У київському музеї показують історію країни через іграшки. ФОТО

Ляльки із колекції музею. Колаж: «Вечірній Київ»
Ляльки із колекції музею. Колаж: «Вечірній Київ»

Про універсальний простір для дітей та дорослих розповіла директорка Юлія Кобас.

У Києві є особливий музей, який люблять відвідувати дорослі та діти. Це Державний музей іграшки. Зараз в одному із залів експонують різдвяну виставку та влаштовують різні майстеркласи.

Про те, як дбаючи про старовинні іграшки можна зберегти історію не тільки окремої людини, а й покоління розповіла директорка музею Юлія Кобас.

Директорка музею Юлія Кобас під час відкриття виставки

ДІТИ ОБИРАЮТЬ ІГРАШКИ, ЩО РОЗВИВАЮТЬ ФАНТАЗІЮ

— У вас дві зали постійної експозиції, присвяченої сучасній та народній іграшці. За вашими спостереженнями, яка справляє більше враження на сучасних дітей?

— На здивування, це народна іграшка. А коли ми ще починаємо демонструвати її можливості — даємо поскакати на «конику», або показуємо фуркало, і розповідаємо принцип його дії. Захвату малечі нема меж, особливо, коли розуміють, що такі забавки можна зробити власноруч. Здавалося б, фуркало, — це дощечка і мотузка, але ефект дає просто приголомшливий.

Найпростіші іграшки викликають великий інтерес у сучасних дітей
Найпростіші іграшки викликають великий інтерес у сучасних дітей

Колись в нас був стенд народної іграшки на «Арсеналі ідей». Так сталося, що нашими сусідами виявилася майстерня «Сверлик». У них були різні інструменти, електричні пилки, фанера з якої можна щось випилювати. То діти їхні батьки роздивлялися у нас іграшки, а потім робили такі у майстерні. У ті дні наш куточок був одним із найпопулярніших на Арсеналі.

— Дорослі сприймають іграшки по-своєму?

— У дорослих зовсім інший рівень сприйняття, особливо у людей старшого віку, вони так щиро реагують. Бо раптом бачать речі зі свого дитинства, або дитинства своїх дітей. Мені здається, що старші люди найбільш вдячні відвідувачі. Картини чи музика потребують певного знання і розуміння, а іграшки — це щось універсальне, прадавнє. Це предмет, який супроводжує людство протягом тисяч років.

Мені запам’яталася одна старша пані. Я так і не зрозуміла, чи вона сама була дитиною часів Другої світової війни чи її батьки були репресовані, і це відобразилося на її житті.

Вона розглядала іграшки 40-50-х років і зізналася, що вона у своєму дитинстві не бачила таких, як представлені у нашій вітрині, якими вона могла б гратися у свій час. Її забавками були шматочки деревини, які вона загортала в тканину. Така собі лялечка.

— Раніше іграшки були значно простішими?

— Певною мірою так. Наприклад палиця перетворювалася на меч чи коня — сів і поскакав. Але ці речі розвивали фантазію, коли тобі не іграшка диктує гру, а гра підказує якими матеріалами ти користуєшся. І якщо ми говоримо про часи до початку 20-го століття, то по селах, період дитинства був дуже-дуже короткий. З 5 років у дітей могли з’являтися обов’язки. Наприклад пасти гусей, напоїти корову. Для гри залишалося досить мало часу. Бо уже не в ляльки доводиться грати, а доглядати братика чи сестричку. Те ж саме хлопці, що мали свої обов’язки.

А от коли дітей почали сприймати, як особистості, а не «не таких» дорослих, почала розвиватися педагогіка, психологія. Одночасно з цим бурхливий розвиток отримала промислова іграшка, спеціально зроблена для розвитку і навчання. І такою вона залишається і до нині. Але на сьогодні, що ми бачимо, що у дітей величезна кількість іграшок. І при цьому можемо почути, що дітям нудно.

НОВИЙ ІМПУЛЬС ДЛЯ РОБОТИ

— Які ваші сезонні виставки найбільше подобаються відвідувачам?

— Звісно, що різдвяні виставки найочікуваніші і найвідвідуваніші. Бо створюють настрій свята. Чесно кажучи, до війни і карантину у нашому музеї у грудні всі дні були розписані і не тільки у вихідні, а й будні. У музеї також приходили діти, що приїжджали до Києва на екскурсії.

Коли почалася повномасштабна війна, то багато музеїв закрили свої експозиції. Як і ми. Проте минулого року, на Різдво наш музей запросили до участі у різдвяній виставці в Музеї історії Києва і це дало нам величезний імпульс. Зрозуміли, що треба повертати наші експонати в стенди і відновлювати роботу музею. Тож перед весняними канікулами ми відкрилася. І до нас пішли люди!

Ми вдячні відвідувачам, які цікавляться іграшкою, які приходять до нас в музей і дають можливість таким чином функціонувати музею. Це дає можливість рухатися далі, робити нові виставки, проєкти.

 — Що ви мрієте показати?

 — Іграшкову залізницю. Про це ми говорили з директоркою Державного політехнічного музею при КПІ ім. Ігоря Сікорського Наталією Писаревською, і маю надію, що це здійсниться. Маємо три великі електрифіковані іграшкові залізниці радянського періоду. Це великі потяги, у яких світяться ліхтарі, світло в вагонах, є приміщення вокзалів,. Їх можна поєднати і фахівці університету можуть у цьому допомогти. Необхідно тільки придумати, де це можна експонувати, бо у нас нема такого приміщення.

Старовинна карусель зараз експонується на виставці на Головному залізничному вокзалі

До слова, один із наших експонатів — механічну карусель 40 років минулого століття представлена на виставці «Зірка сходить», що зараз проходить на Головному залізничному вокзалі столиці.

А ще дуже б хотіли зробити спільний проєкт із Ляльковим театром. У них є свій музей, свої фонди. І у нас є чимала, цікава колекція театральних іграшок. Ця виставка могла б бути інтерактивною, наприклад запропонувати дітям самим керувати маріонетками.

Ми із задоволенням беремо участь у різних спільних проєктах. Це завжди цікаво. Бо іграшки можна представляти у будь-якій темі, бо вони є віддзеркаленням історії, моди, мистецтва.

ЯК НАРОДЖУВАВСЯ МУЗЕЙ

— Тут доречно запитати, як формувалася ваша колекція?

У 1936 року в м. Києві відкрилася постійно діюча виставка дитячої іграшки. Працювала вона під опікою Наркомпросу (согодні Міністерства освіти і науки України). Тут же функціонував Комітет з іграшок, що надавав дозвіл на виробництво іграшок усім виробникам. Експонатами виставки ставали затверджені зразки. Таким чином, впродовж десятиліть була сформована колекція, що розповідає про підприємства, технології, художників, конструкторів, які працювали над створенням іграшок. Історія цього виробничого процесу — це історія виробництва іграшок в Україні.

— Здається чимало іграшок радянського періоду були дуже недосконалими, щоб не сказати страшненькими?

— Не можу з вами погодитись. Авторські зразки ляльок, м’яких іграшок, солдатиків чи фігурок могли бути справжніми витворами мистецтва, але коли йшли в тираж, то все змінювалося. Скоріш за все можна говорити про низьку якість матеріалів з яких виготовляли іграшки та технічне забезпечення. Таке відбувалося через погане фінансування легкої промисловості, до якої належало виробництво іграшок, цінову політику, відсутність конкуренції та технологічне відставання. Але навіть за таких перешкод іграшка зберігала «авторський почерк» та свою привабливість.

Перлиною нашої колекції якраз є авторські зразки іграшок, єдині екземпляри, що створювались саме для виробництва професійними художниками, скульпторами, інженерами. Створити іграшку не так просто, як здається на перший погляд, бо лялька це не копія людини, а стилізація, яка має бути цікавою дитині. А ще є технічні деталі. Фігурка має повертати руки і ноги так, щоб сидіти. І ще й пройти дуже прискіпливу художню раду.

У нас в колекції є іграшки роботи Юрія Рубана. Всім відомий скульптор, який являється автором Левів і Зубра біля київського зоопарку, також працював над створенням іграшок. Його фігурки тварин виготовляли з гуми і якщо ви знайомі з роботами Юрія Рубана, то з легкістю впізнаєте й іграшки.

ХТО ПОПОВНЮЄ КОЛЕКЦІЇ СЬОГОДНІ

— Ваша колекція поповнюється і сьогодні?

— Міжвідомча рада існує і сьогодні, але працює вона не як дозвільний орган, а швидше як консультаційний центр для виробників. Тож не усі зразки іграшок, що сьогодні виробляються в Україні потрапляють до фондів музею. Проте деякі виробники, що хочуть аби їхні вироби збереглися для історії, передають їх нам

Не вперше до фондів музею передає свої вироби Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас. Це, взагалі, єдине (іграшкове) підприємство, що після розпаду Радянського союзу, залишилось працювати та не поміняло свій профіль. Приємно бачити, що підприємство розвивається та продовжує свою історію.

— Якщо говорити про ваші фонди, то очевидно, що трьох приміщень вам уже замало?

Так. Нам тісно, адже на сьогодні музейні фонди налічують понад 23 тис. іграшок і колекція постійно поповнюється. Але ми досить молодий музей і віримо, що у нас усе попереду.

Нещодавно нам запропонували отримати в дар колекцію десь із пів тисячі інтер’єрних ляльок. Їхня господиня багато років їх збирала — це неабияка цінність. Але після повномасштабного вторгнення жінка зізналася собі, що якби довелося тікати, рятуючи життя, то вона не обирала б між колекцією і життям рідних. І єдина можливість зберегти разом цю збірку — подарувати у музей.

Відвідувачки музею
Одна із ляльок-відьмочок

— Часто вам дарують цільні колекції?

— Не те щоб часто, але бувало. Раніше нам подарували дві колекції ляльок-відьмочок. Вони лежали у фондах. Аж поки цього року у нас виникло «вікно» між експозиціями. Монтувати різдвяну виставку було ще зарано, і ми вирішили показати відьм, це було якраз напередодні Гелловіну.

У багатьох країнах відьма не є однозначно поганим персонажем. В Італії, Литві фігурками солом’яних відьм на мітлі прикрашають ялинки. Вони символізують оновлення, бо «вимітають» усе погане з дому.

Ми розмістили чарівниць у вітринах, почепили гірлянди з павуками, облаштували фотозону із гарбузами, капелюшками та мітлами. І не сподівалися, що ця тимчасова виставка матиме такий успіх. Навіть два тижні після її закінчення нам телефонували люди, що хотіли її побачити.

До речі, одна із дарувальниць колекції відьмочок із тієї частини Херсонщини, що була затоплена внаслідок руйнування Каховського водосховища. І хто знає, можливо подарувавши нам власниця зберегла її.

ІГРАШКИ, СВІДКИ ІСТОРІЇ

Ляльки, які старші за багатьох відвідувачів
Для багатьох дітей такі іграшки були нездійсненною мрією

— У вас багато іграшок мають таку особливу історію?

— Звичайно. Після створення музею нам стали дарувати іграшки наші відвідувачі. Серед цих подарунків багато іграшок з історіями про дитинство. Також є подаровані іграшки, історію яких ми зараз сприймаємо абсолютно по новому, переосмислюємо їх. Зокрема декілька трофейних іграшок. Які у свій час подарували, як «свідків» Другої світової війни. Одна з Німеччини, а інша з Манчжурії. Батьки привезли подарунки дітям, а ті віддали їх, коли виросли. Але ці іграшки не 40-х років минулого століття, а принаймні на десяток років «молодші». Це значить, що колись вони мали інших господарів. Після Бучі ми на цю історію дивимося під іншим кутом.

Але є і інші історії, десь 15 років тому до нас прийшла літня жінка. Дуже уважно розглядала вітрини, прискіпливо випитувала, як зберігаємо фонди. І зрештою зізналася, що хоче подарувати іграшку, якій понад 70 років.

Вона розповіла, що під час Другої світової війни її родину евакуювали у Середню Азію. І єдине що змогла взяти з собою маленька дівчинка, був плюшевий котик, він підтримував у важкі часи. Потім вона з батьками повернулася в Україну, виросла, вийшла заміж, у неї народилися діти, які бавилися цією іграшкою. Але онуками старий, вицвілий котик був нецікавий і нецінний. Тож, щоб врятувати улюбленця від смітника, вона прийшла до нас, довірила не просто старовинну іграшку, а свої спогади про дитинство.

Ці подаровані старенькі іграшки ми навіть не реставруємо, бо кожна дірочка, кожна латочка на них — це історія. Бо і затертий носик, і латочка, хутро, що вилізло, свідчить про те, що котика чи ведмедика дуже-дуже любили, зберегли, і тепер вони на своєму місці у музеї. Тож ми наповнюємо музей не тільки експонатами, а й такими людяними історіями якими із задоволенням ділимося з нашими відвідувачами.

Детальніше про виставку ялинкових іграшок читайте у матеріалі «Різдво в родинному колі: у Києві презентували виставку новорічних іграшок з європейських країн».

Усі фото надані Державним музеєм Іграшки

Державний музей іграшки, м. Київ, Кловський узвіз, 8

Вартість вхідного квитка:
60 — гривень для дорослих,
40 гривень — для дітей, студентів, пенсіонерів
Для пільгових категорій — безкоштовно

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»