Нові адреси Києва: на Борщагівці з’явилася вулиця Василя Доманицького

Впродовж останніх півтора року Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також в межах дерусифікації була перейменована вулиця Генерала Михайла Потапова у Святошинському районі столиці.

Вона виникла у 1960-х роках XX століття, а з 1967 року отримала ім’я на честь радянського воєначальника, генерал-полковника Михайла Потапова, що командував військами 5 армії у перші місяці німецько-радянської війни, з вересня 1941 по квітень 1945 року перебував у полоні. Згодом продовжив службу у лавах радянської армії.

Ще у травні минулого року, експертна комісія порекомендувала включити вулицю Генерала Потапова до переліку міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією або її сателітами. Згодом, з метою деколонізації столичної топоніміки шляхом рейтингового електронного голосування в додатку «Київ Цифровий» було обрано нову назву цієї вулиці.

Серед варіантів щодо перейменування найбільшу кількість, а саме 4 715 голосів, набрала пропозиція — Василя Доманицького. Невдовзі депутати Київської міської ради підтримали рішення щодо перейменування вулиці Генерала Потапова на Василя Доманицького (1877-1910).

Майбутній український літературознавець та публіцист народився 21 березня 1877 року у селі Колодистому, Тальнівського району на Черкащині.

Його батько Микола був священником, а мати Параска Завіновська походила з козачого роду. Окрім Василя, подружжя мало ще молодших синів Михайла, Платона, Віктора та доньок-близнят Антоніну й Зінаїду. Мали родинний герб — козак із шаблею.

У 1887 році юний Василь розпочав навчання у четвертій київській гімназії. Сидів на задній парті з майбутнім депутатом Державної думи від Києва Іваном Лучицьким.

В одному з перших листів додому писав: «Не можу розгледіти все написане на дошці. Днями мені доведеться придбати окуляри. Чекаю тільки відкриття клініки для отримання рецепта».

У 1895 році юнак вступає на ­історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира.

У роки навчання Василь Доманицький був одним з кращих учнів Володимира Антоновича, брав активну участь в археологічних розкопках, студентських самодіяльних гуртках, мандрував Україною в подальших пошуках приватних бібліотек та архівів.

За спогадами сучасників, хлопець був надзвичайно працьовитий і непосидючий, за що друзі називали його «Вітер».

Ще навчаючись на першому курсі, Василь Доманицький стає співробітником відділу хроніки в журналі «Київська старовина», відвідує літературно-громадський гурток Олександра Кониського, стає засновником нового українського видавництва «Вік».

У 1900 році Василь Доманицький закінчив університет, отримавши посаду доглядача і вчителя в Київській приватній гімназії Готліба Валькера. Маючи величезну жагу до читання, весь свій заробіток чоловік витрачав на нові книги, мало турбуючись про власне здоров’я і побут.

«Скільки йому не дайте грошей — однаково він буде і голодний, і холодний. А гроші або комусь віддасть, або вгатить на книжки», — згадував колегу Федір Матушевський.

Також він згадував, що у 1901 році Василь Доманицький захворів на сухоти і згодом поїхав на лікування до Криму.

«До недуги він ніколи нікого з нас не слухався й завжди приходив на наші товариські зібрання чи до театру страшенно втомлений, виснажений, голодний і сонний, — писав Федір Матушевський. — Не доїдав і не досипляв він систематично й хронічно. Довго сидіти коло столу — „скучно“, а спати довше — „пустощі“, — завжди казав він. …Розумний, добре освічений, дотепний, працьовитий, Василь не вмів якось поділяти роботи на білу й чорну, — він однаково заходжувався коло всякої роботи, як тільки бачив, що її нема кому зробити… У всякій роботі, аби вона тільки йшла на користь українству, знаходив він інтерес і задоволення».

Василь Доманицький був одним з організаторів київського видавництва «Вік». Попри цензуру в російській імперії, видавництво випустило 140 назв художньої, навчальної та науково-популярної літератури загальним накладом понад 560 тисяч примірників. Особливо цінними були видання творів української класичної літератури та тритомної «Антології української літератури».

У 1906 році Василь Доманицький стає автором першого українського словника іншомовних слів «Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів».

Водночас він працює над виданням «Кобзаря» Тараса Шевченка, опрацювавши 270 автографів творів письменника. Бувши земляком Великого Кобзаря, молодий і завзятий дослідник прагнув віддати шану Тарасові Шевченку у своїх наукових студіях. Тож у своєму виданні «Кобзаря», яке побачило світ у 1907 році увійшли 215 поезії, чимало з яких друкувалися вперше.­ Також упорядник заперечив авторство кількох віршів, які приписували Шевченкові.

Тираж видання складав 10 тисяч примірників, які розкупили за три місяці. наступного року побачило світ перевидання — накладом 25 тисяч.

Також Василь Доманицький став автором монографічної праці «Критичний розслід над текстом Кобзаря», що належить до кращих зразків шевченкознавчої класики.

До його наукової спадщини належать окремі праці з історії України, зокрема: «Друкарська справа у Малоросії на початку ХІХ ст.» (1900), «Козаччина на переломі ХVІ-ХVІІ ст.» (1905), «Життя Тараса Шевченка» (1918). Співпрацював із такими виданнями як «Записки НТШ», «Літературно-науковий вісник», «Громадська думка», «Рада».

А з ім’ям цього літературного діяча пов’язують зародження в Україні поточної статистики друку.

Ще одним цікавим фактом з його життєвого і творчого шляху є те, що він мав 19 літературних псевдонімів, головними з яких були: «Вітер», «Звенигородець», та «Колодянин».

На жаль, через важку форму сухот, Василь Доманицький був змушений виїхати за кордон на лікування. Його серце зупинилося 28 серпня 1910 року в курортному містечку Аркашон у Франції, де він перебував на лікуванні. На той час чоловікові було лише 33 роки.

Тіло відомого науковця доставили до залізничного вокзалу Звенигородки, тепер райцентр Черкаської області. Звідти на запряженому чотирма волами возі привезли до його рідного Колодистого. Похорон відбувся 3 листопада — через два місяці після його смерті.

На думку літературознавців, попри своє недовге життя, Василь Доманицький залишив по собі таку значну наукову спадщину, що вистачило б на ціле покоління.

Сучасники Василя Доманицького згадували про нього так: «Це був надзвичайно рухливий, працьовитий юнак; завше був він захоплений якимсь ділом, якоюсь справою і весь цілком віддавався тій справі»; «Добрий, щирий, делікатний, м’якої, лагідної вдачі, не мав ворогів — його любили й старі, і молоді».

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: Нові адреси: вулиця Академіка Кухаря в Деснянському районі.

Вчений був видатним фахівцем у галузі тонкого органічного синтезу і біоорганічної хімії, засновник нового наукового напряму — хімія біорегуляторних процесів, авторитетний дослідник екологічних і ресурсоощадних аспектів енергетики.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»