«Для мене хореографія, танець та рух — це спосіб мислення і життя», — балетмейстер Сергій Кон

Сергій Кон на сцені та у житті. Колаж: Наталія Слінкіна
Сергій Кон на сцені та у житті. Колаж: Наталія Слінкіна

«Вечірній Київ» продовжує цикл історій, присвячений успішним киянам та їхнім професіям.

Нещодавно «Вечірній Київ» поспілкувався з відомим хореографом, постановником балетних вистав у Київській опері та артистом «Київ Модерн-балету» Сергієм Коном.

У своєму інтерв’ю він розповів про свій творчий шлях у професії, про особливості сучасної хореографії, про роботу з Раду Поклітару, а також поділився своїми творчими планами на майбутнє.

Сергій Кон вважає свій творчий шлях нетиповим для артиста балету. Фото з особистого архіву героя

— Сергію, розкажіть, будь ласка, як почався Ваш творчий шлях і чому Ви обрали професію, пов’язану з танцями?

— Скажу відверто: мій творчий шлях не був типовим для багатьох дітей, які з раннього дитинства присвячують себе хореографічному мистецтву. У світ танцю я прийшов запізно, як для артиста балету — у 15 років. Однак це був абсолютно свідомий вибір. Почав я, до речі, з доволі несподіваного напрямку — брейк-дансу, який на той час переживав справжній «бум». І якби мені хтось сказав, що колись займатимусь класичним танцем, я б не повірив!

Чому я обрав саме танці? З дитинства я займався у художній школі, однак був непосидючим і мені хотілося весь час рухатися… Тож у танцях я знайшов себе. На той час я був учасником хореографічного колективу, активно виступав, мені це подобалося, тому і вирішив пов’язати з цим своє майбутнє.

Сергій Кон на початку творчого шляху. Фото з особистого архіву героя

— Наскільки Вам було складно наздогнати однолітків, які почали займатися танцями з дитинства та влитися у творчий колектив?

— Варто зазначити, що в балетний світ відбирають людей з відповідними фізичними даними та певними параметрами. У моєму випадку — я маю нетипові параметри для класичної хореографії, щоб, скажімо, бути солістом балету десь у Гранд-опера чи в інших видатних балетних трупах.

Протягом навчання мені довелося докласти неабияких зусиль, щоб після брейк-дансу опанувати ще й класичний і народний танець. До того ж, переважна більшість моїх однокурсників займалися цим із самого малечку.

Тож мій вибір зупинився на сучасній хореографії, яка, на мою думку, має більш різноманітну жанрову й танцювальну палітру.

Авжеж, мій шлях був непростим, але я завжди вірив у те, що все можливо! Проте я мав і неймовірне бажання вчитися, самовдосконалюватися, працювати з власним тілом і розвивати його можливості. На мою думку, віра у власні сили і щире бажання можуть змінити майже все, що інколи здається неможливим. Наразі, у статусі хореографа-постановника, я часто переконуюся у цьому, працюючи з молодими артистами.

— Як ставилися Ваші батьки до Вашого захоплення танцями?

— Вони мене підтримували, хоча спершу вважали, що це лише швидкоплинне юнацьке захоплення. Однак коли постало питання про здобуття вищої освіти, я обрав для себе факультет режисури і хореографії Київського національного університету культури і мистецтв. Батьки не одразу сприйняли це позитивно, проте з часом вони повірили, що я справді зможу.

Доля Сергія змінилася після успішного кастингу в театрі сучасного танцю Раду Поклітару. Фото з особистого архіву героя

— Розкажіть про Ваш перший сценічний успіх?

— Коли я навчався на другому курсі, у моєму житті сталася надзвичайно знакова подія: в Україну приїхав відомий сучасний хореограф Раду Поклітару. Мене дуже зацікавив його проєкт, тож я пішов на кастинг, аби взяти участь у ньому без ніяких сподівань. Коли після кастингу мене та ще одного хлопця відібрали для участі у постановці, мені здалося, що в моєму житті тоді все перевернулося. Це був проєкт «Сили долі», 2005 рік. Із цього почався мій шлях у «Київ Модерн-балеті». Можна сказати, що з цього року, він почав функціонувати як театр сучасного танцю.

Сергій Кон у виставах театру «Київ Модерн-балет». Фото: Sergey Efanov
Фото: Sergey Efanov

— Чи складно стати артисту балету хореографу?

— Це має бути якесь внутрішнє покликання, бажання поділитися з навколишнім світом власним баченням певної історії. Не можу сказати, коли це саме сталося, бо мій перехід від артиста до хореографа-постановника трансформувався досить швидко та природньо.

Певних навичок щодо режисури та балетної хореографії я здобув ще в процесі навчання в університеті, де ми повинні були щороку реалізовувати, демонструвати власну постановку та мініатюру.

Моєю першою серйозною роботою став номер «Балада про друга», який з великим успіхом був презентований на конкурсі Сержа Лифаря. Потім я повіз його на конкурс до Польщі.

З артисткою Катериною Бартош під час роботи над постановкою в Одесі. Фото з особистого архіву героя

— Вже тривалий час Ви працюєте у театрі «Київ Модерн-балет» Раду Поклітару? Чим Вам близький та співзвучний його творчий стиль?

— Це досить важко пояснити, але мені завжди було досить легко та цікаво з ним працювати. Можливо, тому, що Раду чітко знає, чого саме хоче і так само чітко може це пояснити. Мені дуже близька концепція того, що «Київ Модерн- балет» — це не просто хореографічний колектив сучасного танцю, а театр, де кожен артист має не лише добре володіти пластикою, а й мати неабиякі драматичні здібності. Тому кожна вистава цього колективу — це передусім цікава історія й драматургія, і також танець.

— Сергію, розкажіть як почалася Ваша співпраця з «Київською оперою»?

— До театру мене запросила головна балетмейстерка театру, відома прима-балерина Тетяна Боровик, яка бачила мої попередні роботи, зокрема мої мініатюри. Це було справжньою несподіванкою для мене, але надзвичайно приємною.

Моєю першою виставою у театрі став балет «Коппелія. Нова історія ляльки» — осучаснена версія відомого однойменного балетного шедевру французького композитора Лео Деліба.

Сергій Кон розповів про свої постановки у Київській опері. Фото: Тетяна Асадчева

В основу сюжету покладена історія створення досконалої Ляльки, яка мала допомогти злому чарівнику Коппеліусу у захопленні влади над людством. Однак, отримавши не лише людську подобу, а й душу, вона зуміла протидіяти злочинним планам та допомогла Францу врятувати місто від злого чаклуна.

Це напрочуд фантастична історія, яка пробуджує у дорослих і дітей щирі почуття. Можливо, саме тому, вистава ще досі знаходиться в репертуарі колективу і її покази завжди мають високий попит серед глядачів.

— Сергію, у Вашому театральному портфоліо представлений досить широкий спектр вистав — від класики до сучасності, але є також і оперні вистави та мюзикли. Чи є відмінності у цих жанрах, пов’язані саме з Вашою роботою?

— У репертуарі нашого театру представлені дуже різні вистави: опери, мюзикли, балети, як класичні так і сучасні… Як балетмейстер-постановник опер я ставив «Розумницю» Карла Орфа та «Богему» Джакомо Пуччіні. Це не обов’язково мають бути якісь балетні номери чи вставні балетні сцени, характерні для багатьох оперних творів ХІХ століття.

Іноді за сюжетом необхідно, аби артист-вокаліст виконав декілька «па» з означеного танцю, танцювальні рухи або просто органічно рухався на сцені… Усе це також складає роботу балетмейстера. Тобто, працюючи над кожною постановкою, я створюю певну концепцію її пластичного вирішення.

— Який театральний та хореографічний жанр Вам найближчий?

— Мені цікаво працювати з багатьма жанрами, але насамперед я — постановник сучасної хореографії. Тож, мабуть, зупинюся на джаз-модерні, як на близькому по духу.

— Як зароджується концепції Ваших вистав? Що Вас найбільше надихає на творчість?

— Завжди по-різному. Іноді мені приходять цікаві ідеї від прочитаної книги чи перегляду фільму. Буває, слухаю якусь музику, що асоціюється у мене з певними образами чи персонажами.

На мою думку, значну роль у роботі хореографа є спостережливість. Досить часто трапляються різні життєві ситуації, які спершу здаються нам звичайними буденними речами, однак це може слугувати колосальним матеріалом для вистави. Важливо тільки зрозуміти, наскільки це наразі актуально та прив’язати це до вистави, над якою працюєш зараз, або ж відкласти на майбутнє…

Чимало залежить від творчого колективу й від самих артистів, які часто-густо самі пропонують своє бачення персонажу.

Вистава «Коппелія. Історія ляльки» у постановці Сергія Кона. Фото: Sergey Efanov

— Хореографічне мистецтво вимагає від людини неабияких фізичних зусиль та витривалості. А які якості, на Вашу думку, балетне мистецтво допомагає розвинути в людях?

— Як на мене, хореографія, танець та рух — це спосіб мислення та життя. Ти живеш та постійно щось створюєш, знаходишся в певному руслі, яке є частиною цілого світу. Щодо розкриття якостей, на мою думку, все залежить від самого задуму хореографа — що саме він хоче сказати глядачам своєю виставою.

— Минулого року початок повномасштабної війни росії проти України назавжди змінило наше життя. Як воєнні реалії нашого сьогодення вливають на творчих людей?

— Війна дійсно стала складним випробуванням для всіх нас, особливо у перші місяці. Згодом, коли театри відновили роботу, всі стали потроху повертатися до життя. Незважаючи на всі складнощі, люди намагаються жити звичайним життям, працювати, ходити до театру, на виставки, бо не можна бути весь час, як стиснена пружина.

Наразі, працюючи з колегами над виставами, я бачу, що люди поступово оговтуються від стресу, психологічно намагаються повернутися до нормального життя. Звичайно, з часом люди адаптуються до нових обставин, розуміючи, що життя продовжується і потрібно щось робити, аби бути корисним суспільству.

Коли під час вистави чи репетиції звучить тривога і люди вимушені йти в укриття, такі обставини сприймаються цілком буденно, хоча до початку війни я навіть уявити такого не міг.

Означені складнощі є новим досвідом для всіх нас, бо під час вистави артист вже «розігрівся» та емоційно налаштувався. Потім доводиться наново розминатися та входити у творчий процес. До цього теж треба було адаптуватися.

Робота у театрі допомагає артистам прийти до себе в реаліях війни. Фото з особистого архіву героя

— Сергію, розкажіть будь ласка про свої творчі плани на майбутнє?

— Зараз продовжую працювати над декількома цікавими проєктами. «Київська опера» готує оригінальний сучасний мюзикл «Піноккія». Ідея постановки належить нашому директору Петру Качанову. Хочемо зробити оригінальну, сучасну та незвичну виставу для наших глядачів. Її прем’єра запланована на кінець цього сезону або на початок наступного.

Як балетмейстер-постановник я завжди відкритий до співпраці, який намагається шукати різні ідеї та самовдосконалюватися. Мене надзвичайно захоплює власне творчий процес та можливість втілити якусь цікаву та креативну ідею з нуля.

Важливо, щоб глядачам було цікаво дивитися виставу на одному диханні, без бажання відірватися від того, що відбувається на сцені (особливо це стосується дитячих вистав). Головним експертом у сприйнятті різних за жанром вистав є мій син, тому я завжди слідкую за тим, що йому цікаво — таким чином я відслідковую тенденції, які захоплюють сучасного глядача.

***

Довідка. Сергій Кон лауреат міжнародних конкурсів:

  • володар премії «Київська пектораль» (2016)
    лауреат премії імені А.Ф. Шекери (2018);
  • закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «балетмейстер-хореограф, артист балету» (2008).
    Кваліфікація: магістр хореографії.
  • з 2006 року — соліст трупи «Київ Модерн-балет»
  • у складі трупи «Київ Модерн-балет» гастролював у Франції, Іспанії, Нідерландах, Бельгії, Португалії, Румунії, Китаї, Південній Кореї, Таїланді, Білорусії, Молдові, Естонії та багатьох містах України.

До теми: Дизайнерка Марія Івашенюта: «Текстиль — це емоція, настрій та характер інтер’єру»

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»