Зруйновані храми та привласнена спадщина: у столичному музеї розповіли про злочини більшовиків

Днями в Музеї історії Києва відбулася лекція «Доля київських храмів у 1930-х років», присвячена унікальним сакральним пам’яткам нашого міста, зруйнованими або понівеченими радянською владою.

Спікеркою заходу виступила історикиня музейництва та археології України 1920-30-х років, кандидатка історичних наук Анна Яненко — заступниця начальника науково-дослідного відділу історії та археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», членкиня Правління ВГО «Спілка археологів України.

Відвідувачі заходу змогли дізнатися цікаві та маловідомі факти з історії відомих сакральних пам’яток нашого міста, а також побачити унікальні світлини із зображенням знищених святинь з колекції НЗ «Києво-Печерська Лавра».

У своїй розповіді Анна Яненко значну увагу приділила таким визначним українським святиням, як Михайлівський золотоверхий собор, Трьохсвятительська церква, Богоявленський собор Братського Монастиря, Микільський собор, Києво-Печерська Лавра та Володимирський собор.

Історикиня розповідала, як антирелігійна пропаганда назавжди змінила сакральний простір нашого міста. Дослідниця умовно розділи радянську боротьбу з релігією на два періоди, зауважуючи що у перше десятиліття панування радянської влади знищення сакральних споруд ще не набуло такого масового характеру.

«У 1920-х усі церковні споруди та їхнє майно були націоналізовані більшовицькою владою. На світлинах того часу можна чітко побачити, як в межах антирелігійної політики, спрямованої на формування у суспільстві атеїстичного світогляду відбувалося маркування простору», — розповідає Анна Яненко.

Як приклад дослідниця показує архівні світлини деяких споруд Києво-Печерської лаври та інших відомих київських святинь, фасади яких увішані антирелігійними гаслами на кшталт: «Не ждіть рятунку ні від богів, ні від царів, позбудеться ярма сім’я пролетарів», «Боротьба проти релігії — боротьба за соціалізм».

У цей час справжнім пропагандистським центром боротьби з релігією стає Володимирський собор, який перетворюється на музей атеїзму. Декілька разів він опинявся під загрозою руйнування, однак завдяки унікальним художнім розписам святиню дивом вдалося врятувати від руйнування.

«Чорною сторінкою для культурної спадщини нашого міста стали 1930-ті роки, коли з перенесенням столиці з Харкова до Києва відбувалося варварське знищення видатних культурних та сакральних пам’яток нашого міста», — розповідає лекторка.

Перед тогочасними архітекторами стояло завдання: перетворити місто церков на «зразкове соціалістичне місто», тож на початку 1930-х років у Києві були зруйновані не лише усі парафіяльні храми, збудовані переважно у ХІХ столітті, але й унікальні старовинні святині, збудовані у період XI-XVIII століття.

«Серед втрачених церков і храмів найбільш болючою та непоправною втратою для нашого міста, беззаперечно стала руйнація Михайлівського золотоверхого та Трьохсвятительської церкви, на місці якої збудували нинішню Будівлю Міністерства закордонних справ», — зауважує Анна Яненко.

Згодом, врятовані старовинні мозаїки, зруйнованої святині були вивезені на виставку до росії, і вони досі прикрашають експозицію Третьяковської галереї. Це мозаїки із зображенням Димитрія Солунського, барельєфа Святих вершників, фрески святителя Миколая чи пророка Самуїла.

«Ще наприкінці 1930-х у Москві урочисто святкували ювілей „Слова про Ігорів похід“ та робили виставку у Москві. Для експозиції були вилучені мозаїки та фрески, які після завершенні перенеслися до Третьяковської галереї та інших російських музеїв. Хоча коли вони були створені ще не було Москви. Таким чином, важливі сторінки нашої історії „переносилися“ до москви. І таких прикладів можна привести безліч», — говорить історикиня.

Не оминула увагою дослідниця і проблематику привласненої росією української спадщини, наводячи деякі приклади, як націоналізовані з українських храмів старовинні ікони, а також церковне начиння, вивозилося до росії, також поповнюючи колекції Третьяковської галереї та інших музеїв, або ж продавалося за безцінь за кордон.

Говорячи про привласнені сакральні цінності, лекторка провела паралелі з нашими реаліями сьогоденням, показуючи розграбовані російською армією колекції музеїв у Херсоні та у Маріуполі, а також знищені внаслідок ворожих обстрілів українські храми та святині.

Також дослідниця розповіла про те, що у знищенні та привласненні української спадщини, більшовицька влада не обмежувалася руйнацією пам’яток та привласненням цінностей, але й супроводжувалося переслідуванням та репресіями щодо відомих представників української науки та інтелігенції.

«На жаль, на сьогодні ми бачимо, як росія продовжує проводити цю злочинну політику, зокрема переслідуючи людей за проукраїнські погляди на окупованих територіях», — з сумом констатує історикиня.

Підсумовуючи свою лекцію, Анна Яненко зауважила, що у збереженні культурної спадщини завжди вирішальне місце належало самим людям. Як один з прикладів історикиня наводить діяльність професора Іполита Моргилевського, який керував Музейним містечком на території Києво-Печерської Лаври.

Саме за його ініціативи були проведені обміри архітектурних пам’яток Києва, Чернігова, Канева та інших міст. Деякі з них були згодом втрачені, тож ці наукові обміри мають надзвичайно важливе значення.

«Вже наприкінці 90-х, коли активно відбудовувався Михайлівський Золотоверхий Монастир, завдяки кропіткій праці Іполита Моргілевського та низки інших відомих вчених, які проводили археологічні дослідження цієї пам’ятки вдалося відтворити архітектурний образ цієї знищеної святині», — розповідає Анна Яненко.

На її думку, відновлення цієї святині, як і відновлення Успенського собору Києво-Печерської Лаври, зруйнованого у роки Другої світової війни є одними з найбільших культурних здобутків в новітній історії нашої держави.

Зараз, як і багато століть тому, відновлений Михайлівський золотоверхий є не лише одним з найкрасивіших храмів столиці, але й важливим духовним центром Київської митрополії.

До теми: У Музеї Ханенків розповіли про твори мистецтва та археологічні знахідки, які вкрала росія

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»