Нові адреси Києва: у Дніпровському районі з’явилася вулиця імені історика Дмитра Багалія

Нещодавно у Києві перейменували ще 14 міських об’єктів, назви яких пов’язані з росією та її сателітами. Серед них нову назву одержала також вулиця Дмитра Пожарського у Дніпровському районі, яка знаходиться у житловому масиві Північно-Броварський.

Вона виникла у 1950-ті роки під назвою Нова, а за декілька років отримала назву на честь російського державного та військового діяча Дмитра Пожарського.

У липні 2023 року вулиця одержала нову назву на честь українського історика, науковця, філософа та киянина Дмитра Багалія (1857-1932).

Народився відомий вчений 7 листопада у Києві. Батьки хлопчика рано померли, тож сироту взяла до себе його тітка. Завдяки невеличкій спадщині хлопцю вдалося здобути освіту у Другій київській гімназії, а жага до навчання дозволила одержати золоті медалі за успіхи у навчанні.

У своїй «Автобіографії», що побачила світ у 1927 році вчений пише, що у родичів часто жили квартиранти, які розмовляли українською мовою та співали народні пісні. Спілкування з ними привернуло увагу майбутнього історика до української мови, культури та побуту, хоча у Києві він перебував переважно у російськомовному оточенні.

«Моя українізація не була примусовою, мала стихійний характер і закінчилася за студентських років до 1880 року. Відтоді з мене назавжди вже зробився цілком свідомий українець» — згодом згадував Дмитро Багалій.

Після завершення гімназії Дмитро вступає на історичний факультет Київського університету, невдовзі переводиться до Харкова. Причиною став протест юнака та його однокурсників, проти грубощів їхнього викладача латини Івана Цвєтаєва. Внаслідок цього студентів-першокурсників виключили з університету на пів року, тож юнак закінчить навчання у Харкові, з яким згодом назавжди пов’яже своє життя.

У цей час відбуваються зміни й в особистому житті Дмитра. Ще під час навчання в київському університеті він познайомився зі студенткою Вищих жіночих курсів Марією Олександрович (1858-1931). Після переїзду до Харкова щасливі закохані уклали шлюб.

За час подружнього життя в них народилося четверо дітей: Наталія (1888—1968), Ольга (1889—1942), Олександр (помер у 5 років) та Марія (1899—1920).

Родина проживала у власному будинку на Технологічній вулиці, яка нині має його ім’я. Нащадки відомого вченого й нині проживають у родинній садибі.

Роки навчання у Харкові мали надзвичайно важливе значення для визначення подальшого шляху вченого. У своїх спогадах він із теплотою згадував про цей період особливо про свого наукового керівника Володимира Антоновича. Вважається, що саме ця людина зіграла ключову роль у залученні здібного студента до архівних розшуків, археологічної роботи та інших наукових досліджень.

За протекцією свого наукового наставника, Дмитро став членом Київської Громади, а за рік — дійсним членом наукового історичного товариства Нестора-літописця. За свою працю «Історія Сіверської землі до першої половини ХІХ століття» отримав університетську Пироговську премію.

З того часу починається успішна наукова та громадська діяльність молодого вченого, що за деякий час прославила його за межами Батьківщини. Історичні праці з минулого Слобожанщини дали йому авторитет в цій галузі. Окрім ґрунтовних історичних праць, Дмитро Багалій вперше впорядкував видання творів славетного українського філософа Григорія Сковороди та дослідження з української історіографії.

Вченому вдалося відновити діяльність «харківських народолюбців». Він очолив видавництво Харківського товариства грамотності та був головою Харківської громадської бібліотеки.

У 1906-1910 року обіймав посаду ректора Харківського університету, а з 1914-1917 роках був обраний міським головою.

З 1 вересня 1917 року Дмитро Багалій очолив також харківську «Просвіту». В цей буремний революційний час його головною заслугою стала участь у створенні Української академії наук.

У 1920-му, коли формально ліквідували Харківський університет, обіймав посаду декана в Академії теоретичних знань та професора в Інституті народної освіти.

12 вересня 1921 року на відзначення його заслуг Рада народних комісарів УСРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Багалію дозволено видання за державний кошт наукових праць; звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.

У 1926 році професор Багалій очолив новоутворений Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка, відкриття якого стало ще одним кроком, спрямованим на посилення наукового потенціалу українознавства.

Варто зазначити, що певний час радянська влада цінувала здобутки видатного вченого, його авторитет та неабиякий науковий доробок. Однак, вже на початку 30-х ситуація докорінно змінилася, а проти відомого науковця розпочинається кампанія критики у пресі. Його звинуватили у відсутності відповідних пролетарських поглядів та у ворожості до більшовицької влади. Від подальшої трагічної долі Дмитра Багалія врятувала лише смерть.

9 лютого 1932 року видатний вчений пішов з життя внаслідок пневмонії. Похований на міському кладовищі у Харкові.

На думку дослідників його наукової спадщини, вчений не висунув нової концепції історії України, висвітлюючи головним чином окремі аспекти її минулого. У пам’яті нащадків він залишився як невтомний літописець Слобідської України та Харкова, з яким пов’язано було майже все життя і діяльність вченого. Його праці стали новим етапом у дослідженні історії Слобожанщини та міста Харкова.

***

Нагадаємо, що за останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом, країною агресоркою та її сателітами.

Також наводимо повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: у Дніпровському районі столиці з’явилася вулиця на честь відомого історика та книговидавця.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»