Втрачені пам’ятки Києва: Подільський казематний верк на Набережному шосе
Унікальна історична та архітектурна пам’ятка з комплексу Печерської фортеці розміщувалася упоперек Набережного шосе навпроти нижньої підпірної стіни.
Подільська брама або верк, як окреме укріплення Київської фортеці був збудований у період з 1849-1854 роках за проєктом архітектора Петра Таманського. Пам’ятка розташовувалася під Микільською брамою на Арсенальній, внизу від нинішньої споруди «Зеленого театру».
За часом будівництва, це була один з останніх об’єктів Київської фортеці, пізніше будувався лише тир та Наводницькі комори (1863 рік).
Брама являла собою муровану прямокутну у плані споруду із закругленими кутами. Видовжені у плані північний та південний фасади мали арковий проїзд. На гладких стінах споруди розташовувалися невеликі вікна-бійниці.
Стратегічним завданням Подільського верку було здійснення самостійної оборони для прикриття підступів до Ланцюгового мосту. Вважається, що Брама мала 12 казематів на 41 гармату, тож була придатна для ведення потужного вогню у всі боки у два яруси, а з боку Дніпра у три.
Обидва напрямки шосейного руху пропущені безпосередньо крізь арки будівлі, яка фактично явила собою величезну укріплену браму. Додатковим оборонним засобом стало влаштування на шосе з боку Подолу особливого містка, який за потреби можна було підняти, таким чином унеможливлюючи вихід ворожих частин до Ланцюгового мосту.
Київські пам’яткознавці стверджують, що обійти Подільський верк з боку Дніпра було неможливо, бо його конструкції нависали безпосередньо над водою. Але й з боку критих схилів пробитися непроханим гостям було досить важко.
Підпірні стіни були влаштовані для захисту брами від зсувів, забезпечували додатковий вогневий захист, а також здійснювали безпосереднє сполучення з фортецею за допомогою прихованих галерей, які вели до казарми на перешийку з Микільською брамою та інших частин фортеці.
Попри потужну оборонну задачу, Подільський верк, як і сама Київська фортеця жодного разу не брала участі у битвах. Після прокладання київського водопроводу у 1872 році, Браму почали використовувати як ланку системи водопостачання фортеці. Згодом по чавунному водопроводу у підземному тунелі вода постачалася у майстерні заводу «Арсенал».
Також поруч розміщувався склад дров для фортечних потреб. Тож з часом, військовий об’єкт майже повністю втратив свій оборонний характер, особливо після 1897 році, коли Київську фортецю офіційно перейменували на «фортецю-склад», де зосереджувалися запаси та матеріали для військових частин.
Протягом 1910-1912 років на Набережному шосе збудували трамвайну колію, крізь арку Подільських воріт. Цим маршрутом курсував мототрамвай, що сполучав київський Поділ з Дарницею, а згодом навіть з Броварами.
На початку 1950-х у зв’язку з розширенням Набережного шосе, Подільську казематну браму у липня 1951 року висадили у повітря. За спогадами тогочасних киян, вибух був надзвичайної сили, тож його чули в різних районах Києва. Деякі очевидці тих подій навіть вирішили, що розпочалася ядерна війна.
Студент Київського автодорожнього інституту Леонід Васильєв, який проходив геодезичну практику неподалік Аскольдової могили згадує так руйнування брами:
«Нас розбудив страшний гуркіт, від якого затремтіла земля під нами. Ми разом схопилися. Зовсім недалеко від нас, над дорогою, що проходила вздовж річки, підіймалася величезна хмара білого кольору, що нагадує за формою ядерний вибух. Одразу ж рвонув другий вибух, від якого ми моментально знову повалилися на землю, а за ним і третій. Події Хіросіми й Нагасакі ще були свіжі в нашій пам’яті, а залякування ядерною війною було однією з обов’язкових тем нашої військового вишколу. Тому хід думок у всіх був приблизно однаковий — ось воно, почалося…».
Згодом будівельники використали плити та цеглу, як матеріалу для спорудження Гімназії №48 на Прорізній. Тож, гуляючи вулицею можна приблизно сформувати в уяві, як виглядав Подільський верк…
На жаль, зараз про існування унікальної фортифікаційної споруди свідчать лише старовинні світлини, але деякі підземні конструкції збереглися до нашого часу та часто приваблюють дослідників підземного Києва.
До теми: Втрачені пам’ятки Києва, краса яких вражає дотепер
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»