Місяць після ракетної атаки: історія родини Сінкевич зі зруйнованого будинку на Солом’янці. ФОТО. ВІДЕО.

Трохи більше як місяць тому на Солом’янці було дуже гучно, димно і страшно. Панельні та цегляні будинки почорнілі від диму, який валив із вибитих вікон. Горіли автівки. Рятувальники виводили поранених наляканих людей зі зруйнованих під’їздів.

Тільки з багатоповерхівки по вулиці Мокрій, 7 у лікарню забрали понад 50 мешканців, одна жінка померла одразу у кареті «швидкої». Згодом стало відомо ще про три жертви російської атаки.

Збитий українським ППО російський «кинджал» пошкодив кілька будинків.

Що відбувається з людьми, які залишились без даху над головою через черговий воєнний злочин росії — на прикладі однієї з родин, вирішив дізнатись «Вечірній Київ».

Забиті пресованими плитами вікна кав’ярні та салону краси, з оголошеннями про часи роботи. На вулиці Мокрій, де збита російська ракета пошкодила кілька будинків — справжній мурашник.

У дворах, де ще є уламки, вирви та кіпоть, працюють комунальники. За місяць після трагічного обстрілу тут максимально прибрано — є прохід до під’їздів, спалені автівки пересунули туди, де вони не заважають.

Віктор та Олена Сінкевичі зустріли кореспондентів «Вечірнього Києва» біля «хрущівки» на Мокрій, 5, поруч зі своєю багатоповерхівкою.

«Ось, бачите, наша «ластівка», — показує Віктор перевернуту догори колесами «Сузукі».

«Ми ще не оговтались після вибуху, а з нашої розбитої уламками машини вночі мародери вже витягли металевий радіатор», — розповідає подружжя.

Але Віктор та Олена не сподіваються навіть на виплату страховки, бо війна — не страховий випадок.

У день обстрілу родина поширила відео, яке зняли біля під’їзду. Тоді вони написали, що 2 січня став другим днем народження. На відміну від сусідів, подружжю вдалось вижити.

Ми йдемо до їх дев’ятиповерхівки, де два крайні під’їзди — лівий та правий, нині заселені мешканцями, там є вода та світло. А решта парадних, які всередині панельного будинку, нагадують декорації до фільму жахів.

Віктор відкриває забиті дошками двері, замок встановили за зібрані з сусідами кошти, бо мародери почали навідуватись буквально за кілька днів після обстрілу і у оселі.

Квартира Сінкевич закопчена димом, вона не придатна для проживання й потребує капітального ремонту. Серед чорних стін — вцілілі стіл та диван.

На стіні — розплавлений від жару пожежі годинник і шість білих чотирикутників. Ці «сліпі» плями — фотографії, які колись нагадували про щасливі моменти життя.

Олена розповідає, що у квартиру під ними потрапив уламок збитої ракети, у приміщенні виник «ефект напалму». Й там загинула літня сусідка, яка не пішла в укриття по сигналу «тривоги». Її рідні хотіли знайти в оселі хоч щось вціліле, бодай уривок фото, але все згоріло до тла.

«Взагалі загинуло кілька сусідів», пів сотні потрапили у лікарню, з важкими порізами та ранами», — ділиться Олена.

«Нас врятувало те, що під час вибуху ракети ми спали, лежали у ліжку. Це було близько восьмої ранку. Ми відчули вибух і прокинулися від того, що все літало — вікна, двері. Потім вже відчули запах диму. Металопластикові вікна і двері, шматки меблів. Якби ми сиділи чи стояли, то навряд чи зараз би з вами говорили», — згадує ранок другого січня жінка.

Подружжя намагалось вибратись із сильно задимленої квартири, але вхідні двері сусідів впали і заблокували їм вихід.

«Найбільше дошкуляло подрібнене вибухом скло, воно схоже на маленькі леза чи ножі, дрібні й великі уламки боляче ранять. У наших сусідів, які сиділи тоді вранці на кухнях — страшні порізи шкіри та м’язів», — каже жінка.

Вона згадала, що у деяких під’їздах люди не могли вийти вниз через пожежу і тоді хтось відкрив люки на даху і мешканці через дах змогли вийти у двір через інші під’їзди.

«Все відбувалось у стані сильного шоку. Нашого сусіда, який під час вибуху був у дворі, вибуховою хвилею відкинуло аж туди, метрів за 30. Йому люди допомогли підвестись і він кинувся у під’їзд, аби врятувати свою сім’ю. А коли вивів їх з дому, то у нього у спині стирчало багато уламків скла… Він помер, його ребра пробили легені», — розповіла про одного з сусідів Олена.

Вона багато років працює режисером у відділі новин на ICTV, а її чоловік — досвідчений телеоператор, нині доглядає за двома літніми батьками.

«Батьки живуть у будинку навпроти, он там, бачите? Нам на мобільний подзвонив тато і сказав, що у них скрізь вилетіли вікна. Оскільки мама — лежача хвора, я побіг до них. Було дуже холодно і вони могли б просто замерзнути», — каже Віктор.

Оленині колеги дізнались про те, що трапилось, дістали плівку, дошки, тож подружжя перш за все закрило вікна у квартирі батьків.

До їхнього дому певний час не могли під’їхати пожежники, бо
проїзд був завалений уламками від будинку та згорілими авто…

Через це рятувальники не змогли допомогти літній жінці, вона вискочила на балкон і кричала, але ніхто не до неї не дістався. Коли ДСНС змогло заїхати у двір, квартири вже вигоріли.

«У тому диму та хаосі важливо було те, що у нас був „тривожний“ наплічник з документами та важливими речами. Він стояв у коридорі й ми його встигли схопити. Бо наші сусіди, які потрапили у лікарню, залишились без документів і це створює додаткові складнощі», — поділилась жінка.

Віктор розповів, що за кілька днів після вибуху, у двір привезли пресовані дошки, люди їх розбирали та несли у квартири, щоб закрити вікна.

«Натомість ЖЕК не подбав навіть про те, щоб елементарно спустити воду у системі опалення, тож у мороз батареї порвало», — каже він.

Місяць пройшов. Сім’я отримала виплати від Солом’янського району та від французького фонду.

Найбільше часу займає біганина по інстанціях і оформлення документів. Доводиться щодня витрачати багато часу на різні «процедури» й одночасно треба бути у кількох місцях.

«Для чого? Щоб оформитись, щоб отримати допомогу… Щоб допомогли волонтери витягти з квартири те, що розбите (самому нереально це зробити, з непрацюючим ліфтом з дев’ятого поверху), треба займатись цим, але водночас треба йти у штаб та реєструватись на допомогу. Інформація була, що штаб працює лише сьогодні, а потім виявилось, що ті люди там сиділи п’ять днів… але ти, коли отримуєш повідомлення — не знаєш за що хапатись», — ділиться Віктор Сінкевич досвідом, який отримав, документуючи своє втрачене майно.

Нині всіх, хто втратив житло внаслідок обстрілів, реєструють, як внутрішньопереміщених осіб.

Олена з Віктором зробили це також. Тепер можуть розраховувати на виплати по дві тисячі гривень на місяць на особу.

Кажуть, що Солом’янська РДА запропонувала від міста кімнату у гуртожитку, але Сінкевичі відмовились — фізичний стан тимчасового житла поганий, але головне — дуже далеко від батьків, за якими потрібен постійний догляд.

Чимало мороки нині із «Дією». У подружжя однакові права на квартиру, 50×50. І це зафіксував електронний реєстр.

«Там свіжі документи, підтверджені у БТІ. І тут нам „Дія“ повідомляє: „Помилка, не бачимо другого власника“. Як же ви не можете бачити, якщо я отримав такий же документ, як і вона?»

Власне, додаток «Дія» повідомляє, що є якісь системні помилки, які не дають змоги зареєструвати заяви.

«В нашому випадку, оскільки ми співвласники квартири, треба нотаріально визначити частку кожного співвласника, тобто мати нотаріальне підтвердження, що в нас 50/50. Це коштує 5 тисяч 500 гривень, що для нас зараз — великі гроші», — пояснила Олена.

Через це родина не може отримати акт пошкодження майна і податися на «є-відновлення».

«Таких, як ми у цій ситуації виявилось немало. Ми були 38, а за нами ще люди», — ділиться проблемами чоловік.

Що буде з будинком №7 по вулиці Мокрій — наразі його мешканцям невідомо.

Віктор розповів, що 31 січня родина отримала акт про стан будинку:

«Там сказано, що у стінах будинку є чисельні тріщини, — в акті зазначено, що він непридатний зараз для проживання, бо є ушкодження несучих конструкцій. Зараз подальшу долю будинку має визначити комісія. Вона може працювати пів року чи рік — визначати, що робити з будівлею».

Дехто з сусідів оселився в соціальному центрі, але там не всім вистачило місць, то люди розійшлися по друзях та родичах.

Які висновки зробили на власному досвіді кияни, що постраждали від війни й втратили все нажите роками?

«По-перше, виявилось, що якогось резерву для поселення таких, як ми — з пошкодженим житлом, немає. Якщо будинок відновлюватимуть — це займе роки два, як мінімум. Де і за що винаймати житло увесь цей час? Має бути якийсь фонд відселення. По-друге — немає стабільних каналів комунікації: ми все дізнаємось від сусідів, а вони ще від когось випадково. Комісії приходять за своїм графіком, коли людей немає, ходять, щось вирішують і ми нічого не знаємо достеменно. А тим часом будинок заливає вода з даху, він же панельний, панелі теж не всі вціліли… Нам би найбільше хотілось комунікації на рівні міста — щоб людей зібрали, повідомили що відбувається і що збираються робити. Ми дуже сподіваємось на допомогу міста, а також у державній програмі «е-відновлення», — розповіла Олена про те, що турбує наразі найбільше.

Жінка зізналась, що бачила чимало вже відбудованого житла у столиці. Це ті багатоповерхівки, які постраждали від обстрілів під час першого року війни. Їй дуже сподобалось, що робота якісна і житло виглядає сучасним. Це вселяє надію і родині Сінкевич.

Ті, хто хоче підтримати сім’ю Олени та Віктора Сінкевич, можуть зробити це на картки:

На відновлення житла. Збір на відновлення квартири № 143 по вул. Мокра 7, знищеної падінням російської ракети 02.01.2024.

Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/4NFkmaNkVn

Номер картки банки
5375 4112 1465 3581.

Приват банк: 4149  6293 5817 0009, Сінкевич Олена Аркадіївна.

«Вечірній Київ» писав про одну з родин, які втратили житло після обстрілу 2 січня. Читайте:

«Чорне від сажі приміщення і мертвий кіт на кухні: як ракетний обстріл зруйнував квартиру в Соломʼянському районі». Внаслідок ворожого ракетного обстрілу родина Захарченків втратила двокімнатну квартиру на вулиці Мокрій. На щастя, у момент прильоту їх не було вдома: за проханням молодшої доньки сімʼя залишилась у гостях.

Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»