Нові адреси Києва: на Біличах з’явилася вулиця Ореста Васкула

Орест Васкул. Колаж: Наталія Слінкіна
Орест Васкул. Колаж: Наталія Слінкіна

Він був активним учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, за радянського часу пережив три арешти та 13 років концентраційних таборів. Заснував і керував Київським крайовим братством ветеранів ОУН і УПА (1992-2021 рр.).

Впродовж останнього часу Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у межах дерусифікації була перейменована і вулиця Феодори Пушиної у Святошинському районі Києва.

Вона утворилася ще наприкінці ХІХ століття у дачному поселенні Святошин. Вулиця пролягала паралельно Брест-Литовському шосе, трохи на північ від нього, тож отримала назву Північна. Досі, поруч з багатоповерховою забудовою, на ній можна побачити старовинні дачні маєтки.

Парк на вулиці Ореста Васкула у Києві. Фото: Київзеленбуд.

З 1975 року вулиця отримала назву на честь 19-річної військової фельдшерки, лейтенантки медичної Феодори Пушиної. Вона народилася у багатодітній родині в Удмуртії, де закінчила фельдшерську школу. У 1942 році дівчину мобілізували на фронт.

За офіційною версією, у 1943 році під час боїв за Київ, вона опікувалася пораненими в шпиталі на Святошині. Коли внаслідок влучання авіабомби будівля загорілася, дівчина разом з командиром роти допомагала пораненим евакуюватися з будівлі.

Коли вона вкотре повернулася до охопленої вогнем будівлі шпиталю, всередині приміщення обвалилися стіни, а сама Феодора отримала опіки та травми від яких невдовзі померла.

У січні 1944-го юній фельдшерці посмертно дали звання Героя Радянського Союзу, згодом вирішили назвати на її честь вулицю в Києві.

Восени 2022 року Київрада перейменувала вулицю Феодори Пушиної на честь Ореста Васкула. Ілюстративне фото: Борис Корпусенко

У 2022 році експертна комісія з перейменувань при КМДА визначила, що підлягають перейменуванню міські топоніми, надані на честь військових, які брали участь у Другій світовій війні, але були міфологізованими постатями, не мають значущості для історії міста Києва або загинули в боях під час оборони та звільнення Києва від нацистських окупантів та не були уродженцями міста.

Тож згодом вулиця Феодори Пушиної потрапила до переліку об’єктів міського підпорядкування, назви яких пов’язані з російською федерацією та/або її союзниками (сателітами) і запропонованих щодо них найменувань.

У червні 2022 року у застосунку «Київ цифровий», шляхом електронного рейтингового голосування була обрана нова назва для цього топоніму.

Серед пропозицій щодо перейменування вулиці Феодори Пушиної у Святошинському районі найбільшу кількість голосів (6 562) набрала пропозиція «вулиця Ореста Васкула».

Восени 2022 року Київрада перейменувала вулицю Феодори Пушиної на честь Ореста Васкула.

Орест Васкул- учасник національно-визвольного руху, учасник збройного підпілля ОУН, голова Київського крайового братства ОУН—УПА, політв’язень, політичний та громадський діяч. Фото з відкритих джерел

Васкул Орест Петрович («Граніт») народився 28 травня 1928 року у селі Серафинці Городенківського р-ну на Івано-Франківщині у родині вчителів.

Батько — Петро Васкул, був поручником Української Галицької Армії, членом Української військової організації та ОУН. Мати хлопчика Марія Яшан померла у 1930-му році, коли маленькому Орестові було лише два роки.

За п’ять років батько одружився вдруге з Ганною Лучицькою. Подружжя мало ще трьох дітей: Мирослава, Ігоря та Марію.

Петро і Марія батьки Ореста Васкула. Фото з особистого архіву діяча/Історична правда

Вважається, що Орест успадкував рішучість свого батька Петра Васкула, відомого педагога і воїна, колишнього офіцера Української Галицької армії (закатованого у 1941 році у Прикарпатті угорськими окупантами).

Тож у 1942 році Орест вступає у ряди Юнацтва ОУН, де брав участь у вишколах, займався просвітницькою діяльністю, розвозив по навколишніх селах підпільну літературу.

Навесні 1943 року він склав присягу ОУН. Про цей час Орест Васкул згадував пізніше у своїх спогадах:

«Мій шлях збройної боротьби почався в 1943 році, коли я вступив до дивізії „Галичина“, пройшов рік вишколу, закінчив підстаршинську школу і взяв участь в бою під Бродами в липні 1944 року».

Але 22 липня 1944 року юнак потрапив у радянський полон, де його відправили до спецтабору НКВС. Там його засудили до 6 років позбавлення волі. Орест будував нафтопровід «Туймази — Уфа».

Орест Васкул у молоді роки. Фото: Вікіпедія

За деякий час юнакові вдалося втекти із заслання до рідного села, де завдяки особистим зв’язкам він долучається до збройного підпілля ОУН, виконуючи різні розвідувальні завдання на території Івано-Франківщини, Чернівеччини та Тернопільщини.

У червні 1947 року Ореста вдруге заарештовують. Військовий трибунал засудив 19 річного хлопця до 25 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна.

Орест Васкул був засланий у ГУЛАГ на станцію Решоти (Красноярський край). За короткий час він змінив понад 11 таборів: Караганда — Карабас — Чурбай — Долінка — Дубовка-1 — Дубовка-5 — Екібастуз — Ольжерас — Мєждурєчєнск — Богучар — Воркута.

Про цей драматичний період свого життя Орест Васкул згадував:

«У таборах було дуже тяжке життя. Ми носили номери — на грудях, на шапках, на ногах, на спинах. У мене там не було імені, я звався там К 294. Додому писати не дозволяли, бачитися з рідними також. Після робіт нас одразу закривали під замок. Праця була також дуже важка. Треба було виконувати норму, не виконуєш її — працюєш далі. Або інакше закривали в ізолятор. Врешті терпець урвався і ми, українські націоналісти-бандерівці, зуміли зорганізувати політичний страйк і повстання. Ми поширили це повстання на всі табори. Але не в один день, спочатку була Воркута, потім — Норильськ, далі Караганда та інші. Ми вимагали зняти номери, вимагали перегляду справ, зустрічі з рідними, звільнення по малолітстві. Цей рух пішов по всіх таборах Союзу. Влада була змушена піти на поступки. Повстання не закінчилося без жертв: на 26-й шахті в Воркуті розстріляли 56 людей, в Норильську — ще більше, а в Кінгірі танками розчавили 600 наших дівчат. Проте ми добилися свого і почали виходити на волю».

Тож 25 червня 1956 року Ореста звільнили з ув’язнення, заборонивши йому повертатися проживати в Україні. У 1960-х він пройшов курси майстрів у Воркуті. З 1961-1966 роках навчався на заочному відділені у Ризькому будівельному технікумі. Згодом чоловік працював на різних роботах — від майстра до виконроба.

Також Орест Васкул згадує, що у цей час постійно приїздить до Києва, де відвідує футбольні матчі «Динамо» (Київ).

А з 1968 року він нарешті повертається в Україну, переїхавши у селище Ясногородка під Києвом. Там він займається будівництвом дитячих садочків та санаторіїв для дітей.

Кадрі зі стрічки «Жива УПА.Орест», присвячений О.Васкулу. Фото зі сторінки кінострічки.

Про особисте життя діяча відомо, що Орест Васкул був одружений двічі. У 1956 році він взяв шлюб з Парасковією Марунчак, родом з села Далечів Городенківського району. У 1957 році у подружжя народжується син Ігор, а у 1960 році — син Любомир (убитий 2007 року та похований у Воркуті).

Навесні 1975 року він бере другий шлюб з Людмилою Манушиною — українкою з Єсентуків Краснодарського краю. У 1977 році в них народжується син Петро, який раптово пішов з життя у 2009 році.

Орест Васкул був повністю реабілітований 13 лютого 1973 року. Однак у 1984 році його заарештовують втретє за звинуваченням в антирадянській діяльності. Суд дав чоловікові 11 років тюрми, відправивши відбувати покарання до Алчевська на Луганщині. Там він керує будівництвом двох нових корпусів тюрми.

26 грудня 1987 року Ореста Васкула достроково звільняють з в’язниці.

Вшанування вояків дивізії «Галичина», загиблих під Бродами (с. Червоне, 1994 рік.). Особистий архів О. Васкула /Історична правда

З 1992 року він жив і працював у Києві, де став засновником та керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА, а також членом Головної булави Всеукраїнського братства ветеранів ОУН і УПА.

У 1995 році очолив товариство довголітніх членів ОУН та УПА в Україні. У період 1995-2010 років був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 роки — головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Орест Васкул в останні роки життя. Фото з відкритих джерел

Указом Президента України №1193/2005 від 23.08.2005 нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня як учасник національно-визвольного руху українського народу.

У липні 2017 року про життєвий шлях Ореста Васкула знято документальний фільм «Орест» — першу серію проєкту «Жива УПА».

«Я не скінчив своє життя, я готовий боротися й далі! Якби навіть довелося знову взяти зброю до рук, я знов пішов би воювати», — стверджував Орест Васкул в останні роки життя.

Прощання з Орестом Васкулом у Михайлівському золоверхому монастирі, червень 2021 рік. Фото з архіву «Вечірнього Києва»

Він помер 8 червня 2021 року в Києві у віці 94 років. Прощання з діячем відбулося 13 червня у Михайлівському золотоверхому соборі.

Орест Васкул похований на цвинтарі в Ясногородці, поруч з могилою дружини та молодшого сина.

У липні 2023 року його посмертно включили до переліку почесних громадян міста Києва.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

Нові адреси Києва: бульвар на Печерську одержав ім’я Миколи Міхновського.На початку XX століття він став одним з основоположників самостійницької течії українського руху, автором програмного документа Братства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна».

Він є автором тези, яка є актуальною і в наш час: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»