Киянка проклала туристичний пішохідний маршрут до Європи стежками України

Мандрівниця поставила перед собою завдання: знайти найкоротший шлях від столиці України до кордону із Словаччиною в районі Малого Березного, щоби перетнувши кордон туристи — «пішоходи-дальнобійники», могли стати на промаркований шлях, що веде через Славаччину в Австрію, Німеччину, Францію, Іспанію.

Як відомо, через ці країни прокладені так звані «сamino» — осучаснені варіанти стародавніх паломницьких шляхів, що ведуть до могили Святого Якова у містечку Сантьяго-де-Компостела на півночі Іспанії. Нині ці стежки стали справжніми пішохідними туристичними маршрутами не тільки для паломників, й мають добре розвинуту супутню інфраструктуру.

Про те, як пані Ганна здолала 967 кілометрів мальовничою Україною, вона розповіла «Вечірньому Києву».

-В Україні наразі ентузіасти проклали й промаркували лише один маршрут — «Віа Подоліка» — шлях по Поділлю. Але мені потрібно було інше — дістатися з Дарниці до Словаччини, не забираючись високо у гори й оминаючи великі міста — Житомир, Вінницю, Львів. Але, щоб на шляху було чим більше гарних, атмосферних краєвидів та пам’яток архітектури, — розповідає Ганна Разумцева. — Свій маршрут я проклала за 33 дні й назвала «Шлях до Апостола» — Київ — Сантьяго-де-Компостела. Я працюю у військовому відомстві, тож могла дозволити собі подорожувати лише у вихідні та у відпустці, перед тим складаючи графік маршруту так, щоб ночувати у поїздах, повертаючись до Києва.

У Ганни Разумцевої пішохідні мандри почалися кілька років тому з Іспанії, де вона пройшла шлях до міста Сантягонайбільш мальовничим північним маршрутом «Каміно дель Норте». Потім був маршрут «Португез де ла Коста».

 — Я потренувалася в Європі й помандрувала Україною. В день можу пройти щонайбільше 43 кілометри. Але в основному вільно долаю по 39-40 кілометрів з короткими відпочинками у дорозі на 10-15 хвилин.

Я живу на Дарниці й стартувала з неї. За перший день пройшла від Дарниці до Голосіївської пустині. На другий день до — Віти Поштової. Готувалася до походів так: взяла навігатор і склала план подорожі з Дарниці до Малого Березного, що біля Ужгорода.

Потім скала детальний план кожного етапу шляху й дивилася, що ж у кожному місті такого цікавого є. У великі міста не заходила. Пройшла після Віти Поштової до Василькова, станції Корчі, Фастова (там дуже гарний є заказник «Урочище Унава»), з Кожанки рухалася до Малих Єрчиків від села до села, потім до Андрушок, Малої П’ятигірки, до Бердичева з його пам’ятками архітектури, до Турчинівки, Колодяжного, Полян, Красносілки, Ізяслава, Острога, Дермані, Шумська, Кременця, Почаєва, Суходолів, Золочіва, Уніва, Великих Глібовичей, Миколаїва, Меденичів, Дрогобича, Нового Кропивника, Турки, Лугу й до Малого Березного. Це — етапні населені пункти, від одного до іншого можна дістатися пішки за день, проходячі ще повз десятки селищ, й між іншим, роздивляючись основні пам’ятки історії та архітектури. І повірте мені, там є на що подивитися! Цей шлях, як я вже зазначалося, триває 33 дні.

Пані Ганна розповіла, що іноді заходила в такі місця, куди машиною не заїдеш. Адже так її вів навігатор, який прокладав найкоротший шлях. Зокрема у національні парки — Дермано-Острозький національний, де є екологічна стежка, яку напередодні завалив деревами буревій й мандрівниці довелося лізти через завали. Вона також каже, що зазвичай проводить не більше шести годин у дорозі. Проте, наприклад, з Дермані жінка майже бігла, щоб встигнути на 16 годину у Шумськ, й подолала 41 кілометр.

-Скільки ж важив ваш рюкзак?

— Рюкзак в мене зазвичай важить десь 5 кілограмів. Я не беру в дорогу намет, адже ночую в населених пунктах, зазвичай у містах та містечках, де можна забронювати номер у міні-готелі, купити їжу. Адже на шляху в багатьох селах по дорозі навіть магазинчиків немає, не те що готелів. Беру з собою лише спальний мішок, зранку водою запасаюся, сиром, фруктами, бутербродами, щоб не готувати на вогнищах їжу й не витрачати час, коли йду полем або лісом.

У порівнянні з європейськими «сamino» у нас немає інфраструктури для пішохідного або паломницького пішохідного туризму. В Іспанії, наприклад, альберги (приюти для паломників для ночівлі) на кожному кроці, кафешки, ресторанчики — бізнес цей дуже розкручений.

— Чи було вам страшно в дорозі у глухих місцях?

-Було, коли навігатор вибирав короткий шлях й показував, що дорога є, а насправді вона вела зовсім в інший бік й ще багато кущів та густий ліс — не продертися. Іноді молилася, щоб вийти на дорогу. У лісі зустрічала багато зайців, лисичок.

-Що справило найсильніше враження у дорозі?

-Напевне, сам процес. Я активна людина, люблю рухатися, дивитися та розповідати. Я побачила Україну з середини, з лісів, долин, полів, її справжнє життя й красоту. Між іншим, влітку складніше ходити, ніж восени. Наприклад, мандрую я заповідником «Мале Полісся» — ягід різних, чорниці — повно! Але нахилятися немає часу, а якщо зупинишся, то обліплюють комарі та гедзі.

Ганна Разумцева розповіла, що її захоплення походами розпочалося давно, коли вона зламала ногу й їй потрібна була реабілітація. Тоді вона записалася у «Національний оздоровчий центр» — клуб при КПІ, в якому займалися зокрема й гірським туризмом. Обходила весь Крим, Карпати, на Говерлі була тричі, а також на горах Синяк та Хом’як.

-Мені завжди було цікаво пройти й шляхом Святого Якова, тому продовжила мандри з «Каміно дель Норте», тому що він набагато цікавіший, ніж французький шлях по долинах. Старт був у містечку Ірун на кордоні Франції та Іспанії, біля Біарріца. Територією Іспанії вздовж океану й міст Сан-Себастьян, Більбао, Сантандер приводить в Галісію. За 4 тижні подолала 815 кілометрів. У мене навіть є сертифікат.

Потім була португальська дорога: від Порту до Сантьяго де Компостелла — 280 кілометрів, а звідти ще й рушила у до мису Фіністерре — крайньої точки Іспанії. Там паломники ходять натовпом.

Мені дуже захотілося, щоб і в нас так було й з’явилася така дорога. Адже вся Європа усіяна цими шляхами. Тепер мій український етап закінчився. Далі йтиму словацьким: 120 кілометрів до Кошице, а потім вже прокладеною паломницькою дорогою.

Цього року буду у Словаччині, і далі подорожуватиму Австрією, Німеччиною, Швейцарією, Францією, Іспанією. І пройду французький шлях. Адже каміно дуже багато: класичний, північний, прибережний, іспанський, португальський, французький тощо. Вже взяла креденсіаль — паспорт паломника. На промаркованому шляху, там, де ви зупинялися, вам ставлять штам. А наприкінці видають сертифікат з ім’ям, прізвищем та відміткою, скільки ви пройшли кілометрів згідно з паспортом паломника й відмітками у ньому. Я хочу, щоб в Україні був свій шлях — від Києва.

«Вечірній Київ» також розповідав, як киянин відвідав 180 країн світу й що бачив у Саудівській Аравії.

Фото надані Ганною Разумцевою

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»