Просив, щоб його прах розвіяли над Карпатами: історія загиблого воїна з Києва Євгена Маклахова

29 липня цього року у київському крематорії на Байковому кладовищі відбулось прощання із 31-річним воїном — Євгеном Маклаховим. А кілька тижнів тому, в жовтні, рідні зробили все, як заповідав Євген за життя: розвіяли його прах над Карпатами. Втілили його заповіт на горі Високий Верх, у Славському…

Євген Маклахов із позивним «Лимон» народився і прожив все життя в Києві. Мав за плечима досвід служби в армії, тому в перший день повномасштабного вторгнення добровільно пішов до військкомату та став на захист.

Спочатку патрулював столицю в лавах територіальної оборони, але згодом, після звільнення Київщини та переформування підрозділів, у травні 2022-го був направлений на схід, де і отримав перший бойовий досвід. Згодом, опанувавши навички бойового рятувальника, у 2023 році знову відправився в зону бойових дій. «Лимон» пройшов багато складних боїв, але наступальні дії в селі Кліщіївка Донецької області стали для нього фатальними. Під час порятунку побратима, ворожий снаряд влучив у їх місце розташування.

«Вечірній Київ» продовжує серію пам’ятних публікацій «Пантеон Героїв», присвячених загиблим захисникам з Києва. Стаття написана на основі інтервʼю журналістки «Вечірнього Києва» з сім’єю загиблого, його друзями та побратимами.

«ЗАВЖДИ ЗДАВАВСЯ СТАРШИМ, НІЖ Є НАСПРАВДІ»

У шкільні роки Євген вчився добре, мав дуже хорошу пам’ять, швидко вчив вірші. Майже всі викладачі завжди позитивно відгукувались про нього та його успіхи в навчанні.

Змалечку хлопець був поміркований, серйозний. З 7 років його спокійно відправляли у дитячий літній табір. Якось, щоб Євген нічого не загубив під час відпочинку, мама порадила йому скласти список речей.

«Розбираємо сумки з табору, і здавалося, що речі просто запхані в сумку, думала його трішки підколоти за це, а потім дивлюсь, все лежить по черзі, хоч і необережно: спочатку футболки, потім шорти. Він запитує „А що, хіба погано?“, я вже потім зрозуміла як він старався, збираючи сумку», ділиться спогадами мама захисника Тамара Маклахова.

Євген закінчив 9 класів школи №232 Оболонського району та вступив до Київського вищого професійного училища технологій та дизайну, на спеціальність оператор комп’ютерного набору.

«Ще до служби в армії мав довге волосся і полюбляв носити худі з капюшоном. Хоч всі жартома йому радили підстригтись, ключовим моментом стало, коли він ввечері йшов вулицею, а навпроти жіночка перехрестилась, побачивши високу худорляву статуру Жені, з довгим чорним волоссям і капюшоном, насунутим на очі», — пригадує смішні моменти близький друг Євгена — Святослав.

Хлопець завжди захоплювався комп’ютерними іграми, полюбляв досконало вивчати процес та механіку гри. Для друзів він був справжньою енциклопедією по тих іграх, якими вони захоплювались.

Євген був з тих, хто вів доволі спокійне і тихе життя, не полюбляв дуже великі й шумні компанії, але водночас у шкільні роки, коли вчився грати на гітарі — навколо нього збиралась компанія друзів і слухала пісні в його виконанні.

«Він наче і був тим звичайним хлопцем, але водночас це була особистість з глибоким світом всередині. Він багато розмірковував та полюбляв у цілому філософію та мав завжди свою індивідуальну думку», — далі пригадує друг нашого Героя.

Згодом Євген з мовчазного хлопця переріс у сформовану особистість, яка могла та хотіла брати на себе відповідальність. Він завжди самовдосконалювався, зокрема, відкрив для себе йогу, яку надалі рекомендував багатьом, навіть побратимам.

«В АРМІЇ ПЕРЕОЦІНЮЄШ ВСЕ»

У 20 років, в останній день призову, юнак потрапив на строкову службу до сухопутних військ в місто Львів на один рік. Євген розповідав, що в армії переоцінив все, особливо стосунки з багатьма людьми. Хтось відійшов через спілкування на відстані, хтось залишився.

Повернувшись додому після служби хлопець пішов у ДСНС, працював в пожежній частині поряд з метро «Либідська». Навіть тоді про свою службу він розповідав мало.

Рідні згадують, що після масштабної пожежі в Подільському районі (4 березня 2015 року сталось загоряння двоповерхового будинку, в якому загинули два рятувальники ред.) аж через знайомих, які надіслали відео, вони дізнались, що Євген брав участь в ліквідації наслідків.

Згодом хлопець подав документи до Управління державної охорони України. Там підписав контракт на три роки та ніс службу в Адміністрації президента. Але вирішив не продовжувати контракт.

24 лютого 2022 року без жодних вагань Євген пішов до військкомату, де отримав зброю та розпочав виконання завдань в межах Києва. Спочатку це був Святошинський район, а згодом Оболонський.

Коли обстановка стала контрольована, хлопця розподілили до 112 бригади 129 батальйон територіальної оборони Збройних сил України у місті Києві.

Саме в цей час і з’явився позивний «Лимон». Євген завжди мав серйозний та зосереджений вираз обличчя. Жартуючи, його побратим Олег часто казав: «Чого ти вічно кислий, як той лимон». Так вирішили і називати його серед побратимів.

У якийсь момент хлопець навіть хотів змінити позивний. Але дізнавшись, що, на жаль, під час виконання бойового завдання Олег загинув, тому в пам’ять про полеглого побратима лишив.

По життю для Євгена було в пріоритеті допомогти не собі, а іншим. Рідні не один раз чули розповіді друзів та побратимів про те, що хлопець завжди першим приходив на допомогу. Вже навіть на службі під час повномасштабного вторгнення він допоміг вижити маленькому кошеняті, вилікував його та прилаштував у хороші руки.

Також, не дивлячись на постійні військові витрати, допоміг двоюрідній сестрі з лікуванням, яке коштувало немалу суму.

«ТУТ МОРОК. ТУТ МОЇ ПОБРАТИМИ МРУТЬ І КАЛІЧАТЬСЯ»

Вже у травні 2022 року групу в складі з «Лимоном» направили на схід, у напрям Соледару. Звідти група повернулась в липні.

Після цього виїзду Євген отримав посвідчення учасника бойових дій.

У квітні 2023 року хлопця призначили на посаду бойового медика. Для них провели інтенсивні пришвидшені курси надання медичної допомоги, які Євген завершив успішно.

В травні 2023 підрозділ вчергове відправили на передову. Разом з побратимами «Лимон» певний час жив в Костянтинівці. Водночас проводили бойові виходи, де Євген рятував не одне життя. Навіть в жахливих умовах не показував, що щось може піти не так.

Він завжди був спокійний і врівноважений, як у звичайному житті, так і на війні, під обстрілами. Його гострий розум і швидка реакція у критичних ситуаціях заспокоювали побратимів.

«Він мене витягнув зі ступору після перших обстрілів літом 22 року, так і познайомились. На службі Євген проявляв себе як вірна і порядна людина, боровся з військовим „дебілізмом“. Побратимів вважав за другу сім’ю, з ним було дуже спокійно, оскільки сам він був урівноваженим. Всі зобов’язання по службі виконував сумлінно, на нього завжди можна було покластися», — згадує про побратима Григорій «Гриня» Бойко.

«Лимон» разом зі своїм підрозділом прав участь у штурмі в межах села Кліщіївка Донецької області. Багато втрат, важке просування. Вони мали лише одну позначену дорогу евакуації, що створювало додатковий дискомфорт.

23 липня 2023 року зранку поранили Григорія «Гриню» Бойка, уламок пошкодив легені. Тоді «Лимон», не покидаючи побратима, провів його до пункту евакуації, надавши першу допомогу.

Ближче до 12 години дня почався обстріл пункту евакуації поранених. Цей обстріл потрібно було перечекати, тому всі сховалися в окопи. Але різко в одного з поранених бійців, «Соболя» пройшов больовий шок і він почав сильно стогнати. Євген вирішив перевірити його стан, хоч його намагались вмовити перечекати обстріл. Не послухавши побратимів, він кинувся до пораненого, і в цей час стався приліт.

«Лимон» намагався накласти собі турнікети, адже отримав поранення уламками. На допомогу кинувся ще один з побратимів Валерій Кочубей з позивним «Кактус» — друг дитинства батька Євгена, який ставився до хлопця як до племінника. Аж ось ще один приліт, в якому, на жаль, загинули всі троє.

Побратими, які приїхали провести друга, розповіли рідним, що останньою волею Героя було, аби його кремували, а прах — розвіяли над Карпатами. Після війни Євген разом з друзями по службі планував поїхати в гори, тому обрав саме таке останнє місце спочинку…

Герой нагороджений:
Медаллю «За збережене життя»,
Пам’ятним знаком «За мужність» від Управління державної охорони України посмертно,
Пам’ятною медаллю 112-ї бригади посмертно,
Орден «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

Світла пам’ять!

Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»