Новатор в освіті Бадрі Лолашвілі пройшов Донбас, а загинув під час захисту столиці

Бадрі Лолашвілі на війну пішов добровольцем. Фото: з сімейного архіву
Бадрі Лолашвілі на війну пішов добровольцем. Фото: з сімейного архіву

Ні великі плани в галузі освіти, ні молода дружина з немовлям на руках не зупинили патріота України, уродженця Грузії Бадрі Лолашвілі стати на захист Києва, коли почалася широкомасштабна війна.

Бадрі добре знали в столиці. Він був начальником відділу Департаменту освіти й науки, молоді та спорту, а згодом очолив КНП «Освітня агенція міста Києва». Досяг неабиякого результату в цифровізації освіти.

Бадрі Лолашвілі — новатор в освіті

Розробив комплексну програму для школярів «Book’VAR», яка дає змогу набути досвіду, до якого учні зазвичай не мають доступу. До неї входить підручник, мобільний застосунок і VR-шолом. Це відкрило абсолютно новий підхід до навчання.

«Перше онлайн радіо «Школа» (радіо П.О.Р.Ш.) — ще один незвичний сучасний інструмент освіти, який реалізувала Освітня агенція під керівництвом Бадрі Лолашвілі. Його мета — залучення учнівської молоді до створення цікавого контенту для своїх однолітків.

Ідей для розвитку освіти у столичного новатора було дуже багато

Також Агенція активно підтримувала розвиток змагань з робототехніки, в яких беруть участь учні зі столиці. У 2021-ому році був реалізований масштабний проєкт «Електронна учительська», завдяки якому 15 опорних закладів отримали комплексне сучасне обладнання для розвитку дистанційної освіти.

А чого тільки варта «Карта освітніх потреб». Це електронна система, яка дозволяє у відкритому доступі отримувати вичерпну інформацію про всі столичні заклади освіти (включаючи дошкільні та професійні/професійно-технічні), від адреси розташування до всієї матеріально-технічної бази. Завдяки цьому проєкту батьки можуть самостійно опрацьовувати інформацію про заклади та обирати для своїх дітей відповідні.

І хоча планів та ідей для розвитку освіти у столичного новатора було дуже багато, це не завадило піти добровольцем на фронт і виборювати свободу та незалежність України.

«Який сенс у тому, що я служив в АТО, якщо росіяни захоплять Київ», — сказав Бадрі Лолашвілі своїй родині, коли почалася широкомасштабна війна. Вже тоді рідні зрозуміли: ніщо не зупинить чоловіка, який завжди був рішучим та принциповим.

***

«Вечірній Київ» продовжує серію пам’ятних публікацій «Пантеон Героїв», присвячених загиблим захисникам з Києва. Цей матеріал про новатора в освіті Бадрі Лолашвілі, який нероздумуючи став на захист своєї країни спочатку у 2014-ому році, а потім з початком широкомасштабної війни.

Стаття написана на основі інтерв’ю журналістки «Вечірнього Києва» з мамою Героя — Ларисою Павлівною, братом Павлом, дружиною Яною, колегою Тетяною Самойленко та другом і однодумцем Микитою Бугайовим.

«ВСІ ОБИРАЛИ ТЕ, ЩО ЇМ ЛЕГШЕ ДАВАЛОСЯ, А ВІН ЗАВЖДИ ДОВОДИВ СОБІ, ЩО МОЖЕ КРАЩЕ»

Бадрі народився в Грузії у родині грузина та українки. Коли хлопцю виповнилося три, родина переїхала у селище Драбів, що на Черкащині. Звідки мати Бадрі — Лариса Павлівна.

Мати загиблого захисника — Лариса Лолашвілі. Фото: Сніжани Божок

«Бадрі з дитинства цікавився усім. Був допитливим, — пригадує мама загиблого героя Лариса Лолашвілі. — Йому легко давалося навчання, коли пішов до школи. Бувало, згадає вранці, що не вивчив вірш, доки дійде до школи — вже знає. За журналами „Єшко“ вивчив англійську. А коли їздили до родичів у Грузію, він блискавично запам’ятовував грузинські вислови».

Хлопець ніколи не шукав легких шляхів у вирішенні будь-яких питань, а навпаки — виявляв свої слабкі місця і допрацьовував.

«У випускному класі йому сказали, що у нього з фізики виходить четвірка і Бадрі спеціально обрав серед іспитів на вибір — фізику. Всі учні вибирали, що легше їм давалося, а мій син завжди доводив собі, що може краще, — зізнається пані Лариса. — Він йшов здавати фізику не заради золотої медалі. Досі пам’ятаю, як каже мені: „Ну мам, фізика такий цікавий предмет, чому це в мене четвірка? Я хочу знати краще“. Фізику здавав один мій син на всю школу і отримав п’ятірку. Після чого вчителька його ще вмовляла вступати на фізмат».

Далі було навчання у Харківському політехнічному університеті за спеціальністю: «економічна кібернетика». Закінчив його Бадрі з відзнакою. Писав неодноразово наукові статті для журналів.

У Харківському політехнічному університеті. Бадрі — стоїть крайній праворуч.

«На сина звернув увагу професор Лев Раскін, який розробляв систему наведення танка. Він і запропонував вчитися в аспірантурі й писати кандидатську дисертацію. І Бадрі погодився. Але до захисту дисертації не дійшло, бо ми не мали вдосталь грошей, щоб сплатити офіційні платежі для збору комісії», — згадує Лариса Павлівна.

Після навчання Бадрі швидко підіймався кар’єрними сходами на державній службі. Спочатку працював у фінансовому управлінні Драбівської райдержадміністрації. Потім — у місцевому КРУ. Згодом його запросили до КРУ Оболонського району Києва. А далі — начальником відділу Департаменту освіти й науки, молоді та спорту.

«ЯКБИ ВСІ БУЛИ ТАКІ ЯК ВІН, — МИ Б ЖИЛИ В ІНШІЙ ДЕРЖАВІ»

Найтеплішими спогадами про Бадрі Лолашвілі поділилися його колеги, які досі не можуть говорити про цього життєлюба у минулому часі.

Тетяна Самойленко працювала з ним з 2008-го року. Саме тоді чоловік очолив КРУ Оболонського району.

«Якби всі були такі як Бадрі, — ми б жили в іншій державі, — наголошує пані Тетяна, розповідаючи про свого колишнього керівника. — Він чесна, порядна і незвичайна людина. Завжди відрізнявся своїм прогресивним мисленням. Бадрі хотів зробити освіту в Україні кращою, щоб наш досвід черпали за кордоном».

Пані Тетяна зізнається, що доводилося звертатися до начальника і з особистими питаннями. На що він завжди відповідав: «Нема проблем. Все зробимо». А ще пригадує історію, яка вкотре доводить, що Бадрі з легкістю опановував все нове.

«Я цікавилася нумерологією. У нас був невеликий колектив — семеро працівників. І я прорахувала кожного і ділюся з Бадрі: хто з ким швидше знаходить спільну мову. Він тоді так здивовано: „А як я цього не знав раніше?“. Наступного дня шеф видає мені таку порцію інформації, що я оторопіла. Кажу: як, звідки? А він сміючись: „Так у мене ж ціла ніч була“. У Бадрі була феноменальна пам’ять і аналітичний розум».

Микита Бугайов пропрацював з Бадрі 15 років. А ще він хрещений сина загиблого захисника. Наразі Микита Олександрович виконує обов’язки директора Освітньої агенції.

Микита Бугайов. Фото: Наталії Найдюк

«Знав Бадрі з КРУ. От уявіть: він очолював перевіряючий орган. А жив у простій кімнаті в гуртожитку за містом. Пересувався міським транспортом. Працюючи в Департаменті освіти, він добровільно пішов служити. Хоч і мав бронь від КМДА і проблеми із зором. Це вже багато говорить про людину, чи не так?», — акцентує Микита Олександрович.

Особливої уваги заслуговують розробки новатора в освіті. Вони встигли припасти до душі учням зі столиці.

«Яка суть проєкту „Book’VAR“? Використовуючи VR-шолом і джойстики, учні в режимі реального часу виконують експерименти з фізики у віртуальній реальності, — пояснює Микита Олександрович. — А з допомогою мобільного застосунку та спеціального підручника — проходять тему з фізики у 3D. Цими розробками вже користувалися учні кількох київських шкіл. Надалі інновація мала розширитися на всю столицю, а потім — і Україну, але на заваді стала війна. До того ж, агенція працювала над створенням повноцінного віртуального класу з усіх предметів. Що було особливо актуально під час пандемії. Бадрі також організував Перше онлайн радіо „Школа“, контент для якого створюють самі діти».

Колега акцентує, що Бадрі вмів миттєво завоювати авторитет. І серед колег, і серед друзів, і на війні:

«Я та людина, яка найбільше часу проводила з Бадрі. Ми разом працювали, разом лишалися після роботи. На вихідних зустрічалися родинами. Але навіть попри те, що ми товаришували і я став хрещеним його сина, називали один одного виключно на Ви. Як казав Бадрі, для нього це насамперед прояв поваги. Він нетипова людина. Дуже вихований та інтелігентний. Про це вам скажуть всі, хто хоч раз з ним спілкувався».

У колективі розповідають, що керівник вмів надихати всіх оточуючих своїм прикладом. Він був закоханий у життя і в Україну.

В Освітній агенції наголошують, що всі напрацювання та ідеї Бадрі в галузі освіти збережені, зафіксовані і обов’язково продовжать життя та розвиток після перемоги.

ПАТРІОТ УКРАЇНИ З ГРУЗИНСЬКИМ КОРІННЯМ

Коли 2014 року в Україні почалася війна, Бадрі не роздумуючи пішов добровольцем на фронт, хоча мав бронь від КМДА. А ще у нього були проблеми із зором. Він носив лінзи.

Пішов добровольцем в АТО

1 вересня 2014 року освітянин став до лав 14-го батальйону Черкаської ТрО. А вже за чотири дні був на передовій. Коли загинув командир роти, Бадрі замінив його. Згодом 14-та ТрО стала частиною Білоцерківської 72-ї бригади.

«У Бадрі довго не було позивного. Хтось із хлопців пожартував: „Будеш Піночет“. Коли в нього спитали: „А чому Піночет?“ — той відповів: „А чому не Піночет?“. Усі розсміялися, а Бадрі зрештою отримав позивний. Він довго тримав висоту під Волновахою. Навіть коли мали відступати, зберіг її. Цю висоту називали Піночетовою й після демобілізації брата. А захопили її росіяни лише після вторгнення 24 лютого», — згадує брат Павло.

Бадрі усюди возив з собою прапор
З побратимами

Між братами завжди були дружні відносини. Під час спогадів про найдорожчу людину на очі співбесіднику постійно наверталися сльози. Коли Бадрі у 2014-ому році пішов в АТО, Павло майже кожні вихідні їздив до нього на Схід.

«Я не міг інакше. Я жив від вихідних до вихідних. Про те, що їздив до брата у Волноваху знала тільки моя дружина. Нам заборонено було їздити в АТО, я тоді був співробітником СБУ. Але я переживав, інакше не міг. Пам’ятаю, минув лише місяць, як брат був на Сході, а вже по звуках розказував мені, з якого боку і з якої зброї гатять. Мені завжди було важко повертатися до Києва. Бо такий контраст — війна і гульня. Мене це неабияк дратувало: дивитися на компанії, які веселяться, на людей, які ніби й не помічають, що у країні війна. Я тоді просився у свого керівництва, щоб мене відправили у Волноваху. Але дозволу так ніхто й не дав», — розповідає він.

Різниця у віці між братами лише півтора року. Все життя вони були найближчими людьми. Допомагали один одному. Були опорою і підтримкою у всіх життєвих питаннях.

Між братами завжди були дружні відносини
Бадрі з братом і племінником

«Бадрі не просто був для мене старшим братом. Він був для мене авторитетом. У це, мабуть, важко повірити, але він для мене був більше, ніж Бог», — не стримує сліз Павло.

Військовий демобілізувався у вересні 2015-го й повернувся до столиці, де очолив КНП «Освітня агенція міста Києва». Але у вільний час навідувався до побратимів на передову: привозив потрібні речі й дуже радів, як змінилося українське військо від початку війни. Але завжди наголошував, що широкомасштабної війни не уникнути.

«ЛЮДИНА ЗА ПОВНОЦІННЕ ЖИТТЯ НЕ ВСТИГАЄ ЗРОБИТИ СТІЛЬКИ, ЯК ВІН ЗА СВОЇ 42 РОКИ»: ІСТОРІЯ КОХАННЯ

Зі своєю майбутньою дружиною Бадрі познайомився у Департаменті освіти. Яна працювала спеціалістом в економічному відділі.

З дружиною Яною

«Коли Бадрі повернувся з АТО, почав проявляти до мене увагу, розповідає Яна. — Постійно запрошував на каву, але я відмовлялася через те, що в мене просто не було часу. В економічному відділі постійно була купа роботи».

Проте чоловік не відступав, приносив квіти і наполегливо запрошував до кафе, на обід чи прогулянку.

«Я була охоплена увагою і повагою. Але, коли Бадрі за три місяці зробив мені пропозицію, не була до цього готова, — зізнається дружина загиблого героя. — Він тоді образився, мовляв, чому це я раптом не готова. У нього серйозні наміри, а я щось там собі не впевнена. Ми продовжили зустрічатися, але до цієї розмови більше не поверталися».

Бадрі любив дивувати свою майбутню дружину і робив неочікувані сюрпризи.

«Пам’ятаю, як я з батьками на початку відносин поїхала до Єгипту. Він запитував, в якому я готелі. Я тоді не зізналася, мовляв, ти що перевіряєш мене. За пару днів, зайшовши в хол, я побачила свого Бадрі. Він прилетів до мене і знайшов готель по фото, яке я йому надіслала. Знав лише, що я у Шармі. І так з легкістю каже мені: „Я просто дуже скучив“».

З братом Павлом і дружиною Яною
Товаришували родинами

Яна розповідає, що Бадрі дуже любив подорожувати і завжди був легкий на підйом. Якщо у його щільному графіку знаходився час, він ніколи не витрачав його на пасивний відпочинок.

«Я сама йому інколи казала, щоб відіспався нормально, відпочив. Але ні — для нього то було марне витрачання часу. Бувало, прокинемося у суботу вранці, а він: «Так, поїхали на море покупаємося».

У 2020 році закохані стали подружжям. За рік у них народився первісток — син Дамір.

З синочком Даміром
Щаслива родина Лолашвілі

«Бадрі був ідеальним татком. Він дуже чекав на сина, брав участь в усьому, що стосувалося малюка: походи до лікаря, прогулянки, купання, любив просто милуватися ним. Коли я народжувала Даміра, чоловік був поряд і навіть записав на диктофон перший крик сина. Він був для нас опорою і підтримкою. Тепер його нема… У мене ніби відібрали більшу частину мене самої», — витирає сльози дружина Яна.

За її словами, Бадрі мріяв про велику родину: двох хлопців і дівчинку Адель. Планував, щоб між хлопцями була невелика різниця у віці, аби вони підтримували одне одного, як це було в них із Павлом.

Родина для Бадрі була понад усе

«Так приємно було споглядати за сином, коли він рано-вранці тихенько виносив онука з кімнати і забавляв, щоб Яночка поспала, — пригадує Лариса Павлівна. — Дуже турботливий був. Для нього родина була понад усе».

«ЩО Я СКАЖУ, КОЛИ СИН ВИРОСТЕ І ЗАПИТАЄ: ТАТКО, А ДЕ ТИ БУВ, КОЛИ НА КИЇВ НАПАДАЛИ?»

Рідні кажуть, Бадрі був упевнений, що війни не уникнути. Ще тоді, у 2015-ому році, повернувшись із Волновахи, він говорив, що ворог так не відступить. А взимку 2022 року Бадрі постійно казав, що буде масштабний наступ.

Бадрі Лолашвілі: «Який сенс у тому, що я служив в АТО, якщо росіяни захоплять Київ»

«Ми сиділи на кухні і довго говорили, а потім Бадрі сказав: якщо цієї ночі не почнеться, то війни вже не буде», — пригадує мама захисника Лариса.

Але війна почалася. Тож на ранок чоловік вивіз родину у безпечніше місце, а сам повернувся до Києва.

«Бадрі одразу вступив до тероборони столиці. Вже за пару днів я зрозумів, що на цьому не закінчиться, — розповідає брат Павло. — Особливо після його слів: „А що я скажу сину, коли він виросте і запитає: татко, а де ти був коли на Київ нападали?“. Я бачив, що він рветься на передову. І було лише питання часу, коли він туди потрапить».

Військовий, який пройшов АТО, добре розумів, що ворога треба зустрічати не в Києві, а на підходах. Тому наполягав, щоб його взяли в 72 бригаду, в якій він був у резерві:

«На початку березня поїхав в Пущу Водицю, а звідти на позиції в Мощун. Обіймав військову посаду офіцера запасної роти 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. 11 березня ми втратили зв’язок з Бадрі. 12 та 13 березня в Мощуні точилися надзвичайно жорстокі бої за Київ. Ворог наступав. Українські військові, скільки могли, відбивали атаки. Але сили були нерівні. Тому 13 березня наші захисники отримали наказ відступати. Бадрі чомусь не зміг цього зробити».

Коли за півтора місяця знайдуть його тіло, у висновку про смерть напишуть: загинув у ближньому бою від кульового поранення.

На меморіалі у Мощуні. фото: Сніжана Божок

«Ми шукали Бадрі майже два місяці і хоронили у перший День народження синочка, — витирає сльози дружина Яна. — Я часто показую сину наші світлини, там де ми всі разом — щасливі. Дамірчик дуже схожий на тата, як дві краплі води. Дуже хочу, щоб він був такий же мудрий, добрий і наполегливий. Але як шкода, що син не зміг його пізнати. Я мрію, щоб Дамір став таким, як був його тато. Бо він — найкращий!».

Читайте також у «Вечірньому Києві» — Вони загинули за серце України: у Мощуні на Київщині створюють меморіал «Янголи Перемоги».

Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ», фото з сімейного архіву