Зрима і звукова історія України: унікальна спадщина у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві

У тиші коридорів та сховищ, які розмістились у будинку архівного кампусу на столичній Солом’янці, зосереджені чотири самостійні колекції аудіовізуальних документів: кіно-, відео-, фото- і фоно-, а також документи в електронному форматі.

Про їх зміст та про те, які джерела поповнення історичних свідчень на світлинах, відео та аудіо є у наш час, журналістка «Вечірнього Києва» дізнавалась в Олени Косенко, директорки Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву (ЦДАЕА).

— Пані Олено, ви та ваші колеги щодня маєте справу з документами, які прямо підтверджують нашу історію. Їх хочеться назвати сакральними цінностями, зважаючи на те, якою ціною державі доводиться стверджувати самостійність і незалежність. Очевидно, що побачивши на плівці чи фото, почувши записи, у свідомості людей ця історія набуває особливої емоційної ваги. Розкажіть, як фахівець про те, що тут є.

— Упродовж всієї більш ніж 90-річної історії Архіву його діяльність була спрямована на формування, забезпечення збереженості та створення належних умов доступу до аудіовізуальної спадщини, адже вона особливо змістовно фіксує реальність.

За свою діяльність Архів зібрав потужний сегмент зримої й звукової історії, починаючи від кінозйомок 1896 року, перших фотодокументів середини ХІХ століття та звукозаписів з 1900 року — до наших днів.

Так, цінність цих документів неможливо переоцінити, адже фото та фільми створюють незабутні зображення великих історичних подій. І навпаки, багато важливих історичних подій, які не були зафіксовані на плівку, недостатньо вкорінені у нашій свідомості.

— Які найстаріші фото у вас зберігаються?

— До найдавніших належать фотодокументи оборони Севастополя під час Кримської війни 1853–1856 років, види населених пунктів України, зокрема фотоальбом «Види Києва» другої половини ХІХ століття. Є й перший негатив-оригінал на склі розміром 13*18, датується 1898 роком, на якому зафіксовано будівництво доменного цеху Макіївського металургійного заводу.

— А найдавніші кінодокументи?

— Це кіносюжет про коронацію Миколи ІІ — датований 1896 роком, далі — «200-річний ювілей Полтавської битви» за 1909 рік, є «Польоти авіатора С. І. Уточкіна», які відбулись у 1911 році та кінофільм «Похорон А. Н. Терещенка» за 1912.

Отак, вже 127 років історії увібрала кінозбірня.

— Що належить до найбільш ранніх фонозаписів?

— Це створені на початку ХХ ст. грамплатівки фірми «Zonophone Record». А ще — записи українських пісень у виконанні хору української трупи Л. Сабініна, українського хору під керівництвом П. Шереметинського.

— Відеоколекція з’явилась вже за часів незалежності?

— Так, з 1998 року Архів комплектується відеодокументами. Серед найперших надходжень — інформаційні програми «Вісті тижня» (ТІА «Вікна»), програма «Післямова» (Новий канал).

— Пані Олено, з архівними відео чи світлинами люди зазвичай зіштовхуються, коли бачать їх фрагментарно — у документальних стрічках, історичних публікаціях, роботах з реконструкції певних періодів історії. А ви — знаєте про всі ці документи в цілому. Для не фахівця — це справжній космос. Який обсяг цієї збірні?

— Загальний обсяг усіх чотирьох колекцій складає понад пів мільйона одиниць зберігання. Звісно, людині важко уявити, наприклад, 430 тисяч одиниць обліку тільки фотодокументів. Це негативи, позитиви, слайди, фотоальбоми та цифрове фото.

— У вас також зберігаються й голоси історії?

— Так, це понад 72 тисячі одиниць обліку фонодокументів. Вони зосереджені на різних носіях: від грамплатівок, магнітних стрічок, аудіокасет, компакт-дисків до цифрових аудіозаписів.

А додайте ще й понад 12 тисяч одиниць обліку кінодокументів (кіноплівка 16 та 35 мм) та понад 2 тисячі одиниць обліку відеодокументів (відеокасети формату Betacam, VHS, цифрові відеодокументи).

Окрім того, у сховищах Архіву зберігаються 43 фонди, основу яких складають документи в електронній формі.

— Яка тематика цих збірок?

— Ви знаєте, вона охоплює всі сфери людського життя. Наприклад, у нас є індивідуальні і групові фотопортрети видатних діячів української літератури, а також музичного і театрального мистецтва. Йдеться про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Миколу Лисенка та багатьох інших.

— Архіви цікаві ще й документами, які відображають події суспільно-політичного, економічного та культурного життя. Ми маємо можливість більше об’ємно уявити певні періоди історії України та закордону. Щоб ви тут виділили з того «космосу», який маєте?

— Насамперед хочу сказати про окрему унікальну частину зібрань Архіву, яку становлять документи, присвячені Чорнобильській трагедії. Зокрема, в Архіві зберігається унікальний кінофільм «Хроніка важких тижнів» (1986 р.), що присвячений цій темі. Тут зовсім близька за історичним проміжком подія, яка перевернула життя кількох поколінь на величезній території, адже йдеться про те, що аварія на ЧАЕС прискорила розпад срср. Тож всі, здавалось би, дрібниці на кіно та відео — це вже дуже красномовні факти, які нині осмислюються і сприймаються особливо.

— Які джерела надходжень і чим поповнювалась колекція Архіву у 21 столітті?

— Ми багато матеріалів приймаємо від Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», провідних телеканалів (Телерадіокомпанія «НБМ» (5 канал), ТРК «ГЛАС», Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), Парламентський телеканал «Рада», Телекомпанія «Київ»), громадських організацій та інших.

Також від друкованих та електронних ЗМІ. Зокрема й від «Вечірнього Києва». Архів продовжує брати на зберігання аудіовізуальні документи, разом з аналоговими документами, Архів активно поповнює свої колекції цифровими документами, що відображають новітню історію України.

Сучасникам і нащадкам буде цікаво побачити документи про Помаранчеву революцію, революцію Гідності, політичну кризу в Україні у 2014 році, а також події Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил. Є у нас зафіксовані події й про спалах, перебіг, боротьбу з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19.

— Сьогоднішня історія незалежності пишеться кров’ю. І військових, і цивільних українців, і тих, хто фіксує події великої війни з 24 лютого 2022 року…

— Так, в умовах воєнного стану одним із першочергових завдань Архіву є забезпечення формування колекцій документами, пов’язаними з війною росії проти України. Вони, перш за все, є свідченнями злочинів агресора, фактами геноциду російських військ проти мирних громадян України, відчайдушної боротьби українського народу за право жити вільно у своїй країні, самостійно обирати власне майбутнє.

— А хто надає вам світлини, відео з цих подій?

— Як і завжди, джерелами комплектування Архіву є юридичні та фізичні особи. Це ті компанії чи просто професіонали, які у своїй професійній діяльності створюють аудіовізуальні документи: телерадіокомпанії, телеканали, інформаційних агентства, редакції газет, громадські організації, волонтери, кореспонденти, а також приватні особи — режисери, оператори, фотографи, а також пересічні громадяни.

— Можна сказати, що історія твориться нами зараз і фіксується для нащадків також.

— Так, і додайте ще, що архівується та зберігається. Адже за 90 років на наших теренах відбулось чимало такого, що руйнувало будинки й цілі міста. Але ж в Архіві зуміли зберегти дуже важливі свідоцтва історії. Не дали їх знищити та спаплюжити. І ми тепер маємо фактаж, який не заперечити нікому. Наша історія належить Україні і її свідоцтва — також.

До слова, Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 червня 2022 року № 732 «Про оптимізацію системи центральних державних архівів» у результаті злиття Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного та Центрального державного електронного архіву України і визначений їхнім правонаступником.

«Вечірній Київ» продовжить цикл публікацій про унікальні відбитки історії, які збереглись завдяки відданості працівників Архіву.

«На зламі століть»: архів покаже унікальні світлини з життя Києва.

Державний архів презентував проєкт «Жіночий портрет воїнів УПА».

Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО, «Вечірній Київ»