Як виглядала знаменита панорама «Голгофа», де відтворювали останні години життя Спасителя
Страсна п’ятниця — найскорботніший день Страсного тижня, який нагадує про мученицьку смерть Ісуса Христа на Голгофі.
У цей день християни роздумають над самопожертвою Сина Божого, дякуючи йому за це та щиро каються у своїх власних гріхах.
«Вечірній Київ» продовжує згадувати втрачені пам’ятки нашого міста, які свого часу відігравали важливу роль в історії нашого міста, серед них і легендарна панорама «Голгофа», що знаходилася неподалік від Олександрівського костелу на Володимирській гірці.
*Вперше цей матеріал був опублікований у 2022-ому році.
Наприкінці ХІХ сторіччя Європу охоплює мода на тематичні панорами — величезні картини, що утворюють коло, всередині якого знаходяться глядачі. Цю оригінальну технологію, яка стала своєрідною попередницею тривимірного простору, винайшов ще наприкінці XVIII сторіччя винахідник з Шотландії Роберт Баркер.
Особливою популярністю серед європейців користувалися панорами релігійної тематики. Справжню тогочасну сенсацію викликала рельєфна картина «Розп’яття Христа» Бруно Пігльхайна, створена у 1886 році у співавторстві з пейзажистом Йозефом Крігером та Карлом Губертом Фрошем, який відповідав за архітектурні елементи композиції. Німецькі майстри відтворили сцену розп’яття Ісуса Христа в оточенні реконструйованих околиць Єрусалима. Основний ескіз було нанесено на полотно за допомогою фотографічних пластин, спрямованих на нього з проєктора.
Потім художники розписували деталі, тому вся робота тривала близько року. Розмір оригінального твору вражав: його довжина складала 120 метрів, ширина — 17 метрів.
На жаль, витвір мистецтва був знищений пожежею під час експозиції у Відні в 1892 році, але ця втрата зовсім не означала відхід легендарного атракціону у небуття. Успіх проєкту був просто приголомшливий, а самі художники втілили близько 40 копій цієї картини, з величезним успіхом представленої у різних містах Європи та Америки.
На початку ХХ сторіччя, мода на панорами поступово добралася і до Києва. Директор Київського художнього салону Іван Замараєв одержує у липні 1901 року земельну ділянку для облаштування павільйону під художні виставки. За це Київська Міська Дума встановила орендну плату у 1500 карбованців на рік, висунувши додаткові умови щодо розміщення у виставкових залах експозиції переважно релігійного спрямування.
За декілька місяців, на терасі біля католицького костелу Святого Олександра був збудований дерев’яний павільйон з кам’яним порталом у стилі «модерн», за проєктом цивільного інженера Володимира Римського — Корсакова.
Споруда мала форму 12 граної ротонди діаметром 32 метри та завершувалася конусним дахом із заломом і невеликою вежею-ліхтарем. Дерев’яні стіни панорами декорувались орнаментом у вигляді вигнутих і хвилястих ліній. Декоративні кронштейни підпирали широкий карниз. Тамбур прикрашали ліпні вставки із зображеннями екзотичних рослин. Пілони декорувалися жіночими маскаронами. Вважається, що будівництво павільйону ознаменувало зародження у Києві нового архітектурного стилю, знаного у світі під назвою ар-нуво або сецесії.
На замовлення Івана Замараєва, віденські майстри створили авторську копію віденської панорами «Розп’яття Христа». Полотно вражало своїми велетенськими розмірами: його довжина складала 94 метри, а ширина — 13 метрів. За спогадами тогочасних киян, вантаж вагою понад 3200 кг транспортували залізницею, попередньо намотавши полотно на спеціальну дерев’яну котушку, щоб уникнути його пошкодження.
Художню роботу на місці закінчував польський митець Станіслав Фабіанський, який виконав ілюзорно-предметний план картини, розміщуючи об’ємні предмети на полотні так, щоб створити ілюзію перебування глядачів під час останніх моментів життя Ісуса Христа.
Урочисте відкриття київської «Голгофи» відбулося у понеділок 10 січня 1902 року у присутності київського губернатора Федора Трепова та міського голови Віктора Проценка. Подія стала знаковою для життя тогочасних киян, які вважали символічним розташування павільйону неподалік від місця, де майже тисячу років тому приймали християнську віру їхні пращури.
«Передати словами це просто неможливо, — треба побачити її на власні очі, простоявши годину — другу в цьому храмі мистецтва», — писала про відкриття панорами київська преса.
Панорама справляла на киян та гостей міста величезне враження, квитки розкуповувалися заздалегідь. Вхідний квиток коштував 50 копійок, для учнів — 30.
Вже за два місяці власникам панорами вдалося повністю повернути 18 тисяч карбованців, витрачені на будівництво павільйону. Після успішної демонстрації у Києві, панорама «Останні дні Спасителя» демонструвалася також в інших містах, успішно гастролюючи у Харкові, Одесі та в інших містах.
Тривалий час панорама «Голгофа» вважалася одним із найбільш популярних місць серед киян. Вважається, що це грандіозне видовище мало неабиякий вплив на юного київського гімназиста Михайла Булгакова та згодом втілилося у біблійній тематиці роману «Майстер і Маргарита».
Шість років будівля панорами знаходилася у приватній власності Гашинських, однак у 1908 році міська влада передає приміщення у власність міста на підставі порушення власницею умов угоди про оренду земельної ділянки.
З того часу окрім «Голгофи» у павільйоні мали можливість виставляти свої «живі картини» інші митці, а також власники панорамних творів живопису. Варто було лише дотримуватися низки вимог, вчасно сплачуючи до бюджету міста оренду приміщення.
Останнім орендарем панорами був Михайло Калашников. Поряд з «Голгофою» він експонував також своє власне панорамне полотно, не припиняючи роботу навіть у буремні роки зміни влади та революцій, що охопили Київ у 1917-1918 роках.
За спогадами краєзнавців, Михайлу Калашникову навіть вдалося продовжити оренду у 1924 році вже з радянською владою, за умови, що панорама «Голгофа» буде використовуватися в антирелігійних цілях. Однак вже за рік споруду реквізували на користь держави. Впродовж кількох років колишній орендар намагатиметься поновити свої права навіть через суд, але усі його спроби виявляться марними.
У 1934 році під час реконструкції Михайлівської площі павільйон розібрали, а саме полотно розірвали на декілька частин та перенесли до Успенського собору Києво-Печерської Лаври.
Вважається, що об’ємні частини композиції були втрачені при підриві собору у листопаді 1941 року. Подальша доля збережених фрагментів полотна залишається невідомою, до 70-х років вони знаходилися в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури.
Тривалий час існування цієї пам’ятки замовчувалося. Про те, що на Володимирській гірці була колись панорама «Голгофа» сучасні кияни довідалися лише у 1998 році, коли у відбудованому Михайлівському Золотоверхому монастирі відкрили музей, де зберігалися 6 фотографій з раритетного альбому із зображенням полотна, виданим на початку XX сторіччя міською управою.
Декілька разів у суспільстві підіймалося питання про відродження цієї пам’ятки. За спогадами відомого краєзнавця Віталія Ковалинського, завдяки кропіткій праці істинних патріотів рідного міста вдалося віднайти креслення, фото, ескізи та навіть невеличкі фрагменти зруйнованої панорами.
Завдяки збереженим артефактам, концепцію відновлення пам’ятки розробив та представив архітектор-реставратор Юрій Лосицький. За спогадами зодчого, під час відбудови церкви Різдва Христового на Подолі, йому замовити також проєкт реставрації та реконструкції Володимирської гірки, з відбудовою не лише «Голгофи», а й водонапірної вежі.
Відновлення цих об’єктів втраченої спадщини планувалося втілити до Євро 2012 року, однак ці плани реалізувати не вдалося.
До теми: Зруйновані храми та привласнена спадщина: у столичному музеї розповіли про злочини більшовиків.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»