Артільний батько та організатор кооперативного руху: Миколі Левитському — 165

25 березня (6 квітня) у селі Хмільна на Черкащині (раніше — Київщина) народився Микола Васильович Левитський (1859-1936) — відомий публіцист, громадський, державний діяч, близький до ідей ліберально-народної думки в Україні, який також став засновником артільного та кооперативного руху.

У день пам’яті цього діяча, «Вечірній Київ» згадує його життєвий шлях та його роль і історії України.

Микола Левитський народився у родині священника. Батько хлопчика у своєму служінні часто переїжджав з одного місця на інше.

Спочатку родина Левитських оселяється у Чигирині, а згодом у селі Федвар на Херсонщині.

Початкову освіту малий Миколка вже здобув у Кропивницькому (раніше — Єлисаветград), а гімназійну освіту вже продовжив у місті Біла на Холмщині.

За спогадами його близьких, хист кооператора проявився у Миколи ще у період навчання. Ще у гімназії він створив своєрідну артіль, за участі учнів закладу. Вони винайняли окреме приміщення для проживання та за певну платню найняли куховарку, яка готувала учасникам їжу.

У 1879 році Микола Левитський вступив на медичний факультет Московського університету, але був звідти відрахований за участь у революційних гуртках та невдовзі потрапив до Бутирської в’язниці.

Відбувши покарання, хлопець їде до Харкова, де вступає на юридичний факультет місцевого університету. У 1885 році Микола Левитський захищає дисертацію з філософії права.

Відмовившись від посади викладача в університеті, він їде працювати статистиком у Херсонському губернському земстві. Вважається, що це рішення було зумовлене родинними обставинами, оскільки після смерті батька, його мати неабияк потребувала підтримки й допомоги.

З 1891 року він працював присяжним повіреним у Кропивницькому (Єлисаветграді).

А 30 вересня 1894 року він організує першу на території Російської імперії сільськогосподарську артіль у селі Федвар. Це було добровільне об’єднання селян для спільної обробки землі та збуту продукції. Через декілька років таких артілей на Херсонщині налічувалося 125. Згодом він заснував ремісничі, промислові, будівельні артілі.

Вважається, що саме Микола Левитський заклав теоретичну та законодавчу базу для розвитку кооперативного руху. Він також брав активну участь у розробці «Закону про артілі», розробив «Положення про артілі» та «Зразковий статут для трудових артілей».

«Рух артільний перейшов уже навіть межі Херсонської губернії… Побільшенню і зростанню артелів на Херсонщині багато допомагає Микола Левитський. Жаль тільки, що такої великої ваги справа спала цілком на плечі одної людини. Правда енергії Миколи Левитського і краю не видко: увесь він віддався цьому, як він каже, найдорожчому для його діла і працює ні на хвилину не складаючи рук…» — розповідає про нього стаття про артільний рух в Україні, опублікованій 1896-го в журналі «Житє і слово».

На початку XX століття він мав неабиякий авторитет, представляючи інтереси кооператорів на різноманітних міжнародних конгресах. Він охоче ділився досвідом та набував нових знань і в Європі. Відвідав багато країн, зокрема: Францію, Італію, Швецію, Англію, Німеччину та Сербію.

Серед земляків і учасників артільно-кооперативного руху його називали не інакше як «артільний Батько», а Левитський він запропонував 30-го вересня кожного року відзначати День кооперації.

У 1917-му році Миколу Васильовича обирають членом Української Центральної Ради від кооперативних товариств Києва. Згодом він працює в Генеральному Секретарстві земельних справ та у Міністерстві земельних справ УНР, продовжуючи представляти кооперативні товариства на Всеукраїнських з’їздах.

Зокрема, під час Першого військового з’їзду, який проходив у Києві з 18-21 травня 1917 року, Миколу Левитського учасники з’їзду вітали стоячи, оплесками та вигуками: «Слава!». «Старий аж заплакав від радості, але відповів: „Дякую… дітки! Дякую!… Слава Творцеві, таки дожив!… Слава Україні!…“. І це „Слава Україні!“ підхопив увесь зал», — пише у спогадах «1917 рік» військовий та політичний діяч Володимир Кедровський.

Попри те, що Микола Левитський завжди приділяв значну роль своїй професійні, а згодом і політичній діяльності, він завжди знаходив час для написання віршів. За життя він став автором понад 300 віршів, 150 статей, декількох поем, розповідей, дум, пісень.

За спогадами друзів, подорожуючи Україною, він часто возив з собою у подорожі малесенькі книжечки з власними творами, серед яких були вірші та патріотичні поеми переважно історичного змісту.

У вересні 1918 року, з нагоди організації святкування сорокаріччя діяльності Миколи Левитського, Центральний кооперативний комітет створив Ювілейну комісію. У цьому контексті комісія зазначала: «артільний батько… 40 років поклав він на будування рідної кооперації, і тепер вона являє собою велику громадську силу, якій не страшні різні політичні бурі. І поки будуть існувати українські кооперативи, не згине й наша національна справа».

Адвокат та письменник Олександр Семененко згадував Миколу Левитського наступними рядками:

«Апостольська лисина, що починається з лоба, збільшує й освітлює лице. Козацькі сиві вуса, з підвусниками, лагідні очі. До людей любить звертатися дружньо: „голубчику“, м’яким, трохи приглушеним голосом. Взимку в сірій смушевій шапці, а влітку в брилі з м’якої панамської соломки. Називали ми його батьком, якось просто і по-сімейному».

Після проголошення самостійної Кубанської Народної Республіки, Микола Васильович вирушає на Кубані, де вищий законодавчий орган республіки ухвалив резолюцію про прагнення федеративного об’єднання з УНР.

Він пробув там до 1919 році, взявши участь у Кооперативному з’їзді. На зворотному шляху додому, діяча заарештовують білогвардійці. Під час обшуку в кишені знайшли лист-запрошення на з’їзд від кооператорів Франції. Це допомогло Левитському врятуватися від смерті й у 1920 році повернутися до України.

У цей час Микола Васильович активно займається науково-дослідною роботою з вивчення історії кооперації. В Інституті Рукопису Національної Бібліотеки України імені Володимира Вернадського зберігається особистий фонд (№ 327) творчої діяльності М.В. Левитського, який нараховує понад 2000 одиниць.

Також відомо що Микола Левитський взяв участь у Першому та Другому соборах Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), де підтримав ідею автокефалії церкви.

Вже за радянської влади, він займався створенням і діяльністю Кооперативного музею, працював ректором Смілянського кооперативного технікуму (1924), у складі делегації УСРР брав участь у роботі кооперативного з’їзду в Стокгольмі (Швеція, 1927).

Помер Микола Левитський 1 грудня 1936 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.

Його ім’я має вулиця в Голосіївському районі Києва, в місцевості Віта-Литовська.

До теми: відродив українську церкву: цікаві факти з життя митрополита Василя Липківського. Отець Василь Липківський був обраний першим предстоятелем відродженої Української автокефальної православної церкви, започаткувавши важливі церковні реформи, проте у 1937 році став жертвою репресій з боку більшовицької влади.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»