Власник легендарних скарбів та царський бранець: у столиці з’явилася вулиця гетьмана Полуботка

Гетьман Павло Полуботок вважався одним з найбагатших людей свого часу. Фото з відкритих джерел
Гетьман Павло Полуботок вважався одним з найбагатших людей свого часу. Фото з відкритих джерел

За легендою Павло Полуботок відправив свої чималі гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні чи своїм нащадкам. Доля цього скарбу залишається невідомою і в наш час.

За останні пів року Київрада перейменувала понад 200 вулиць, провулків, бульварів, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом, російською федерацією та її сателітами.

Зокрема, свою назву змінила також вулиця Миколи Попудренка, що знаходиться водночас у Дніпровському та Деснянському районах. Вулиця належить до місцевості Соцмісто та виникла у середині XX століття.

З 1953 року мала назву на честь радянського партійного діяча Миколи Попудренка.

Вулиця виникла у середині минулого сторіччя та до вересня носила ім’я Миколи Попудренка. Фото з відкритих джерел

8 вересня 2022 року депутатами Київради проголосовано рішення про перейменування вулиці на честь Павла Полуботка — наказного гетьмана України у 1722-1724 роках.

Павло Полуботок народився близько 1660 року в заможній козацько-старшинській родині на Чернігівщині. Отримав гарну домашню освіту, згодом — у Києво-Могилянській академії.

Його батько — Леонтій Артемович — ще за часів Івана Брюховецького, Дем’яна Многогрішного та Івана Самойловича зробив дуже успішну кар’єру. Він був писарем Чернігівського полку, чернігівським сотником, бунчужним, генеральним осавулом, переяславським полковником.

Леонтій Полуботок конкурував з Іваном Мазепою за гетьманську булаву. Фото з відкритих джерел
Родинний герб Полуботків. Фото з відкритих джерел

Леонтій Полуботок мав у власності землі на території Чернігівського та Переяславського полків, а після одруження Павла на племінниці гетьмана Самойловича — Єфимії у його власність додалися ще землі у Любецькому та Сосницькому «ключах». У шлюбі подружжя мало п’ятьох дітей — Андрія, Олену, Якова, Ганну — старшу, Ганну — молодшу.

Права Леонтія Полуботка та його спадкоємців на володіння були закріплені царською грамотою.

Гетьман Іван Мазепа. Фото з відкритих джерел

Під час гетьманства Івана Мазепи, Леонтій Полуботок був усунутий з посади, за те, що планував захопити гетьманську владу. Втративши владу, авторитет та частину земель, знеславлений батько повернувся до Чернігова і невдовзі, у 1695 році, помер.

Після смерті Леонтія Полуботка, його синові довелося починати усе з нуля. Гроші дружини плюс частина повернутого майна стають його новим стартовим капіталом.

Палац Полуботка у Чернігові на абрисі 1706 року. Фото: Вікіпедія

За ці гроші Павло почав скуповувати землю на Чернігівщині, обклавши своїх селян податком. Усі зароблені гроші Полуботок-молодший вкладав у нерухомість, скуповуючи млини, бортні, гуральні, залізні копальні та ливарні — усе, що могло приносити прибуток. Також він налагодив ще один вигідний бізнес — почав споряджати судна і вести торгівлю хутром та зерном, відправляючи великі партії товарів до Польщі, Німеччини та Саксонії.

Усього Павлу Полуботку належало понад 3200 селянських дворів, а його володіння були охоплювали території Чернігівського, Лубенського, Ніжинського, Гадяцького та Сумського полків. На той час він вважався одним з найбагатших землевласників.

Головна резиденція Павла Полуботка знаходилася в Чернігові. У центрі міста знаходився його двоповерхова кам’яниця, але мешкав він разом з родиною на околиці міста-Застріженні.

За свідченням істориків, Павло Полуботок мав фантастичну вдачу, що втілювалася не тільки в успішний бізнес, але й в азартних іграх, маючи репутацію затятого картяра.

На той час церква та громадськість активно засуджували картярство, прирівнюючи гравців до злодіїв. Але попри заборону та осуд, карти поступово підкорювали європейців. Не стала винятком і козацька старшина, бо ставкою у грі було золото. За один вечір кожен міг збагатитися або втратити буквально все. Вважається, що саме це й приваблювало Павла Полуботка, якому фантастично щастило навіть у цій сфері.

Невдовзі «диявольське» везіння стало приводом для заздрощів та пересудів. За легендами, його скрині просто ломилися від предметів розкоші та коштовностей, а сам Павло перевищив батьківський капітал у десятки разів.

Будинок Павла Полуботка у Любечі на Чернігівщині. Фото: Вікіпедія

Стрімке зростання статків сина колишнього суперника викликали занепокоєння й у самого гетьмана Івана Мазепи. Тож він вирішує зробити багатого і впливового Полуботка своїм другом. Він дарує Полуботку чин Чернігівського полковника, однак схилити повністю Павла на свій бік гетьману не вдалося, бо він ще добре пам’ятав про сумну долю, що спіткала колись його батька.

У 1708 році, коли Іван Мазепа перейшов на бік Карла XII, Павло Полуботок не пішов за ним, а одним з перших серед небагатьох козацьких полковників прибув до Глухова для обрання нового гетьмана Лівобережжя.

Полтавська битва 1709 року. Фот о з відкритих джерел

Переважна більшість присутніх там козаків воліли бачити гетьманом саме Полуботка. Але вирішальне слово залишалося за Петром I, який затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Історики свідчать: цар був категорично проти кандидатури Полуботка на посаду гетьмана. Петро I не довіряв Полуботкові, бо «…він дуже хитрий, може Мазепі дорівнятися…».

За свідченнями істориків, російський цар «відкупився» від Полуботка золотом, землями та маєтностями його суперника — Івана Мазепи.

Від щедрої царської компенсації Полуботок не відмовився. Факт заволодіння скарбами свого колишнього ворога затьмарив на деякий час навіть мрію про гетьманську булаву. На той час володіння Полуботка зростають втричі. Фактично Павло Полуботок зосередив у своїх руках 80% тодішньої держави.

Однак, чималі статки не принесли Полуботку ні спокою, ані щастя. Дружина померла, а діти виросли та давно жили своїм життям.

Ставши Гетьмано Полуботок докорінно змінює свій спосіб життя та політику. Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

За легендами майже кожної ночі Павло бачив сон, як батько стояв біля ліжка і з докором дивився прямо йому у вічі. Витримати це було неможливо. Крім того, від нього відвернулися представники козацької старшини, бо він їх зрадив, «продав» булаву.

Безсонні ночі та постійні роздуми змушують Павла докорінно змінити свій стиль життя: він перестає гнатися за новими статками, а прагне використати всі свої гроші та ресурси аби повернути самостійність Гетьманщини.

Вважається, що цьому активно сприяла вдова небагато військового Ганна Лазаревська, що своєю красою зачарувала самотнього багатія. Павло пообіцяв Анні, що коли вона погодиться стати його дружиною, то він використає та зробити козацьку державу сильною та спроможною не коритися всім політичним забаганкам Московії.

Легендарні скарби гетьмана шукають до наших днів. Фото ілюстративне: спільнота «Скарби України»

Після весілля Полуботок їде до гетьмана Скоропадського та пропонує допомагати в керівництві Гетьманщиною. Пан Іван погоджується. І коли приходить смертний час Скоропадського, саме Павло Полуботок стає наказним гетьманом — виконувачем обов’язки глави держави, до офіційного призначення.

Півтора року з у період із 1722- 1723 рік Полуботок проводить феноменальні реформи:

— Забороняє козацькій старшині захоплювати землі бідніших козаків;

— Забороняє суддям брати хабарі, та зобов’язує проводити чесне судочинство.

Діяльність Полуботка була спрямована на те, щоб довести незаконність створення Малоросійської колегії, він апелював до «Статей» Богдана Хмельницького, щоб скасувати всі запроваджені нею нововведення, і наполягав на проведенні нових гетьманських виборів.

— Петро I запроваджує Малоросійську колегію — орган влади для управління Україною та збирання податків з Гетьманщини до скарбниці Московії. Павло Полуботок самотужки скасовує всі постанови малоросійської колегії про податки та забороняє передавати кошти у казну царя.

Павло Полуботок у зрілі роки. Фото з відкритих джерел

Розгніваний Петро I наказав слідкувати за кожним кроком наказного гетьмана, тому усі дії Полуботка та старшин перебували під постійним наглядом царських чиновників. Полуботок, з метою збереження української автономії, вступив у протистояння із президентом Малоросійської колегії Степаном Вельяміновим, що призвело до подальшого ув’язнення Полуботка та його прихильників.

У травні 1723 року терпець Петра I урвався. Він викликав Полуботка з генеральною старшиною до Петербурга «для отвєта» за організацію антиросійської діяльності й підбурювання народу проти імператора, і по приїзді усі вони опинилися у Петропавлівській фортеці.

Також російський цар хотів знати, де сховані нечувані багатства гетьмана. Полуботок вперто мовчав, витримавши численні допити та тортури. Він просто не міг дозволити, щоб це золото потрапило до рук імператора. Слідство тривало рік, а скарби так і не знайшлися.

Картина Василя Волкова, де цар провідує Гетьмана у в’язниці. Фото з відкритих джерел

За легендою помирав понівечений тортурами Павло Полуботок у присутності російського монарха. Перед смертю він сказав Петрові I: «Не знайдеш мого золота. Не потрібне воно мертвим. Дуже скоро там, на небесах, нас розсудить сам Господь…».

Пророцтво справдилося вже через місяць, бо Петро I не набагато пережив свого в’язня.

Після смерті гетьмана розпочалася справжня «золота лихоманка», а з часом ця заплутана детективна історія почала жити окремим життям. Активно обговорювали й заповіт Полуботка, де за його останньої волі 80% золота мали піти на майбутнє незалежної України.

Ще під час його ув’язнення почала ширитися сенсаційна звістка: нібито гетьман через сина Якова переправив усе своє та державне золото до Європи та поклав його на депозит до лондонського «Банку Ост-Індійської компанії».

Золото гетьмана в англійському банку хвилювало уми багатьох: і російських царів, і МЗС СРСР (воно згадувалося на переговорах сталінського наркома Мікояна в Лондоні), а потім незалежної України (Верховна Рада створила в 1990 році парламентський комітет на чолі з відомим істориком Троньком, його члени навіть літали до Лондона на пошуки скарбів), і численних «спадкоємців Полуботка».

Постать Гетьмана опинилася у центрі уваги вже у 1990-х. Фото: Таємниці історії

Ще у 90-х роках минулого століття гетьман Павло Полуботок опинився в центрі уваги з подачі поета Володимира Цибулька. Під час однієї з зустрічей української інтелігенції у київському Будинку вчителя поет з трибуни розповів про 200 тисяч золотих червінців, які Полуботок на початку XVIII ст. залишив в одному з англійських банків під відсотки. Начебто кожному з тодішніх 52 млн мешканців України може припасти по 38 кілограмів золота — якщо Україні вдасться повернути скарб на Батьківщину.

Де насправді Полуботок заховав своє легендарне золото? Відповідь на це питання залишається невідомою і в наш час.

Нові адреси Києва: вулиця на Теремках одержала назву на честь гетьмана Самійла Кішки

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»