Митці, Харків, війна: у столиці презентували фільм-переможець кінофестивалю Sundance

Документальна стрічка «Порцелянова війна», що отримала Гран-прі кінофестивалю Sundance 2024 року, власне й відкрила фестиваль, який традиційно знайомить з новинками американського кіно.

«Вперше у нас є стрічки про Україну, а саме про війну. Гран-прі Sundance — така ж важлива для розголосу в американському суспільстві нагорода, як і «Оскар», який здобув фільм «20 днів у Маріуполі», — зауважила продюсерка фестивалю Анна Бурдіна.

Спільна робота американця Брендана Белломо і харків’янина Слави Леонтьєва, який є її головним героєм, розповідає про українських художників-керамістів Славу, Аню та їх близького друга Андрія, які з початком війни вирішують залишитися в рідному місті.

Слава і Аня знають один одного з дитинства, їхні батьки були знайомі. Пізніше, під час навчання в художньому інституті, вони стали парою — і не лише в житті, а й в мистецтві. Слава виготовляє керамічні фігури, переважно у вигляді тваринок. А Аня розмальовує їх своїми дивовижно-ніжними малюнками.

З початком війни Слава, боєць Спеціальних Сил, пішов навчати цивільних та людей, які стали військовими, стрільбі. Аня продовжила малювати. Їхній близький друг Андрій, також художник, відправив дружину та двох дочок за кордон. І став оператором цієї стрічки, яка мала розказати іноземцям про війну в Україні.

За кадром Слава пояснює, як повномасштабне вторгнення змінило життя українців та чому нам так важливо перемогти. Героями картини стали й побратими Слави з підрозділу «Сайгон», які розповідають про власну мотивацію боротися за Україну. Він проводить паралель, що наша країна — як порцеляна, яку легко розбити, але неможливо знищити. Окремими фрагментами стрічки є анімація на основі малюнків Ані на порцеляні, через образи яких також оповідається ситуація в Україні.

«Ще перед війною ми з креативними партнерами збиралися знімати анімацію, засновану на роботах цих художників. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми зателефонували їм: Слава сказав, що залишається. Вночі він займається мистецтвом, а вдень тренує цивільних, — розповів після перегляду режисер Брендон Балломо, що вийшов на онлайн звязок. — Я зрозумів, що це неймовірна історія про мужність українців, яку потрібно знати світові. Як художники, які наповнюють цей світ красою, водночас змушені воювати проти ворога. Тому ми вирішили дати їм можливість розказати свої історію і митцям, і військовим і оператору Андрію Степанову, який є художником-живописцем».

«До пропозиції Брендона я абсолютно не думав фільмувати щось навколо себе, був зосереджений на поточній ситуації, — зізнався Слава Леонтьєв. — Зрозумів, що це мій обов’язок. Найважливіші співавтори цього фільму — бійці загону «Сайгон», які створили для мене можливість працювати над фільмом. Брали зброю замість мене і ризикуючи виконували мою роботу. Тому для мене цей фільм став величезною відповідальністю.

Намагався не знімати репортаж. Адже невідомо було, коли вийде стрічка, що тоді відбуватиметься. Зосередився на певних узагальненнях, на тому, що не застаріє. Ми не показуємо українців жалюгідними, не демонструємо руйнування, бо зло банальне і нецікаве. Ми акцентували на красі природи, якій загрожує знищення, на культурі, що руйнується, зокрема, й через загибель людей, які її створюють. Тож зосередилися на найвразливішому і найпрекраснішому — на людях, які захищають все від руйнувань. Завдяки їм фільм несе надію».

Для оператора Андрія Степанова досвід операторської роботи став дебютним.

«Допомогли основи живопису і фотографії, композиція, світло, колір у відео працюють так само, — поділився він з «Вечірнім Києвом». — Завдання були, особливо специфічні по зйомці порцеляни, яку потім використали в анімації. Ми повинні були зняті дуже складні кадри в різних режимах. Над анімацією працювала вже окрема команда в Польщі, якій потрібно було багато матеріалу для роботи. Вони відмалювали 7 тисяч аркушів, і лише після цього почали працювати з комп’ютерною графікою.

Історія будувалася в процесі, Слава пропонував, куди поїхати, інколи що знімати. Ми одразу відправляли відео Брендону, який був задоволений картинкою. Знімав фактично до осені 2023 року, вийшло понад 200 годин. Припинили, бо був дедлайн, фільм подали на фестиваль, і ми вже не могли його кардинально змінювати і мали якнайшвидше завершити.

Важливо, що від початку фільм знімався для закордонної аудиторії. Щоб пояснити їм, що відбувається. Я був на Sundance, і глядачам дуже сподобалося. Війна всіх нас торкнулася, і ми стали іншими. Дивимося на все крізь призму своєї історії, свого досвіду. А американці сприймають все інакше. Казали, що пишаються Україною, пропонували свою допомогу. Зізнавалися, що завдяки фільму дізналися про Україну та українців більше, ніж за два роки в місцевій пресі».

Нагадаємо, фестиваль американського кіно «Незалежність» триває у Києві до 15 травня. Детальніге про фільми програми читайте у матеріалі «Вечірнього Києва».

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»