Із Олександром Мартиненком попрощались під безсмертну «Мелодію» Мирослава Скорика
Олександр Мартиненко був справжнім патріархом української журналістики, незалежно від посад, які він обіймав, вага його слова, поради та аналітики була завжди найвищою.
Олександр Мартиненко пішов з життя 28 травня на 64-ому році життя. І багато хто з колег, політиків й дипломатів зізнавались, що ця інформація стала для них «громом серед ясного неба». Здавалось, що мудрий, виважений і доброзичливий Олександр Владленович буде жити завжди.
Сьогодні у столиці з ним прощались на Байковому кладовищі.
Київський міський голова Віталій Кличко висловив свої співчуття у зв’язку зі смертю засновника та голови інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» Олександра Мартиненка.
«Сьогодні в Києві попрощалися із засновником і головним редактором агентства „Інтерфакс-Україна“ Олександром Мартиненком. Олександр стояв біля витоків свободи слова в Україні. Був супер професіоналом своєї справи, людиною слова і людиною свободи. Світла пам’ять…».
Він також висловив щирі співчуття близьким і колегам. І поділився символічною світлиною, на якій разом з Олександром тримається за штурвал.
До будинку крематорію на Байковому кладовищі прийшла сила людей, щоб попрощатись з людиною, яка була дуже значимою не лише у суспільному житті, а й, для багатьох, в особистому.
Навколо все було у квітах і лунала «Мелодія» Мирослава Скорика.
Люди, які прийшли сказати свої особливі слова «Саші», — як до нього звертались, сьогодні зізнались, що відчувають сильний біль.
Юлія Мостова, співзасновниця та головна редакторка видання «Дзеркало тижня» під час прощання дуже точно визначила, якою постаттю для українського медіапростору та політики й усього суспільного життя був Олександр Мартиненко.
«Навколо нього було завжди дуже багато хаосу, але він умів з цього хаосу формувати головні змісти».
У знаковому «Дзеркалі» керівник ІА «Інтерфакс-Україна», як автор мав особливий псевдонім — Олександр Макаров. Так він вшанував видатного авіаконструктора ракетобудівника Олександра Максимовича Макарова.
Статті Мартиненка-Макарова були завжди дуже очікуваними, не лише через інсайдерську інформацію, а й через аналіз того, що відбувалось, а також знання характерів політичних гравців і вміння передбачувати.
Олександр Мартиненко був відкритою людиною, але й закритою водночас, тих, кому він довіряв і кого впускав у свій світ було небагато. Юлія Мостова, сьогодні подякувала Саші за довіру, із повними сліз очима і букетом троянд, стоячи біля труни, звернулась до колеги та друга:
«Сашо, зараз ти здобув свій головний ексклюзив ексклюзивів. Отам, де ти зараз, ти знаєш, чим і коли закінчиться та біда, в якій зараз наша країна. Я прошу тебе, не будь байдужим. У Царстві Не6есному, в яке ти потрапиш, як би ти до цього не ставився, я прошу тебе — закрий Харків, закрий Київ, допоможи нам усім. Світла тобі!»
Про рівень довіри й поваги до інформагенції, яку створив Олександр Мартиненко та до нього особисто, говорила й кількість людей, що прийшли з ним попрощатись.
«Мартиненко любив свою роботу. Він посміхався на роботі, він був на подіях, він був щасливий від того, чим займався», — розповідав телеведучий і журналіст Микола Вересень, який дружив та тісно спілкувався з Олександром.
Він визнав, що поруч з ним нікого поставити. Нікого з ним порівняти. Мартиненка можна порівнювати лише з Мартиненком.
Марина Згарда, яка багато років керує пресцентром «Інтерфакс-Україна» розповіла, що у ці дні до редакції йшли і йшли люди, які спілкувались, вчились, працювали з Олександром Мартиненком.
«У нього був особливий дар, як у талановитого шахіста, підбирати людей. Адже в агенції фахівці високого класу, які здобувають інформацію, що одразу очолює стрічки новин, але більшість з наших працівників — не мають журналістської освіти. Економісти, військові, інженери, математики…. Він робив з них журналістів. Вмів роздивитись в людині такі здібності, про які вона сама не знала. Мартиненко працював за журналістськими стандартами тоді, коли інформаційники країни про них у масі своїй їх не знали», — поділилась з «Вечірнім Києвом» спогадами Марина Згарда.
«Україна втратила не лише журналіста, який сповідував найвищі стандарти журналістики, ай дуже добру, доброзичливу людину», — зізнався очільник МКІП Ростислав Карандеєв.
Він розповів, що Олександр Владленович завжди давав влучні та дієві поради, з ним можна було спілкуватись годинами, коли радше його було слухати, бо це були професійні й щирі роздуми.
Для політиків, журналістів, читачів і просто його знайомих смерть Олександра Владленовича стала великою особистою втратою.
«Вечірній Київ» писав про те, що Олександр Мартиненко зробив великий внесок у становлення та розвиток української журналістики, до нього прислухались, у нього вчились, йому довіряли.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»