Коли навкруги краса — то не помічаю ні страху, ні втоми: 70-річна киянка тричі подолала Шлях святого Якова

Пані Тетяна проходила Шлях святого Якова (Camino de Santiago) двічі — у 2020 та 2021 роках, і щоразу долала ці дороги різними маршрутами. І ось минулоріч зважилась на найдовший і найскладніший — шлях довжиною у тисячу кілометрів, що простягається на півночі Іспанії, вздовж океану. Не такий туристичний, як інші, зі складними погодними умовами, мінімумом інфраструктури та цивілізації. Лише людина, природа і довгий шлях довжиною у 35 днів.

Без страху перед далеким шляхом

— Пройти пішки тисячу кілометрів — звучить досить важко. Як фізично ви готувались до походу?

— Якось я мала невеликий досвід походу навколо Києва, із проєктом під назвою «Похід 100». Його суть полягала у тому, щоб пройти навколо міста 100 кілометрів поспіль, без сну та їжі. Загалом це займає близько 36 годин.

Тож я пішла тоді з групою. На «екваторі» шляху в 50 кілометрів вона зупинилася, бо багато хто з учасників захотів повертатись додому. А я відчувала, що могла б йти далі. У мене були сили на це і я хотіла перевірити, на скільки їх ще вистачить. А довелось повертатись із усіма. Зрештою залишилася ця непоставлена «галочка», що весь шлях я не пройшла, хоча хотіла і могла.

— І тоді ви наважились піти Шляхом святого Якова?

— Насправді я завжди захоплювалась і трохи заздрила середньовічним мандрівникам, пілігримам і їхнім життям у постійній дорозі. Деякий час думала, щоб просто піти у похід із Києва в інше місто, вздовж трас. А потім, у 2020 році, випадково натрапила на фільм «Шлях» про Каміно-де-Сантьяго, після якого загорілась: треба йти! «Залізла» в Інтернет, прочитала основне й одразу купила квитки у Португалію.

— Це був ваш перший шлях, найкоротший?

— Так, його довжина всього 380 км, із міста Порту до собору Сантьяго-де-Каппостела. Особисто я ще ходила трошки далі, до океану, тому загалом дорога складала 410 км. Таких шляхів загалом п’ятнадцять: вони починаються у різних містах, але завершуються в одній точці — на місці поховання Святого Якова. У 2020 році першим шлях я обрала той, що був найпопулярніший, португальський.

Наступного року я пройшла другий шлях, але й він був для мене закоротким. Тому третім серед всіх 15-ти шляхів я обрала північний.

— Чому саме північний?

— Він найбільш безлюдний, найменш популярний. А ще гористий, треба постійно йти вгору. Тому вважається найскладнішим. Я в середньому за день долала по 29 км. Спочатку було важко, бо боліли ноги, спина, плечі, але зрештою тіло звикло і стало вже нормально.

— Для вас це був більше пізнавальний шлях ніж духовний маршрут?

— Так. Напевно, в минулому житті я була подорожнім — мені б йти та йти. Ні з чим незрівнянне почуття, коли бачиш на горизонті якесь містечко чи село, підходиш до нього, проходиш, а потім обертаєшся і бачиш уже його вже позаду. Дивовижне відчуття, коли я одна з дорогою, з природою, сама з собою.

Мене часто запитують: «Про що ти думала, коли ти йшла цим шляхом?». Ні про що не думала. Просто милувалася природою, вслухалася у звуки, насолоджуватись запахами.

— Як ваші близькі ставляться до такого хобі?

— Мої діти знають мою непосидючу натуру, розуміють мене і повністю підтримують. З дочкою ми пройшли разом частину французького Шляху святого Якова. Це було весело і легко, як розважальна прогулянка. І все ж одній мені подобається більше.

— А вам не страшно ходити зовсім одній?

— У мене немає жодного страху перед дорогою.

Людині треба набагато менше для життя, ніж здається

— З чого традиційно починається шлях пілігріма?

— Спочатку треба отримати спеціальний паспорт пілігрима на першій точці шляху. Для мене це було французьке місто Байона. Паспорт видають у церкві або туристичному офісі. Потім у таких самих місцях потрібно ставити щонайменше одну печатку щодня, коли заходиш у новий населений пункт. Печаток на день може бути більше, головне — не менше.

— Навіщо потрібен паспорт?

— Цей паспорт — тимчасовий документ пілігрима протягом всього шляху. Наприкінці у головному соборі Сантьяго-де-Компостела перевіряють паспорт і видають офіційне свідоцтво про паломництво. Всі печатки ретельно передивляються, адже це означає, що паломник пішки пройшов весь шлях.

Також лише з паспортом пускають на ночівлю у альберге. Там, до речі, теж ставлять печатки.

— Альберге — це спеціальні хостели для пілігримів?

— Так, як правило, вони дешеві і прості, з дворівневими ліжками. За ночівлю треба платити в середньому 5 євро, за сніданок — ще додатково 3 євро. Я часто там жила одна, бо людей було дуже мало.

Є ще й хостели під назвою «донатіви», де платиш стільки, скільки хочеш. Там іноді бувають безкоштовні символічні сніданки, наприклад, тости з маслом або джемом, або круасани. Але таких хостелів небагато.

— Погода давалася взнаки протягом шляху?

— Всі походи я йшла восени і третій шлях починала наприкінці вересня. Перші два тижні була постійна спека, а наступні три тижні — суцільний дощ. Заливало дороги, розливалися річки, тому в деяких місцях було проблемно йти. А точки для ночівлі зустрічалися раз на 30-40 км: хочеш-не хочеш, а відпочити нема де, треба йти, якою б не була втомленою.

— Намет із собою не брали?

— Ні, бо це додаткова вага в рюкзаку. Але він був би потрібний.

— А що було в вашому рюкзаку?

— Рюкзак був на 35 літрів і важив 6-7 кілограм. Це 10% від ваги пілігрима, — так радять фахівці. В ньому були дощовики, додаткові кросівки, шкарпетки, курточки, штани, два телефони. Все насилу вмістилося.

— Чого ще не вистачало, крім намету?

— Я оцінила потрібність трекінгових палиць. Раніше я ними не користувалась, але в цьому маршруті, де є гори, круті спуски й підйоми, вони допомагають тримати рівновагу. Але їх не пропускають у ручну поклажу в аеропорту. І ще були складнощі з їжею.

— Але ж у вас перекус був з собою?

— Для їжі в рюкзаку бракувало місця. Тому купляла ввечері продукти у магазинах на сніданок, а вдень перебивалася дармовими харчами. Свіжою кукурудзою з полів, яблуками з дерев, їстівними каштанами. Це той різновид, який зазвичай смажать, але й сирими вони непогані. Іноді попадався інжир, горіхи, а раз у віслючка забрала фейхоа.

— Невже на такому харчуванні можна прожити місяць, при цьому долаючи такі маршрути щодня?

— Я теж була здивована. А незабаром просто відвикла багато їсти. Ввечері була стомлена і не хотіла їсти, а вранці перекусила та пішла.

Спочатку хвилювалася, чи вистачить мені сил, але зрештою просто йшла і всього вистачало. Тому я зробила висновок, що людині насправді небагато потрібно. Це схоже на установку: треба спати 8 годин на день і їсти тричі на день. А мені без цього вистачало сил. І ще схудла на 6 кілограмів.

Знайти спільну мову без знання іноземної

— Як ви орієнтувались дорогою, щоб не заблукати?

— Протягом шляху розставлені позначки із жовтою стрілочкою на синьому тлі. Але їхня якість і кількість залежить від регіону. Наприклад, округ Кантабрія і Астурія промарковані найгірше, Там їх не одразу видно. Вони можуть бути намальовані на стіні, на дереві, на лавці, тому їхній пошук стає квестом. А от в регіоні Галіція вже стоять окремі стовпчики зі стрілочками і вказано відстань до Сантьяго-де-Компостела. Вони є на кожному повороті, їх багато. Тут вже не заблукаєш, тому іти комфортніше.

Зрештою кілька шляхів — північний (мій) і французький (популярний та багатолюдний) — зливаються в один і тоді дорогою йде багато людей. Кав’ярні на кожному кроці з різноманітною їжею, і будь-які варіанти для ночівлі. А паломники йдуть, грають на сопілках, танцюють, співають.

— Якого віку людей ви зустрічали?

— По-різному бувало. Молодь ходила компаніями, по двоє-троє і більше. Люди похилого віку, як правило, удвох. Бувало, бачила, й хворих, які, напевно, сподівались на дивовижне зцілення. Бачила родину: тато, мама та двоє дітей — один бігає, а другий сидить на ручках, мабуть, не ходить. Ось вони теж, напевно, сподівались на диво від проходження шляху.

— Якщо порівняти три походи, то чи змінилася реакція іноземців у 2023 році, коли вони дізнавалися, що ви з України?

— Так, звичайно. Раніше вони теж дивувалися, адже українці ходять Шляхом святого Якова нечасто. В одному альберге, який неможливо оминути дорогою, висіла карта світу, на якій всі паломники прикріпляли булавки на своїй рідній країні. Моя була лише дев’ята.

Але останнього разу реакція людей була особливою. По-перше, всі вважали, що я переселенка і живу в Іспанії. І коли я намагалася пояснити, що прибула з Києва нещодавно і скоро туди повернуся, як тільки пройду шлях, то дуже захоплювались. Крім того, місцеві одразу бачили український прапор у мене на рюкзаку, починали розмову, підтримували нас, нарікали на війну і звинувачували путіна.

— Щоб спілкуватися з людьми ви користувались іноземними мовами?

— Ні, і цього бракувало. Я не знаю жодних іноземних мов, лише кілька слів англійською та іспанською. Через це мені було дуже соромно. Тому в Києві б із задоволенням ходила на курси англійської.

— Ставалися якісь надзвичайні ситуації в дорозі?

— Загалом все було спокійно. Але якось до мене причепилася зграя бездомних собак. Вони йшли за мною і намагалися вкусити, але я продовжувала шлях вперед в тому ж темпі, як і йшла до того, і зрештою вони відстали.

Раз пристала одна собака, нещасна і брудна. Пройшла за мною шість кілометрів, аж поки я не розгледіла на ній ошійник із іменем Маркус і номером телефона господаря. Але роумінг у горах не працює, населених пунктів поруч. І тут на диво з лісу вийшли два лісники. Я їм, як могла, пояснила ситуацію, вони зателефонували господарю. А я пішла далі.

А ще якось у горах почався сильний дощ і навколо били величезні блискавки. Це була така краса, що я не помічала нічого — ані страху, ані втоми.

Як підготуватися до походу і які є альтернативи в Україні

— Після місяця походу було дивно повертатися до звичного життя?

— Вночі іноді просинаюсь і не розумію, де я. «Що це за місто? Невже я ночую у готелі? Як я сюди потрапила?». І досі уві сні йду.

— Що б ви порадили пілігриму-початківцю, який хоче піти Шляхом святого Якова? На що необхідно звернути увагу?

— По-перше, обрати португальський шлях. Він найпростіший, триває всього два тижні. І при цьому гарний, бо йде вздовж океану. Добре промаркований, багато хостелів і магазинів.

Зібрати неважкий рюкзак із дійсно необхідними речами. От я в першу подорож вирішила взяти ноутбук, що зробило мій рюкзак на 3-4 кг важчим, але так жодного разу його й не відкрила.

Розподілити весь шлях на етапи, де б наприкінці дня були б надійні місця ночівлі і можна було б відпочити у хостелах.

І розрахувати бюджет подорожі. У мене вийшло приблизно по 1 євро на 1 кілометр. Адже треба платити за хостел у середньому по 10 євро на день, за їжу в магазинах, а якщо не вийшло потрапити у хостел, то у готелі ночівля обійдеться не менше ніж по 30 євро.

— Враховуючи нашу ситуацію багато хто не має можливості або не хоче виїжджати з країни. Чула, що в Україні теж є «відгалуження» Шляху святого Якова?

— Так, їх декілька. Я пройшла у 2020 році шлях зі Львова до україно-польського кордону разом із мандрівником Максимом Беспаловим, автором книги «Найкраща книжка про Каміно». Він працював над відновленням «українського шляху святого Якова». Це 100 кілометрів, від селища до селища, від церкви до церкви. Колись тут проходив торговий шлях «Via Regia» і ним пілігрими зі Східної Європи йшли аж до Сантьяго.

Прекрасний був похід! Природа України красивіша, ніж в Іспанії. Хіба що океану немає, та і з інфраструктурою треба попрацювати. Але у нас така неймовірна країна, ходити по ній — не переходити!

— Шляхів святого Якова багато. Можливо захочете через певний час обрати ще якийсь?

— Більше я вже не піду шляхами святого Якова. Коли я вперше зайшла до Сантьяго-де-Компостела, побачила собор і почула бій дзвонів, у мене аж сльози на очах з’явились від захвату. Вдруге і втретє я вже такого не відчула. Не зачепило. Тому ні, треба рухатись далі.

— А які у вас плани?

— У південно-західній частині Європи є багато різних паломницьких шляхів. Наприклад, у Португалії є маршрут «Стежка рибалок». Він простягається уздовж узбережжя Атлантичного океану і є дуже мальовничим. Можливо, оберу цей.

Я завжди хотіла мати таке хобі, а коли зрозуміла, що це цілком можливо, то тепер мене вже не зупинити!

***

Раніше «Вечірній Київ» писав про киянку Ганну Разумцеву, яка, подолавши декілька знаменитих трансєвропейських пішохідних маршрутів, вирішила прокласти свій авторський маршрут Україною. Він сполучає нашу державу із країнами ЄС і таким чином вестиме до могили святого Якова напряму з Києва.

Також у Києві збираються створити історико-культурний маршрут від Софії Київської до Лаври. Цей проєкт передбачений програмою Ради Європи «Культурні маршрути». Він стане не лише новим форматом подачі туристично цікавої інформації, а й дієвим інструментом міжнародної промоції.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»