Про життя попри обставини: у Музеї Києва відкрилася виставка щоденників та листів. ФОТО

Виставка «PRO ЖИТТЯ. Слова. Листи. Нотатки» зібрала щоденники, листи, мемуари, які є важливими документами епохи та дають змогу порівняти, як українці в різні часи переживали непрості історичні періоди.

«До другої річниці повномасштабного вторгнення відкрилося багато проєктів, присвячених війні. Ми звернулися до науки джерелознавства, в якій є розділ джерела особового походження, це листи та щоденники, — розповів співкуратор виставки Микола Петриченко. — Розповідаємо історії українців та їх боротьби через цей жанр та показуємо, як він видозмінювався. Адже 100 років тому писати листи та щоденники було звичним.

Все змінюється, але не людські емоції та слова. Юрко Матушевський у 1917 році по-дитячому пише лист про дорослі речі, так само вже у 21 столітті діти писали листи воїнам у зону АТО. Жінки, які перебували в окупації Києва під час Другої світової, так само як і ми, жалілися, що бомбили всю ніч та вони погано спали. Сподіваюсь, виставка спонукатиме людей частіше писати про своє життя. Зверніть увагу на слова, форма змінюється, думки та люди залишаються ті самі».

Щоденник мешканки окупованого Києва 1941 року; історії з відомого «маріупольського щоденника» Єгора Кравцова голосом самого автора; малюнки та записи дітей з сирого і холодного підвалу у селі Ягідне, де окупанти влаштували концтабір; повідомлення, що «завмерли» на екранах, військового, який перебуває зараз в полоні, з коханою.

У кожному з представлених артефактів читається невимовний біль, сум, страх, але є надія, віра і любов. Любов до життя, віра в Перемогу, надія, що найдорожчі зовсім скоро будуть поруч. Всі вони дуже різні, але водночас такі схожі.

Кожен лист, щоденник, твір мистецтва, навіть коротке SMS-повідомлення про справжнє життя, про непідробні емоції, про цінності, які залишаються актуальними для українців як 100 років тому, так і зараз.

«Усі щоденники, листи, мемуари, без сумніву, є важливими документами епохи, своєрідними текстами пам’яті, що належать історії. Бо саме в них ретельно, правдиво, щиро закарбовані найгероїчніші та найкривавіші сторінки української історії, — зауважила генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова. — Ми прагнули показати ретроспективу цього жанру, коли люди рефлексують і записують те, що відчувають на порозі смерті. І це завжди про життя, кохання, переживання за близьких, і ніколи про смерть».

Частиною експозиції є проєкт «Як ти, Києве?». Коли почалося повномасштабне вторгнення, в соціальних мережах Музею Києва публікували історії художників та друзів закладу.

Вони розповідали про те, чим зараз займаються, що відчувають та як переживають війну. За два роки команда музею зробила близько 50 інтерв’ю. Ці спогади, видруковані на аркушах, можна почитати на виставці.

Посередині розташована скульптура «Чоловік і жінка» Микола Білика. Вона є символічною кульмінацією проєкту, нагадуючи, що вічне не війна, а кохання.

Також на виставці представлені твори сучасного мистецтва, що продемонструють війну очима сучасних художників: Христини Гайдамаки, Антона Логова, Олени Бу Шдід.

Христина Гайдамака представила проєкт «Розстріляне життя», це серія порцелянових тарілок, розписаних під час війни.

«Проєкт народився, коли ми з родиною перебували у вимушеній евакуації в Чернівцях, — пригадує художниця Христина Гайдамака. — Я й раніше розписувала порцеляну, тож з собою взяли потрібні матеріали. Коли ходила місцевими базарами, побачила ці старі тарілки, посуд з мого дитинства. Придбала їх та вдома вирішила спробувати малювати. Зображала українські символи, рушники, лелеки, є й присвячені байрактарам чи людям, серця яких роз’єднала війна. Цей проєкт побував у багатьох країнах світу і постійно поповнюється. У ньому вже понад 100 тарілок. Деякі продавали на аукціонах, коли збирали кошти для родин, які втратили домівки».

Художник Антон Логов представив роботи з серії «Малюнки про війну», над якою почав працювати в березні 2022 року.

«Саме ці роботи написані 2023 року, — зазначив Антон Логов. — Вони розповідають про міста, які постраждали від російських обстрілів, про мою родину в умовах війни. Попри важку історію і драматизм сьогодення, намагаюсь працювати кольором. Для мене це важливо, є певною арттерапією. Продовжую цю серію. Ключові події, які мене стресують, отримують втілення у такій формі».

На виставці маленькі особисті розповіді разом демонструють велику історію боротьби українців за незалежність та волю, а також їх життєствердну та всепереможну любов.

«Цей проєкт не так про війну, як про людину та її життя. Про те, що попри найважчі випробування, біль, втрати й хвилювання ми продовжуємо любити та вірити в краще. І це дуже вдало, тонко й правдиво показано в листах, спогадах, щоденниках, нотатках, які українці писали 100 років тому і пишуть донині, — зауважила заступниця голови КМДА, депутатка Київради (фракція „УДАР“) Ганна Старостенко. — В різні періоди українці пиcали своїм близьким слова підтримки та любові, висловлювали очікування на перемогу і якнайшвидшу зустріч. Ми й зараз творимо історію. Важливо берегти пам’ять про те, що відбувається, і сьогодні також писати щоденники».

Проєкт реалізований у співпраці з філіями Музею історії міста Києва (Музеєм шістдесятництва та Історико-меморіальним музеєм Михайла Грушевського), а також з Національним музеєм історії України у Другій світовій війні, Першою благодійною галереєю сучасного українського мистецтва ART UKRAINE GALLERY, Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні — Музеєм Революції гідності, Інститутом проблем сучасного мистецтва, CUTOUT COLLAGE ART PROJECT.

Виставка «PRO ЖИТТЯ. Слова. Листи. Нотатки»

Коли: до 24 березня. Графік роботи: ср.-нд.: 12:00-19:00, пн-вт.: вихідні
Де: МВЦ Музею історії міста Києва, вул. Б. Хмельницького, 7, перший поверх
Вартість квитка: 100 грн, пільговий 50 грн.

Поденна хроніка боротьби: у Музеї Києва презентували літопис оборони Маріуполя. Його мета не лише зберегти пам’ять про подвиг, а й привернути увагу до наших воїнів у полоні.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»