Знаходити сили у мистецтві та допомагати ЗСУ: історія відомого творчого подружжя з Києва

У перші дні повномасштабної війни Володимир Балибердін та його дружина Галина Дюговська, попри вмовляння родичів та друзів, залишилися в рідному місті та продовжувати свою справу, допомагаючи українським військовим.
На початку березня в галереї «Митець» презентували виставку творів сучасних українських митців — членів секції декоративно-прикладного мистецтва Київської організації Національної спілки художників України (НСХУ).
Впродовж багатьох років роботи секції декоративно-прикладного мистецтва її учасники створюють неповторні предмети декору, артоб’єкти з художнього складу та кераміки.
У нинішній експозиції була представлена лише частина секційних здобутків, що налічує на сьогодні близько 150 талановитих майстрів.
Нещодавно «Вечірній Київ» завітав у майстерню до очільника секції, відомого скульптора та ювеліра Володимира Балибердіна та його дружини, знаної майстрині декоративного мистецтва Галини Дюговської, щоб дізнатися більше про творчість подружжя та головні події, які відбувалися у їхньому житті впродовж останнього часу.

— Пані Галино, пане Володимире, вітаю вас з весною та цікавим творчим проєктом в галереї «Митець». Розкажіть, будь ласка, про цю подію?
— В.Б.: Це традиційна весняна виставка секції декоративно-прикладного мистецтва НСХУ, яка є результатом нашої спільної та надзвичайно плідної роботи останнього часу.
Вже другий рік поспіль, ми проводимо її в умовах великої війни нашого народу. Всупереч усім сумним реаліям та подіям, експозиція вийшла дуже світла та оптимістична.
Неймовірно вдячний усім колегам, які знаходять у собі сили творити та жити далі. У час важких випробувань, саме сила мистецтва дарує багатьом творчим людям неймовірну енергію, завдяки якій можна вижити та перемогти.

— Пане Володимире, чи змінилася ваша творчість, взагалі з прийняття світу під час війни?
— В.Б: Ні, не змінилася. Просто у кожного з нас є своя неповторна історія про війну, оскільки ми по-різному бачимо ту страшну біду, яка сталася з усіма нами. І розуміння того, що до нас прийшли нелюди, які б’ють ракетами та іншою зброєю просто у житлові будинки та по беззахисним людям — це одна із найстрашніших подій в історії сучасного світу…
У перші місяці війни, мені здавалося, що ювелірні прикраси й те, що я роблю, вже нікому не потрібно буде аж до кінця війни. Оскільки люди хапали найдорожче: своїх дітей, домашніх улюбленців, якісь речі та їхали заочі, хто як міг.
Але так сталося, що навіть у найжахливіші часи люди тягнуться до чогось світлого, прагнуть приємних та радісних емоцій. Тож я усвідомив, що варто продовжувати займатися справою на своєму місці, тож окрім своїх незавершених творів, я почав робити прикраси з гільз.
Це роботи, що карбують наш нелегкий для усіх час: ювелірні прикраси, свічник чи інша творча робота, перероблена з військових уламків тощо. Тож почуваю себе надзвичайно щасливим, оскільки попри все, навіть сьогодні можу створювати щось нове та допомагати ЗСУ.


— З початку війни, Ви з родиною активно підтримуєте українське військо.
— В.Б: Як митці, ми намагаємося вкласти свій внесок у нашу спільну боротьбу, тож час від часу передаємо частину наших робіт на різні аукціони. Наші роботи продавалися у Мілані в Італії, в Японії та Латвії.
Минулого року, одну з моїх прикрас продали на аукціоні за 35 тисяч гривень. Ці кошти ми спрямували на комплектуючі для 25 дронів-камікадзе для спецпідрозділу БПЛА «Крила» від ГУР.
Це чудово, що наше мистецтво залишається актуальним та потрібним та є своєрідною пам’яткою про війну.

— Як давно ви працюєте з гільзами? В чому їхня особливість?
— В.Б: З гільзами я працюю вже 10 років, десь з 2014 року. Тоді я використовував гільзи, які залишилися ще з II світової війни. Часто створюю янголів та крила, як символ переживання тих подій, які зараз відбуваються в Україні.
Вже після повномасштабного вторгнення та звільнення Київщини у березні 2022 року, до моєї майстерні потрапили гільзи, зібрані під Ірпенем, Бучею та іншими містами. Тож почав експериментувати, створивши перші прикраси з латунних гільз, які згодом стали частиною колекції, яку я назвав «Пам’ять серця».
Вироби створюються за унікальною технологією, за допомогою зварювального апарату. Усього накладається 3-4 шари латуні, зверху виріб пропалюється, а далі використовується ювелірна техніка. Цей процес є дуже захопливим та цікавим.


— Окрім творів з гільз, з якими матеріалами ще працюєте?
— В.Б: — У нашій творчості ми завжди намагаємося знати щось нове, нетипове, спираючись на наші українські народні традиції. Водночас важливо враховувати ті тенденції чи об’єкти, які входять у моду, бо у мистецтві важливо відповідати своєму часу.
Щодо моєї творчості, то впродовж багатьох років працюю з різноманітними техніками художньої обробки металу, кістки, перламутру, коштовного каміння та техніку гарячої емалі.

— Ще одним напрямком, важливим Вашої діяльності, є створення артоб’єктів з лози. Розкажіть, будь ласка, про цей напрям? І що для Вас є лоза?
— В.Б.: Свого часу ми стали одними з перших серед сучасних українських митців, які почали створювати артоб’єкти з лози. Тоді, років 20 тому це мистецтво ще не мало значного розповсюдження.
Парадоксально, але зараз ці роботи, створені багато років тому, цінуються набагато більше, ніж тоді. Тому важливо, що для кожного мистецтва є свій час, і не варто його набагато випереджати. Звичайно, у багатьох митців є твори-передчуття певних подій. Наприклад, перед початком війни я інтуїтивно створював багато композицій у формі криг та янголів, як своєрідний оберіг.
— Г.Д: Повертаючись до теми лози, то можу додати, що вона віками широко використовувалася в побуті українців. Тож для мене, цей матеріал дуже схожий на Україну — гнучкий і при цьому міцний. Лоза виживає в будь-яких умовах, ввібравши в себе силу води, сонця, неба та землі, що для мене є справжнім символом незламності.

— Пані Галино, не можу не згадати, як минулої зими Ви з величезним успіхом представили персональну виставку «Сили землі» в Національному музеї декоративного мистецтва, де були представлені понад 30 творів з лози та інтер’єрних текстильних творів. Розкажіть, будь ласка, чим Вам запам’ятався цей проєкт?
— Г.Д: Це дійсно була фантастична подія. Бо для мене «Сили землі» — це наша історія, героїчні та прекрасні люди, традиції, краса української природи.
Оскільки виставка відбувалася у період блекаутів, то це дало мені можливість подивитися на власні твори з незнаної досі сторони, бо відсутність світла в музеї та штучне підсвічування ліхтариками створювало унікальні тіні та візерунки, розкриваючи для мене нові грані та зміст багатьох моїх творів.
Коли на відкритті експозиції «Сил землі» раптово зникло світло, і всі відвідувачі увімкнули ліхтарики й телефони, зарухалися тіні та роботи ожили, наповнившись своїм магічним життям.
Я тоді відчула, наскільки в умовах війни постійного стресу, людям потрібні позитивні враження від мистецтва.
Виставку надзвичайно тепло сприйняли глядачі, тоді я отримала багато відгуків, тож проєкт «Сили землі» фактично повернув мене до життя і до моєї творчості.



— Якою була для Вас весна 2022 року?
— Г.Д: На відміну від Володимира, який працював весь цей час, тоді я відчувала значне спустошення: у перші три-чотири місяці гарячої фази війни мені було не до творчості, бо для цього необхідно накопичити енергію. Бо для мене творчість — це ділитися радістю, любов’ю і позитивом. А тут початок війни, постійні вибухи, повітряні тривоги…
Тоді ми з чоловіком прийняли рішення залишитися в Києві, щоб розділити його долю.
Моє рідне місто, яким я його раніше ніколи не бачила, і сподіваюся, що не побачу, перетворився на пустку: чорні вікна, порожні двори, зачинені магазини… Але тоді, він став для мене ще милішим та ріднішим.

У той час мене турбувало більше, як навчитися дихати й жити в такому стані, об’єктивно сприймаючи світ в цих нових реаліях. Окрім того, в нашій родині сталася важка втрата, оскільки на фронті загинув близький родич, що також значно впливало на мій емоційний стан.
Звичайно, виставка «Сили землі» в музеї планувалася заздалегідь до мого ювілею, у мене були певні напрацювання щодо концепції та ідеї. Але тут почалася війна і все докорінно змінилося…
Вже влітку, під час підготовки артпроєкту, надзвичайне враження на мене справили відео зі спаленими полями. Мені було боляче дивитися на нашу випалену землю, там де ще вчора були золотисті стиглі лани.
І тоді у мене з’явилася ідея зробити серію «Паростки», як символ відродження, бо наша рідна земля відновиться та проросте новими паростками. Ці роботи я створила з білої та темної (неочищеної) лози, яка зберегла свій особливий, теплий та ніжний аромат.
Нещодавно я представила ці роботи на нашій виставці «Янголи охоронці» у кулуарах Верховній Раді.

— Розкажіть, будь ласка, чим стала ця подія у Вашій творчій біографії?
— Г.Д: У нас було багато персональних виставок, але у цих стінах ми експонували свої роботи вперше. Це була знакова подія, оскільки наші роботи експонувалися в історичній залі поруч з Конституцією України, нашим національним Прапором та Декларацією про Незалежність з підписами причетних.
До мистецького проєкту «Янголи охоронці» увійшли понад 60 наших творів, виконаних у різних техніках та матеріалах — метал, лоза, текстиль, природні та комбіновані матеріали.

— Які подальші творчі плани у мистецького подружжя?
— В.Б: Мої творчі плани є завжди простими: працювати, створювати щось нове та цікаве для людей. Головне, щоб мені подобався цей процес творення.
Ну і звичайно приємно, коли є мистецькі проєкти, і поціновувачі бачать твої роботи. І важливо, коли навіть у наш страшний час українці тягнуться до мистецтва. І ми, як художники відчуваємо, наскільки це зараз потрібно людям.
— Г.Д: Звичайно творчих планів дуже багато, і ми мріємо, щоб була можливість їх втілити в різних містах України, Європі та світі.

Довідка.
Володимир Балибердін — член Національної спілки художників України та Спілки дизайнерів України.
У галузі декоративно-прикладного мистецтва працює близько 50 років. Митець є учасником та організатором численних виставок, пленерів, мистецьких акцій як в Україні, так і за кордоном.
Його твори зберігаються в Музеї історичних коштовностей України та в інших провідних музейних закладах, а також у приватних колекціях.
Голова секції декоративно-прикладного мистецтва Київської організації Національної спілки художників України.
Лауреат мистецьких премій та має державні нагороди.
Галина Дюговська — членкиня Національної спілки художників України та Спілки дизайнерів України.
Організаторка та учасниця численних виставок в Україні та за кордоном. Лауреатка премії Катерини Білокур, має почесні відзнаки та нагороди.
Твори мисткині зберігаються в провідних музеях України та за кордону, а також в приватних збірках.
До теми: Збирають на дрони та допомагають військовим стати на ноги: киянка створює неймовірні ляльки.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»