби засоромлена усмішка, лагідність і м’якість поведінки, тонке почуття гумору, що часто переходило в досить їдку, але дбайливо завуальовану іронію», — згадувала про Ольжича Марина Антонович-Рудницька, його перша кохана.


Олег Ольжич був не тільки науковцем і поетом, а й визначним громадським і політичним діячем, членом ОУН, заснованої Євгеном Коновальцем, очолював її культурну референтуру, налагоджував випуск легальних і нелегальних брошур, відозв, плакатів.
За свідченнями істориків, на противагу гаслам іншого крила ОУН Ольжич обстоював скорочення втрат, дотримання виваженої тактики боротьби відповідно до реального стану речей для оптимізації стратегії досягнення успіху визвольної справи.
Тут перетнулися беззастережно романтичні сили з виваженим підходом до вирішення конкретних історичних завдань.
Як і в літературі, у політиці тримає голову холодною, а серце — гарячим. Від того й погляди відзначаються стрункістю раціоналізму з підставовою гуманістичною основою: «Духовна зброя, — вважає він, — набагато сильніша від мілітаристської. Моя мета — просвітництво».

Як член ОУН, у 1938-му брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому проводив активну партизанську боротьбу в Карпатах з угорськими окупантами.
Олег Ольжич потрапив до полону, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.

У жовтні 1941 року став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві та друкує газету «Українське Слово».
Активність товариства не подобається окупаційній владі. УНРаду забороняють. Заарештовують редактора «Українського слова» Івана Рогача та майже всіх його колег. Репресують українських активістів і в інших містах.
«Друзі почали шукати для Ольжича конспіративної квартири, — писала в нарисі „Ольжич у Києві“ підпільниця Олена Дніпрова. — Я радо погодилася дати для цього своє мешкання. У темний грудневий вечір Ольжич тихо застукав у двері. Тут його вже чекали друзі, що відбули нараду в організаційних справах. Після наради Ольжич повечеряв картоплею й чаєм із сахариною».



Олег Ольжич попереджав про небезпеку Олену Телігу та її чоловіка Михайла, проте вони відмовилися залишати Київ.
Вранці їх арештовують німці. 21 лютого 1942 року разом із 620 українськими націоналістами, яких звезли з усієї України, Олену Телігу розстрілюють у Бабиному Яру.
Олег Ольжич виїжджає до Львова, де 25 травня 1944 року у власній квартирі його заарештовує Гестапо.
Митця відправили в концтабір Заксенхаузен, де жорстоко катували протягом двох тижнів.
Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били й будемо бити!».
У ніч на 10 червня цього ж року, через жахливі тортури на черговому допиті, життя Олега Ольжича трагічно обірвалося. Йому було лише 37 років. Він так і не побачив свого сина, який невдовзі народився і був названий на честь батька — Олегом.
За місяць у Празі не витримавши жахливої звістки про смерть сина, помер і його батько Олександр Олесь…
Тривалий час ім’я Олега Ольжича було заборонене, його твори та наукові праці цілеспрямовано знищували.

Лише після 1991 року українці дізналися про життя та творчість цього видатного діяча. З небуття повернулися його вірші, публіцистика та наукові праці, його постать досліджують відомі сучасні науковці.
Ім’ям Олега Ольжича названа одна з вулиць у Шевченківському та Подільському районах Києва.
Чимало його віршів залишаються надзвичайно актуальними й в наш час:
Не зірвеш сонця, кат, з небес,
Не зірвеш України стяга!
На вашім боці сам Зевес,
На нашім боці перевага.
Нагадаємо, що у столиці презентують роман про неймовірну Олену Телігу.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»