Втрачені пам’ятки Києва, краса яких вражає дотепер

З нагоди святкування дня Києва, «Вечірній Київ» пропонує згадати Топ-10 втрачених пам’яток нашого міста, краса яких залишилася лише на старовинних листівках:

Миколаївський Ланцюговий міст

Споруджений у 1848-1953 роках за проєктом англійського інженера Чарльза де Віньоля. Конструкція вважалася однією із передових для того часу: срібна модель мосту була представлена на Всесвітній виставці у Лондоні.

Ланцюговий міст являв собою шестипролітну конструкцію довжиною 776 метрів та шириною 16 метрів та був першим стаціонарним мостом Києва через Дніпро, який сполучав Київ нижче Аскольдової могили з Лівим берегом.

Усі металеві деталі мосту виготовлялися у місті Бірмінгейм у Великобританії та згодом відправлялися кораблями до Одеси, а згодом волами до Києва. Відкриття мосту відбулося у 1853 році в один день з Пам’ятником Князю Володимиру. Ланцюговий міст мав назву Миколаївським на честь Імператора Миколи І.

Миколаївський міст був частиною великою паломницького маршруту, який проходили гості нашого міста з Лівого берега до Києво-Печерської Лаври. До святині вели спеціальні сходи біля каплички Святого Миколая.

У 1912 році після капітального ремонту мосту, міська влада запустила маршрут електричного трамваю, що сполучав обидва береги Києва…

Миколаївський ланцюговий міст — одна із найбільш популярних візитівок нашого міста, зображених на старовинних листівках.

У 1920 році, під час відступу польських військ з Києва, міст зруйнували. На його залишках за проєктом Євгена Патона збудували нову конструкцію, названу на честь революціонерки Євгенії Бош.

У 1941 році підчас відступу радянських військ з Києва усі мости через Дніпро були знищені, а у 1965 році неподалік залишків мосту звели сучасний міст Метро. У період, коли рівень води у Дніпрі знижується, можна побачити залишки декількох опор втраченої пам’ятки.

Миколаївський Ланцюговий міст — пам’ятка, втрачена понад 100 років тому, але пам’ять про нього зберігається і зараз. Він зображується на листівках та картинах сучасних художників, а у жовтні 2019 на згадку про нього була встановлена міні-скульптурка проєкту «Шукай» Юлії Бевзенко.

Микільський Військовий собор Микільського монастиря

30-ті роки минулого сторіччя стали фатальними для багатьох старовинних київських святинь, знищених радянською владою. Однією із найбільших втрат для Києва стало руйнування Микільського Військового собору — унікальної святині епохи бароко.

Великий кам’яний собор було споруджено у 1890-1896 році (на місці сучасної площі Слави) коштами Гетьмана Івана Мазепи за проєктом відомого зодчого Йосипа Старцева, що прибув спеціально з Москви. Велична споруда, стала окрасою однойменного монастиря, вважалася однією з найбільших культових споруд Києва, яку у народі називали «Великий Микола» на противагу «Малому Миколі» — храму з Пустинно-Микільського Слупського монастиря, який розташовувався неподалік. У 1830-х після спорудження Київської фортеці, монастирський комплекс опиняється в епіцентрі будівництва та одержує назву Микільський Військовий собор.

Інтер’єри собору первісно оформлялися у західноєвропейському стилі: не мали розписів, а декорувалися ліпниною. Розписи храму у візантійському стилі були оформлені вже наприкінці ХІХ століття. За спогадами очевидців, святиня мала унікальний семиярусний іконостас, встановлений у 1696 році на кошти мецената Созонта Балики, а серед ікон найбільш цінною вважалася копія «Тайної вечері» Леонардо да Вінчі.

Пам‘ятка мала унікальне значення для історії нашого міста. Наприкінці 90-х, підчас втілення програми по відновленню низки Київських святинь (серед яких: Михайлівський Золотоверхий монастир, Успенський Собор Києво-Печерської Лаври, Церкви Богородиці Пирогощі та Храм Різдва Христового на Подолі) передбачалося відновлення також Микільського Військового Собору.

У 2004 році на відбудову храму заклали перший камінь, однак за ці роки будівництво не розпочалося.

Богоявленський собор Братського Монастиря

Ще одна визначна сакральна пам’ятка, пов’язана з ім’ям Івана Мазепи та епохи козацького бароко. Святиню збудовано у 1690-1693 роках на місці старого дерев’яного храму також за проєктом Йосипа Старцева.

Богоявленський собор — центральний храм Богоявленського Братського монастиря, заснованого у 1615 році київським братством.

Знаходився на Контрактовій площі та був окрасою старовинного Подолу. Біля південної частини Собору містилася могила Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, який похований на цьому місці у 1622 році.

У радянські часи храм спіткала трагічна доля. Святиню визнали такою, що не має історичної цінності та було висаджено у повітря у 1935 році.

У роки Незалежності, в межах реставрації Контрактової площі, неодноразово піднімалося питання про необхідність відбудови святині, проте ця ідея до сих пір не реалізована.

Будівля Міської Думи

Збудована у 1874-1876 році за проєктом Олександра-Адріана Шілє, споруда відігравала надзвичайно важливу роль у формуванні історичної забудови головної вулиці Києва.

Будівля розташовувалася на Хрещатику в районі сучасного Майдану Незалежності, який тоді називався Думською площею. У царські часи, в ній розташовувалися міська дума та міська управа, окремі приміщення орендували різні крамниці та магазини.

З 1876-1880 у приміщенні розміщувалася Київська школа малювання Миколи Мурашка. Після встановлення у місті радянської влади — в ній діяли обком та міськком КП (б) У.

Міська дума мала форму підкови, хоча деякі сучасні дослідники стверджують, що ця форма більше нагадує тризуб.

До війни будівлю планували надбудувати ще на 1 поверх, що істотно спотворило б гармонійні пропорції споруди, проте це не найгірше, що чекало споруду попереду. Пам’ятку спалили радянські підпільники у листопаді 1941 року, внаслідок чого було пошкоджено останній поверх. Як видно зі старих фотографій тих часів, при бажанні пам’ятку можна було б відбудувати, проте після завершення війни будівлю розібрали для створення єдиного архітектурного ансамблю Хрещатика, який ми бачимо і сьогодні.

Хмарочос Гінзбурга

Легендарний перший київський хмарочос був побудований у 1911-1913 роках на вулиці Інститутській, 16-18 за проєктом відомого одеського зодчого Федора Троуп’янського для найвідомішого київського підрядчика Льва Гінзбурга.

До війни ця будівля вважалася найвищим житловим будинком Києва. Споруда мала П-подібну форму та налічувала від 8 до 12 поверхів в залежності від розташування ухилу. Фасад був прикрашений розкішною ліпниною та скульптурами, у центральному фронтоні розташовувалось декоративне кахляне панно. З тераси верхніх поверхів відкривався розкішний вид на панораму частини Верхнього міста. За свідченнями дослідників історії міста, будівля сполучалася таємними ходами з Будинком Гінзбурга на вулиці Миколаївській (Архітектора Городецького).

Пам’ятка була зруйнована вибухом у 1941 році, була розібрана після війни, нині на її місті знаходиться готель «Україна».

До сторіччя знаменитого київського велетня на згадку про нього була випущена колекційна марка.

Втрачені перлини Хрещатика

Найбільш цінною втратою для Києва була історична забудова Хрещатика, знищена радянського владою у перші дні німецької окупації. За спогадами тогочасних киян, забудова вулиці відрізнялася неоднорідністю, однак серед неї було чимало яскравих будівель, які вважалися окрасою Києва. Серед них, однією із найбільших втрат, для міста, можна сміливо назвати: два розкішних прибуткових будинки на розі Хрещатика та Миколаївської (Городецького), які формували архітектурне обличчя нашого міста.

Обидві споруди були збудовані за проєктом видатного київського архітектора Георгія Шлейфера.

Перший будинок був відомий як Прибутковий будинок австрійця Карла Пастеля та був збудований у 1897 році у формах необароко. Чотирьох поверхова споруда славилася одним із найрозкішніших у місті декором та оздобленням фасаду.

Другий будинок був побудований на рік пізніше у стилі київського неоренесансу з елементами бароко та належав відділенню Об’єднання Південноросійського Промислового банку.

До революції на першому поверсі діяла відома серед киян тютюнова лавка Соломона Когена. У радянські часи на першому поверсі була картинна галерея.

Обидва будинки, які фланкували вхід до Миколаївської вулиці служили одним із найяскравіших архітектурних акцентів історичної забудови Хрещатика. Обидві будівлі сильно постраждали підчас вибухів та пожежі на Хрещатику у вересні 1941 року та були знесені для розширення вулиці за рахунок непарної сторони вже у повоєнні роки.

Цирк Крутікова

Цегляний триповерховий цирк побудований у 1898-1903 роках у стилі модерн за проєктом видатного київського архітектора Едуарда — Фердинанда Брадтмана розташовувався на вулиці Миколаївській (нині — Архітектора Городецького, 7).

Будівля вважалася однією із найкрасивіших пам’яток віденського модерну у Києві та створювала унікальну перспективу єдиного ансамблю забудови вулиці, відомої киянам як «Київський Париж».

Власником будівлі, відомої також як Hippo-Palace (Кінний палац), був відомий тогочасний дресирувальник коней Петро Крутіков, який для будівництва цирку продав спадковий маєток своїх батьків. Глядацька зала цирку мала унікальну акустику та була розрахована на 2500 глядачів. Окрім циркових шоу, у ній часто проходили концерти та вистави в яких виступали чимало відомих артистів та запрошених гостей. Свого часу там співав легендарний бас Федір Шаляпін.

У вересні 1941 році будівля була знищена вибухом міни, нині на її місті радянська будівля колишнього кінотеатру «Україна».

Прибутковий будинок Федота Альошина

Збудований у 1914-1915 роках архітектором Павлом Альошиним у садибі свого батька, відомого київського підрядчика Федота Альошина, яка знаходилася за адресою: вулиця Володимирська, 19.

Унікальної краси архітектурна пам’ятка являла собою шестиповерхову кам’яницю, прикрашену декором з елементами українського бароко ХVII-XVIII сторіччя, які гармонійно доповнювали навколишню історичну забудову, створювала гармонійний зв’язок між архітектурними ансамблями Софіївського та Михайлівського соборів та будинком початку ХХ сторіччя.

Будинок зруйнували при відступі німецьких військ з Києва у 1943 році. У повоєнні роки на цьому місці звели типовий невиразний будинок сталінського ампіру, який дисонує з навколишньою старовинною забудовою…

До ювілею Павла Альошина у 2001 році краєзнавці та родичі видатного зодчого звернулися до столичної влади з проханням відновити фасад будинку Альошина, проте це питання, на жаль, залишилося без розгляду…

Панорама «Голгофа»

Дванадцятигранна дерев’яна одноповерхова споруда була збудована у 1901 році цивільним інженером Володимиром Римським-Корсаковим на Володимирській гірці, неподалік Олександрівського костелу. У ній розміщувалася знаменита панорама із сюжетом про розп’яття Ісуса Христа на горі Голгофа. Над створенням полотна працювали німецькі художники Карл Фрош та Йозеф Крігер.

Панорама Голгофа справляла надзвичайне враження на тогочасних киян, зокрема і на відомого письменника Михайла Булгакова.

У радянські часи будівлю довели до занедбаного стану, а після 30-х років розібрали. Полотно розірвали на шматки та частково знищили. Кілька збережених фрагментів розміщувалися у музеї Києво-Печерської Лаври, однак через деякий час безслідно зникли.

У 2000-х столична влада планувала відновити втрачену пам’ятку: майстерня відомого архітектора-реставратора Юрія Лосицького розробила відповідний проєкт, однак ця ініціатива з невідомих причин так і не була реалізована.

Павільйони Промислової Виставки 1913 року

Цей захід проходив у Києві з 29 травня по 15 жовтня та мав для історії нашого міста надзвичайне значення. На півроку Київ опинився в епіцентрі найважливіших подій тогочасної Російської Імперії. Багато дослідників київської старовини сходяться до висновків, що саме на цей період припадає найбільший економічний та культурний розквіт нашого міста дорадянського періоду.

Для проведення виставки на Троїцькій площі (біля сучасного НСК «Олімпійський») було збудовано прекрасне містечко у вишуканому стилі класицизму, яке складалося з 163 кам’яних та дерев’яних павільйонів для різних галузей промисловості, досягнень науки та техніки. Павільйони були збудовані за проєктами багатьох відомих тогочасних зодчих, серед яких імена Владислава Городецького, Едуарда Брадтмана, Федора Вишинського, Миколи Шехоніна та багатьох інших.

Будівлі виставки у нічний час освітлювалися найсучаснішою ілюмінацією, на центральній алеї містечка облаштували фонтан з підсвіткою!

Між павільйонами облаштували пишно декоровані клумби, скульптури та штучні водойми, які прикрашали територію виставкового містечка, що займало територію понад 13 тисяч квадратних метрів.

Для покращення транспортного сполучення з місцем виставки, що на той момент знаходилося майже на околиці Києва, був спеціальний трамвайний маршрут.

Більшість античних павільйонів розібрали у 30-ті роки для будівництва Центрального стадіону, інші знищили вже у 70-х роках. Остання споруда, яка нагадувала про цю визначну для нашого міста подію, зникла з мапи міста на початку 2000-х років. Вона знаходилася за будівлею Театру Оперети: тривалий час там розміщувався районний будинок дитячої творчості.

У публікації використані фотографії та старовинні листівки з відкритих джерел.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»