Віртуальний музей в обстріляній «смерчами» школі: село Бузова на Київщині за рік після окупації
До війни тут навчалися 500 дітей.
Мирне село Бузова у Києво-Святошинському районі на Київщині вважалось курортним затишним «райським куточком». З кінця лютого 2022 року по кінець березня росіяни його обстрілювали з важкої артилерії.
Після того, як рашистів вигнали з Київщини, у Бузовій залишилися одні руїни. Знищені 60 будинків, закатовані та вбиті 12 селян. Історія Бузівської середньої школи вже стала відомою у світі — як приклад воєнних злочинів російських військ.
«Вечірній Київ» рік тому розповідав, як оговтується село і його школа після окупації. Днями ми знову побували у селі і дізналися, як живе населений пункт сьогодні. Виявилось, тепер школу активно відновлюють, а його руйнації стали базою для віртуального музею «Діти проти війни».
РАКЕТА «СМЕРЧУ» ПОЦІЛИЛА У ДАХ І УТВОРИЛА «ВІКНО У КОСМОС»
«Як бачите, „вікно у космос“ ми вже закрили. Як і „вікно у світ“, до речі, теж», — розповідає Сергій Харитончик, директор середньої загальноосвітньої школи з села Бузова, під Києвом.
Чоловік показує на стіну з великим вікном, на якій видно сліди свіжого тинькування, а потім на стелю.
Рік тому з 5 по 9 березня росіяни, які йшли по трасі Чоп-Київ, обстрілювали село із заборонених систем залпового вогню. Їх план потрапити до столиці за три дні вже рухнув, усі населені пункти по дорозі опирались «визволителям», тож осатанілі військові стріляли по всьому навколо.
«Танки», «Смерчі», «Ураган» і «Град» — це те, чим цілили у просту сільську школу.
«Смерч» потрапив на дах і розніс його… Так у нас утворилось «вікно у космос», пригадуєте його? А потім танк прямими пострілами пробив «вікно у світ», — сумно жартує директор.
Рік тому він показував журналістці «Вечірнього Києва» ці «вікна». Жахливі наскрізні отвори, які утворили снаряди й ракети у будівлі. Тоді, за кілька тижнів після деокупації, по школі ходити було небезпечно. Могли обвалитись перекриття чи стінні панелі.
Кілька гільз від того, чим обстрілювали росіяни навчальний заклад, ще лежать на подвір’ї. Їх попросили залишити для музею.
«У нашому селі є п’ятиповерхівка. Й ті батьки, що жили там з дітьми, перебігли до бомбосховища. Воно було у школі. Уявіть собі — близько двохсот людей — діти та дорослі у підвалі будинку, який обстрілюють із важкої зброї», — ділиться з «Вечірнім Києвом» директор спогадом.
Його власний будинок якраз через дорогу, навпроти школи. Але пан Сергій нічим не міг допомогти учням. Саме цей шлях у селі назвали «трасою смерті», бо росіяни стріляли на ураження по всьому живому, що рухалось по ній.
«Біля заправок потім знаходили цивільні авто, розстріляні, в них родини намагались евакуюватись, а на самій проїжджій частині лежали застрелені люди», — відмотує плівку спогадів назад пан Сергій.
Всі ці кадри ще не стали його особистим «архівом», вони живі та дуже болісні.
«Це у нас кабінет трудового навчання. Тут пряме влучення з танка було. Школа постраждала на 80%. Навчалися 506 учнів із п’яти сіл… Знали, що тут бомбосховища, що багато дітей, батьків… Це ми вже під час бомбардування все просто зносили, що могли, рятували це все з поверхів», — говорить директор про такий же, як і решта — побитий уламками клас.
Школа у Бузовій вважалась найкращою у всій області. Саме тут був найновіший комп’ютерний зал, інтерактивні дошки у кожному класі та дуже високий рівень знань, який демонстрували сільські діти.
Сергій Харитончик вже шістнадцять років очолює навчальний заклад і те, що сталось для нього — особиста трагедія.
«Нам пощастило, що у самій школі не загинули діти. Про те, як нам потім вдалось вивести їх з батьками та переправити місцевим відомими стежками та дорогами — можна знімати трилер», — згадує рік потому директор.
МІЗКИ У КОРОБЦІ І ЗАДОКУМЕНТОВАНІ ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ
«Те, що я побачила у цій школі, стало викликом професії. Я взяла сина та камеру і поїхала до Бузової», — так про першу поїздку до Бузової розповіла «Вечірньому Києву» Мар’яна Ангелова, керівниця майстерні «А-Студія» з Київського університету Бориса Грінченка.
Пані Мар’яна зізналась, коли йшла по зруйнованому селу, то відчувала внутрішній тремор. У самій будівлі вона з сином фільмувала засипані цеглою коридори та спортзал, понівечені кабінети.
«Мене вразила ця зала комп’ютерна де все було знищене. Ця зала — метафора перетворилась на частину мого проєкту. Вона змінила його на Міжнародний віртуальний музей „Діти проти війни“. Я хотіла спочатку взяти за базовий образ бомбосховище, а потім зрозуміла що це буде школа», — каже арт-кураторка музею.
Вона була переконана, що цю школу має побачити увесь світ. «Це злочин галактичного масштабу, а не просто сільська школа. Це як концтабори у Другу Світову. Ось таке моє відчуття», — передає рік потому свої враження пані Ангелова.
Вона ще не раз приїздила до навчального закладу і фотографувала деталі й предмети. Усі вони стали потім експонатами віртуального музею.
«Ніколи не забуду мізки у коробці в кабінеті біології та опудало журавля», — розказала жінка «Вечірньому Києву».
Вона поставила за мету передати цей сюрреалізм у проєкті музею, бо була впевнена — світ побачить і запам’ятає саме такі деталі, їх забути буде неможливо.
РАНА, ЯКА НЕ ГОЇТЬСЯ
За рік після деокупації села Бузова, школу тут почали відновлювати досить активно. Коли Сергій Харитончик у квітні 2022 року сказав, що з 1 вересня навчальний заклад має запрацювати, у це важко було повірити.
Але процес пішов! У приміщенні дитсадка школярі тепер навчаються офлайн, а ті, хто виїхав — продовжують вчитись онлайн зі своїми бузівськими вчителями.
Сергій Харитончик хвалиться зробленим. Показує, що пробиті російським «Смерчем» перекриття поміняли, дірок від снарядів більше немає.
«Вже замурували зовнішні стіни, встановили металопластикові вікна у всій школі, зробили дах над актовим та спортзалом й частково закрили дах над будівлею школи. А на першому поверсі зробили опалення, увімкнули котельню. Так що тепер перший поверх з теплом», — показує директор відновлення.
Як виявилось, обладнання для школи, з новим хімкабінетом, партами та інтерактивною дошкою, а також музичне обладнання, подарував «Ротарі — клаб».
«Обіцяють зробити й харчоблок. Також допомагає благодійний фонд „САН сонячний“. Вони провели аукціон та концерт і зібрали кошти на фонд школи. А Олег Скрипка подарував батареї для опалення», — демонструє обновки Сергій Харитончик.
У нього позитивний настрій, у закладі всі налаштовані на повне відкриття і готують новий кошторис. Зараз шукають донорів та спонсорів.
«Ми за рік зробили три ролики, де всі елементи задокументовані на відео», — розповідає про віртуальний музей у школі Мар’яна Ангелова.
«Мені здається що ця рана не гоїтися, хоч там багато відремонтували й ведуться роботи. Але наша місія — перша віртуальна музейна зала — незламна школа. Перший віртуальний музей який відтворює емоційне середовище. Це не тур по музею, а відтворення середовища, де будуть такі об’єкти. Метафоричні», — поділилась втіленням задуму пані Мар’яна.
У ВІРТУАЛЬНОМУ МУЗЕЇ ДІТИ СУДИТИМУТЬ ВІЙНУ
Вона розповіла «Вечірньому Києву», що гільза від бомби, яка рік пролежала на ґанку, стала центром віртуальної зали, де все увібрало жахи війни.
У цій залі дитячі малюнки на стінах, їх Мар’яна знайшла у кабінетах школи після деокупації, під уламками скла.
Серед експонатів музею «Діти проти війни» й розстріляні портрети Ольги Кобилянської, Лесі Українки та бюст Сократа. Тепер сюди збирають «пекучі артефакти» — предмети зі знищених шкіл України. Всі елементи складають у 3D моделі.
Для зали «Незламна школа» нині збирають твори дітей з усього світу. В колекції вже понад 4000 цифрових документів. А ще тут буде Мартиролог знищених шкіл України та пекучі артефакти — шкільні предмети, які вціліли, щоб донести нам біль втрати.
Такий музей, де діти судитимуть воєнні злочини — дуже важливий для виховання людяності та розуміння, що таке право людини на життя, що таке взагалі злочини проти людяності. Адже згадаймо «юнармію» — пропагандистські загони, які рф нині активно пропагує у школах і навіть дитсадках.
«Виходить, що вони новому поколінню закладають у свідомість те, з чим прийшли на українську землю. Але ми — не вони. Наші діти матимуть інші знання і навички», — розповідає про місію віртуального музею пані Мар’яна.
Проєкт школи підтримали міжнародні партнери: Французька школа бізнесу, науковці з Польщі та Естонії.
«Скрізь, де б ми не показували фото з Бузової — люди шоковані. Для цивілізованих країн школа і діти — це те, через що проходять всі. І уявити собі, що по такому приміщенню, де ховається дві сотні школярів з батьками лупитимуть „Смерчами“, „Градами“ та стрілятимуть з танків, люди просто не можуть», — говорить організаторка віртуального музею про реакцію людей з-за кордону на історію Бузової.
Вона показала нам на завершення фото — на ньому ті самі мізки у коробці з кабінету біології.
«Оце і є образ моторошного безумства, яке творить сьогодні росія в Україні», — пояснила Мар’яна Ангелова.
***
Читайте також у циклі «Вечірнього Києва» про деокупацію сіл столичного регіону.
Рудницьке: історія окупації одного села на Київщині. Рашисти змушували місцевих жити за їхніми правилами. А тих, хто не дотримувався, катуючи вбивали.
«Говори, где солдаты, а то гранату бросим»: мешканці Мощуна розповіли, як окупанти намагалися прорватися до Києва. Невелике село Мощун, яке розташоване у мальовничій місцевості, лише за шість кілометрів від адміністративної лінії столиці, стало одним із центрів найзапекліших боїв за Київ.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»