«Раніше кияни говорили, що на будинок впав літак, а зараз розрізняють ракети»: розповідь рятувальника

Олексій Білошниченко (в центрі) з бійцями свого взводу. Фото: пресслужби Департаменту муніципальної безпеки
Олексій Білошниченко (в центрі) з бійцями свого взводу. Фото: пресслужби Департаменту муніципальної безпеки

П’ятьох рятувальників київської аварійно-рятувальної служби (КАРС) «Київська служба порятунку» за вагомий особистий внесок в організацію оборони міста Києва та передмістя столиці днями нагородили нагрудними знаками «За сприяння Збройним Силам України» від Міністерства оборони.

Про свою роботу в Києві під час широкомасштабного вторгнення росії та тривожні її моменти розповів один із нагороджених — Олексій Білошниченко, рятувальник КАРСу.

Про себе Олексій говорить, що у 2004 році вступив до Національного університету цивільного захисту України в Харкові й здобув спеціальність інженера з пожежної безпеки. Працював в ДСНС, був начальником чергового караулу, інспектором з профілактики надзвичайних ситуацій, у КАРС прийшов працювати у 2020 році.

З перших днів війни він зі своїм взводом бере участь в роботах з ліквідації наслідків обстрілів у Києві та області, на об’єктах інфраструктури, зруйнованих рашистами. Підрозділ також розшукує, рятує та евакуює людей, що опинились під завалами, надає домедичну допомогу.

«Найбільше запам’яталися події першого дня великої війни. Моя зміна якраз припала на 24 лютого. Не всі в той день зранку розуміли, що робити, а Київ зупинився в заторах», — говорить Олексій Білошниченко.

Він пригадує, що того дня всі служби столиці були сконцентровані на допомозі силам ТРО та військовим.

«Нашому взводу поставили завдання забезпечити наших військових найбільш необхідним у Вишгороді, коли там був обстріл з ворожих вертольотів. От ми поїхали туди. Звісно, було дуже багато емоцій, коли ти бачиш, що люди з містечка тікають. Була й інформація, що працюють диверсійні групи. Ми намагалися зрозуміти, чи стежить хтось за нами, чи довеземо вантаж до місця. Але справилися з завданням», — говорить Білошниченко.

Потім почалися прильоти ракет по столиці. Тоді ніхто з киян ще не розумів, що то вибухає й руйнує будинки. Навіть перша інформація з Дарницького району про приліт від людей була така, що це на будинок впав літак.

Олексій на місці прильоту

«Це зараз всі вже розбираються, чим стріляють… На тому об’єкті ДСНС гасило пожежу, а ми евакуювали людей з будинку, деблокували двері, розміщували мешканців по автобусах», — зазначає співрозмовник.

Олексій підкреслює, що в ті дні всі хлопці з КАРСу згуртувалися, в проміжках між виїздами на події допомагали облаштовувати територію для оборони міста.

«Бо була інформація, що от-от почнуться вуличні бої у місті. Тому будували укріплення й блокпости. Ті наші хлопці, які мали зброю й досвід, залишалися на території загону, щоб захищати її. Тоді практично не їздили додому. Хто не був на зміні, займався приготуванням їжі, приводив техніку в готовність», — розповідає рятувальник.

Серед найяскравіших спогадів Олексій Білошниченко називає обстріл ТРЦ «Ретровіль». Коли приїхали після першого вибуху, разом з підрозділом ДСНС пішли у розвідку.

«Тоді відбувся повторний приліт. На той момент ми всі були в приміщенні. Слава Богу, обійшлося, всі рятувальники живі й неушкоджені. Нам вдалося спільно з працівниками ДСНС врятувати людей, яких дістали з-під завалів ТРЦ. Але й жертви були», — каже Олексій.

На запитання, як відбувається рятувальна операція, Білошниченко розповів, що завжди отримують попередню інформацію. На місці події створюється штаб з ліквідації надзвичайної ситуації.

«Є попередня інформація від людей. У будь-якому разі хтось скаже, що бачив сусіда, чи знає, що хтось перебував у квартирі. На базі цього вибудовується план дій. І триває пошук доти, доки не пересвідчуємося, що всіх мешканців вивели й врятували. У штабі знають, які служби приїхали на місце, як розподіляються сили. Хтось перевіряє квартири на верхніх поверхах, хтось на нижніх, хтось розбирає завали».

В якихось місцях завали розбирають руками, а десь використовують аварійно-рятувальний інструмент, гідравлічні пристрої, десь залучають важку техніку, крани.

На думку Олексія Білошниченка, після обстрілів промислових об’єктів рятувальникам працювати не так важко тому, що там більш-менш зрозуміло, скільки людей знаходилося у приміщеннях, тож по сигналу «повітряна тривога» люди виконують регламент чи наказ і йдуть в укриття. Це рятує від такої кількості жертв, яка буває у житловій забудові.

«У Києві та й в усій Україні є проблема з нехтуванням „повітряної тривоги“, люди наражають себе на небезпеку. Це проблема у кожного в голові — всі думають, що його „пронесе“, але, як ми бачимо на практиці, може не пронести. Й не важливо, чи ракету було збито й прилетіли тільки уламки — ніхто не застрахований від смертельних попадань і ушкоджень, тому потрібно виконувати правила безпеки».

Щодо емоцій під час або після ліквідації надзвичайної ситуації, то Олексій розповів, що до широкомасштабної війни у рятувальників особливих емоцій не було, адже їх спеціально тренують, а на навчаннях імітуються різні ситуації. Й коли КАРС виїжджає на подію, то фахівці приблизно знають, із чим доведеться працювати.

«А тепер під час обстрілів, які тривають по декілька годин, а ти працюєш на вже ушкодженому об’єкті, переживаєш за своїх рідних та близьких, бо не знаєш, що там може трапитися, куди та ракета прилетить наступного разу. Безпосередньо на місці роботи відпрацьовуємо без зайвих сентиментів. Вже при поверненні на базу обговорюємо подію, адже ні в кого в голові не вкладається, як у 21 столітті може бути таке варварство».

У КАРСі дружний колектив, люди підтримують один одного, за допомогою гумору виходять зі стресового стану. За словами Білошниченка, найкращий психолог — товариші, з якими працюєш і проводиш багато часу.

Рятувальники КАРС володіють усіма сучасними аварійно-рятувальними інструментами: це й електростанції, і гідравлічні станції, апарати на стислому повітрі.

На тренуваннях та за роботою з технікою

«Постійно проводимо заняття, вивчаємо обладнання. А ще тренуємося бігати та підтягуватися під навантаженням важкими приладами, прибирати розбиті машини, розрізати їх, деблокувати людей за допомогою апаратів на стислому повітрі. Для цього у нас є спеціальний спортмайданчик».

Також у рятувальників комунальної служби порятунку є постійні теоретичні заняття з надання домедичної допомоги. Є й заняття з хімічної безпеки, адже використовувати сучасну газоаналітичну лабораторію їм доводиться часто: починаючи з елементарного замірювання випарів ртуті при розбитті термометра, закінчуючи роботою на промпідприємствах.

«Я хочу сказати про своїх товаришів. Відзнака Міністерства оборони — це заслуга всіх моїх товаришів, бо я не сам виїжджаю на події, ми всі разом працюємо, це заслуга всього нашого взводу, в якому служить 16 осіб», — додає Олексій Білошниченко.

Нагадаємо. За вагомий особистий внесок в організацію оборони міста Києва та передмістя столиці під час повномасштабної збройної агресії проти України нагороджено відзнаками Міністерства оборони України — нагрудними знаками «За сприяння Збройним Силам України» рятувальників Олексія Білошниченка, Олександра Квашука, Павла Бутенка, Іллю Охрімчука та лікаря служби Руслана Валька. Всі вони працюють у комунальній аварійно-рятувальній службі «Київська служба порятунку».

Командир комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» Дмитро Піхало раніше розповідав «Вечірньому Києву», що 24 лютого по Києву вже були прильоти ворожих снарядів й багато викликів. Він вже не пам’ятає черговість виїздів до постраждалих, на розбирання завалів. Закарбувалася у нього в пам’яті якась особлива втома на обличчях рятувальників у перший день війни.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»