Відродив українську церкву: цікаві факти з життя митрополита Василя Липківського

Цього видатного релігійного діяча називають «Українським Мойсеєм». Колаж: «Вечірній Київ»
Цього видатного релігійного діяча називають «Українським Мойсеєм». Колаж: «Вечірній Київ»

Отець Василь Липківський був обраний першим предстоятелем відродженої Української автокефальної православної церкви, започаткувавши важливі церковні реформи, проте у 1937 році став жертвою репресій з боку більшовицької влади.

Сьогодні, 19 березня, виповнюється 160 років від дня народження видатного українського релігійного діяча, засновника та першого митрополита Київського і всієї України УАПЦ Василя Липківського.

У день його пам’яті відомого релігійного діяча, «Вечірній Київ» згадує життєвий шлях та його роль в українській історії.

Василь Липківський народився у 1864 році в селі Попудня, Липовецького повіту на Київщині (нині — Черкаська область). Відомо, що його рід походив з Галичини, проте згодом оселився у Наддніпрянщині.

Колаж: Інститут національної пам’яті

Хлопчик здобув початкову освіту в Уманському духовому училищі (1873–1879), згодом продовжив навчання у Київській духовній семінарії (1879–1884) та у київській духовній академії (1884-1889), здобувши ступінь кандидата богослов’я.

Після завершення навчання, Василь Липківський певний час вчителював у навчальних закладах міст Шполи та Черкас.

У 1891 році, молодий чоловік приймає священницький сан, розпочинаючи служіння в парафіях православної церкви.

Отець Василь у молоді роки. Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
Митрополит Василь Липківській у зрілі роки. Фото з відкритих джерел

Незадовго до цієї події, Василь бере шлюб з Параскевою Пясецькою. Подружжя прожило у шлюбі понад 40 років та мало 7 дітей, проте жоден з них не пов’язав своє життя саме з релігійною діяльністю.

Після висвячення на священника, протоієрей Василь був переведений на посаду настоятеля собору в місті Липовець на Вінниччині, де опікується місцевими церковнопарафіяльними школами.

У серпні 1903 року, отця Василя призначають директором церковно-вчительської школи в Києві, а вже за декілька місяців він стає постійним членом Київської єпархіальної училищної ради.

Свято-Покровська церква на Солом’янці на світлині початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел

16 вересня 1905 року, за поданням митрополита Київського Флавіана (Городецького), отець Василь Липківський призначений настоятелем Покровської церкви на Солом’янці у Києві, де служив аж до 1919 року.

З початком національно-визвольних змагань 1917-1921 років, священник очолив рух за відновлення української православної церкви, незалежної від Москви.

Також отець Василь успішно перекладав Службу Божу та церковні книжки українською мовою, прагнучи відродити давні традиції Київського православ’я.

Окрім цього, священник боровся за розширення прав релігійних громад, активно виступаючи проти свавілля представників вищого духовенства.

Василь Липківський та віряни однієї з парафій у Києві. Фото: Історія УАПЦ

Після Лютневої революції 1917 року священник головував на Київському єпархіальному з’їзді духовенства і мирян, де порушував питання про відродження українських церковних традицій, а також про демократизацію релігійного життя та виборність духовенства.

Результатом з’їзду стало прийняття ухвали про те, що «в автономній Україні має бути незалежна від Російського Синоду Українська церква».

У травні цього ж року, він стає одним із засновників «Братства Воскресіння Христа», де утвердилася ідея про необхідність скликання Церковного собору щодо вирішення автокефального статусу православної церкви в Україні.

«Не нову церкву для нашого народу ми утворюємо — ми відновлюємо ту рідну нашу церкву, за яку предки наші страждали, за яку життя своє покладали, могилами матір-Україну покривали», — наголошував згодом у своїх проповідях отець Василь.

22 травня 1919 року у Микільському військовому соборі, отець Василь відслужив першу літургію українською мовою. Богослужіння супроводжував церковний хор під керівництвом Миколи Леонтовича.

За місяць, перша служба Божа українською мовою відбулася й у Софійському соборі. На думку релігієзнавців, цій визначній події передувала величезна праця самого діяча над перекладами богослужбових текстів українською мовою.

3 серпня 1919 року на зборах Старокиївської парафії Василя Липківського одноголосно обрали настоятелем Софійського собору.

Водночас ієрархи Російської церкви позбавляють священника сану, однак Всеукраїнська православна церковна рада взяла курс на створення власного єпископату, не вважаючи російських діячів за своїх архіпастирів.

Митрополит Василь з духовенством та вірянами біля стін Софії Київської, 1923 рік. Фото з відкритих джерел

«Нам дотепер докоряють, вважають навіть єретиками за те, що Українська церква відділилась від московського патріарха без його на це згоди, що утворила собі своє церковне керівництво. Але ж згадайте, чи питав московський патріарх згоди українського народу, коли підбивав під себе Українську церкву силою, без її згоди, він виконував заповіти Христа чи, навпаки, різко порушив ці заповіти й таким чином сам заслуговує докорів у єретицтві… Знайте ж усі ті, що вважаєте себе тут в Україні ще й досі прихильниками старої слов’янської церкви, підлеглої московському патріархові, що ви підтримуєте неправду людську проти правди Христової, що коли ви не прагнете до церковної волі, до визволення Української церкви, ви йдете проти заповітів Христа, проти наказів святих Апостолів…» — зауважував у своїх проповідях Василь Липківський.

Портрет Василя Липківського, стоврений Артуром Орльоновим. Фото: Історія УАПЦ

14 жовтня 1921 року в Софії Київській відбувся Перший Всеукраїнський церковний собор, який проголосив автокефалію УПЦ. Делегати визнали неканонічним рішення від 1686 року про перехід Київської митрополії під юрисдикцію московського патріархату.

Ще одним доленосним рішенням стало започаткування богослужінь українською мовою.

Того ж дня, під час літургії, за участі 30 священників і 12 дияконів, у Софійському соборі протоієрей Василь Липківський був висвячений на Митрополита Київського і всієї України УАПЦ.

За спогадами сучасників, ієрарх користувався неабияким авторитетом у вірян, які його вважали «народним митрополитом», «апостолом національно-релігійного відродження» та навіть «українським Мойсеєм».

Південна вежа Софії Київської, на верхньому поверсі якої містився робочий кабінет Василя (Липківського). Фото: Вікіпедія

Впродовж шести років свого митрополичого служіння Василь Липківський відвідав 500 парафій з обох берегах Дніпра, що на той час складала половину всіх парафій церкви.

Наприкінці 1926 року Українська автокефальна церква уже мала 32 єпископи, близько 3000 священників і майже 6 млн вірян.

Однак відродження церковних традицій суперечило планам радянської влади, яка у середині 1920-х започатковує потужну антирелігійну кампанію. Тож вже навесні 1926 року в Україні розпочинаються арешти та переслідування священників. Також в цей час був затриманий і сам митрополит, якого більшовики звинуватили у веденні антирадянської пропаганди.

В останні роки життя Василь Липківський з дружиною Параскевою та сестрою на Солом’янці. Фото з відкритих джерел

Впродовж трьох місяців предстоятель УАПЦ відбував покарання у харківській в’язниці, однак коли у вересні повернувся до Києва, його вийшло зустрічати мало не все місто.

За спогадами родичів митрополита у той день ніде не лишилося квітів, оскільки їх розкупили кияни для привітання Василя Липківського, а навколо Софійського собору зібрався величезний натовп вірян.

Вже за рік радянській владі вдається змістити ієрарха з посади митрополита, під час другого Всеукраїнського собору. Слабкість духу його делегатів стало для митрополита важким ударом.

«Як вийшов я з ВПЦР в день мого звільнення, то вже більше й не ходив туди та абсолютно ніяких зв’язків з керівними органами не мав. Хоч я іще два роки жив коло святої Софії в 10 сажнях від ВПЦР, ні один з єпископів, ні один з членів ВПЦР, крім Чеховського, майже ніхто зі священників не заходив до мене: всі як чуми цуралися», — згадував Василь Липківський.

Фото та посох Митрополита Василя Липківського з колекції Національного музею історії України. Фото зі сторінки музею/Facebook/

У 1929 році більшовики визнають УАПЦ антирадянською підпільною організацією, тож невдовзі її розпускають.

«У затінку цієї ліквідації радянська влада робить справжню і невпинну ліквідацію взагалі віри та Христової Церкви за своєю комуністичною програмою, і в першу свою п’ятирічку взялась до ліквідації УАПЦ, як наймолодшої, значить найменш тривкої, та ще й такої, що дуже захоплює селянство… Хоче все селянство обернути в безвірницьку спролетарізовану масу…», — писав Василь Липківський у 1930-му.

Останні роки життя священник провів у злиднях, перебуваючи під постійним наглядом спецслужб. У вересні 1937-го ієрарха запросили очолити Українську церкву в Канаді, проте цьому завадив черговий арешт Василя Липківського 22 жовтня 1937 року.

Меморіал жертвам політичних репресій у Биківні. Фото з відкритих джерел

7 листопада 1937 року, за вироком трійки НКВС ієрарха засудили до страти за «антирадянську агітацію у великих розмірах у вигляді створення націоналістичної фашистської організації українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу».

Вирок привели до виконання 27 листопада 1937 року в Києві. На момент страти — священникові було вже 73 роки.

Не оминула жорстких репресій і родина церковного діяча: його старша донька та двоє синів були також заарештовані та відправленні у заслання до Сибіру. Також за декілька місяців до смерті Липківського, радянська влада розстріляла його сина Івана, який був українським художником та представником школи «бойчукістів».

На жаль, точне місце поховання Василя Липківського невідоме. Історики припускають, що воно знаходиться в Биківнянському лісі під Києвом.

Меморіальна дошка Митрополитові Василю на Свято-Покровському храмі. Фотоколаж з відкритих джерел

Лише у 1989 році ієрарх був реабілітований «за відсутністю складу злочину».

Вже в наш час на Лук’янівському цвинтарі була облаштована символічна могила, де встановлений пам’ятний хрест.

У 1997 році на Свято-Покровській церкві на Солом’янці, де колись служив настоятелем отець Василь, була встановлена меморіальна дошка.

У 2012 році рішенням Київради, на честь Василя Липківського перейменували одну з центральних вулиць у Солом’янському районі столиці.

Вулиця Василя Липківського у Києві. Фото: Вікіпедія

Постать Василя Липківського є однією з найтрагічніших в історії України першої половини XX століття.

Проте саме його ім’я стало для багатьох українців символом національного церковного відродження. У своїх проповідях священник зауважував слова, які залишаються надзвичайно важливими та актуальними й в наші дні:

«Щоб відродити українську церкву та вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади».

***

Нагадаємо, що 19 березня 2024 року в Інфоцентрі Музею Майдану відбудеться тематична зустріч з нагоди 160-річчя від дня народження Митрополита Василя Липківського.

Учасники події дискутуватимуть про актуальність творчого спадку релігійного діяча у реаліях сьогодення, про втрати української церкви та культури у 1930-х роках, а також про методи, які використали російські більшовики для боротьби з українською церквою.

Початок о 17:00 годині

Де: Будинок профспілок, майдан Незалежності 18/2.

До теми: Християнські святителі, закатовані більшовицькою владою у Києві.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»