Допомога військовим та переселенцям не має забирати все життя волонтера, — інтерв’ю із відомою громадською діячкою

Мешканцям Березняків не треба розповідати, хто така Поліна Кравченко. Молоду жінку знають як безкомпромісну, активну та добру людину, яка за мить може зібратися і організувати толоку, збір коштів для військових чи необхідних речей для переселенців.

Як підтримувати силу духу у час війни, не занепасти духом та чому новорічна ялинка у центрі міста — важлива, — голова волонтерського центру «Наш дім — Березняки» розповіла «Вечірньому Києву».

 — Зараз часто можна почути, що, мовляв, люди втомилися від війни. У чому це виражається?

— Звичайно, втомилися — це нормально. А ще — збідніли. Бачу, що люди просто не мають з чого донатити, доходи падають, а ситуація — все менш зрозуміла.

Якщо раніше якісь потреби «закривали» за день, то зараз є збори, які завмерли. Але стимулюють наші перемоги з фронту. Також проводимо різні заходи, благодійні ярмарки. Так, збирали кошти на придбання одного дорогого «гаджета» для 128 батальйону ТРО. Ним ми опікуємося трохи більше, ніж іншими, бо там служать чоловіки та жінки з Березняків. Допомагаємо і азовцям. Ми з ними працювали і до повномасштабної війни. Опікуємося діткам із сірої зони.

— Які основні напрямки діяльності вашого центру?

— Зараз найактуальніші два напрямки — їздимо на Південь та на Схід до бійців та деокуповані території, а також займаємося переміщеними особами. Станом на кінець жовтня лише у Дніпровському районі було зареєстровано десь 48 тисяч ВПО. Всі розуміють, що справа йде до зими, у звільнених містах та селах інфраструктура практично знищена, і людям якось треба перебути до зими. Багато хто їде у столицю.

Так от, допомагати їм найважче. Це те, що найбільше «просідає» в країні та місті. Сума допомоги маленька, а люди змушені винаймати житло. Є проблема з роботою. Ті люди, які приходять до нас, буває, потребують всього — від ложки, до постелі, одягу. Зараз намагаємося допомагати сім’ям із маленькими дітьми — шукаємо підгузки. Мами, що приїжджають зі старшими дітьми можуть десь підробити, а з малими — важко, якщо жінка сама.

У нас був випадок, що сім’я із Херсона з дитиною-інвалідом ночувала у кімнаті для двірника, бо не могли знайти житло — рієлтори просили завдаток одразу ж за два місяці, а у них грошей було тільки на один. Мені здається, що необхідно організовувати табори для людей, яким нема куди подітися. У спортивних комплексах, що зараз не працюють, поставити розкладачки, налагодити якийсь побут — так, як це роблять у європейських країнах. Запропонувати тимчасове житло, де люди можуть зупинитися на час, поки шукають кращі варіанти.

— А хто допомагає волонтерам?

— Багато хто. Депутати Київради постійно допомагають. У березні, коли у місті було важко придбати продукти, вони допомагали харчами. У перший місяць війни багато старших людей залишилися самі вдома, бо діти виїхали в Європу, або на захід України. І старенькі, навіть маючи пенсії, не могли придбати продукти чи ліки. Тобто ті, хто не були раніше нужденними, раптом такими стали. Більшості потрібна була саме тимчасова підтримка. І якби не депутати, то не знаю, чи ми б змогли допомогти такій кількості людей, як ми це робили.

До слова, десь наприкінці березня волонтери Дніпровського району скооперувалися і виявили, що були люди, які отримували пайки у різних місцях. Тому ми почали запроваджувати бази, бо ж страшно не те що хтось тричі отримає крупу і консерви, а те, що хтось може не отримати нічого, і це найгірше. І досі є люди, які потребують допомоги: ті, діти яких не повернулися з-за кордону. А є такі, що через стреси себе дуже погано почувають.

Крім того, волонтери між собою співпрацюють, діляться контактами благодійників чи, наприклад, готові приїхати і перебрати фуру гуманітарки. Хочу згадати тих, з ким легко працюється: ГО «Мішок», команда Наталії Гриб, які їздять на фронт, Світлани Доброханської, команда Юлії Дери, яка займається дітками, сімейними будинками, а також Артур Макунді із його БФ «Благодарочка», які годували гарячими обідами. А також команди Андрія Страннікова та Віталія Рослякова.

Співпрацюємо ми із волонтерами з інших районів. Дружимо із «Вартою Виноградаря», допомагає Олексій Шевчук з Оболоні, команда Тараса Криворучка з Воскресенки, Владислав Трубіцин передавав харчування для тварин. Постійна підтримка від Ольги Наумової, волонтера із Позняків.

Та, мабуть, найважливіше, нам допомагають всі школи і дитячі садочки району, велика кількість місцевих бізнесменів та просто мешканці Березняків.

— А як співпрацюєте із владою?

— У Дніпровському районі діє Рада волонтерів при райдержадміністрації. Уже відбулося два засідання. Раніше ми всі взаємодіяли через громадський штаб «Взаємопоміч» — спілку, яка діяла із березня, а ще до того ми взаємодіяли через Спілку волонтерів Дніпровського району. У всіх свої напрями. На таких зустрічах розповідали, хто чим займається, обмінювалися контактами, шукали спільні інтереси і починали тісніше взаємодіяти.

Рада потрібна для комунікації з районною владою. Це корисно, бо можна отримати якусь допомогу від влади. Крім того, зараз значно більше ясності. Люди добре поінформовані, що їм робити, як донатити і кому. Стало зрозуміло, хто чим займається, а хто не займався нічим. У нас є депутати Дніпровського району, які постійно на фронті, є хтось активно працює у місті.

— Роботу вашого центру «Наш дім Березняки» відзначили нагородою ТОП-100. За що ця відзнака?

— Департамент суспільних комунікацій КМДА щороку відзначає волонтерські організації за їхню діяльність. Отримали і ми. І було приємно за цю нагороду. Насправді взаємодія з місцевою владою була завжди. До мене часто звертаються мешканці Березняків із питаннями, які я не можу вирішити, але знаю до кого із представників влади звернутися. Можна сказати, що виступаю координатором між владою і громадою. А завдяки семінарам та тренінгам Департаменту суспільних комунікацій стаю все більше обізнаною у різних питаннях, щодо взаємодії влади та громади.

Уже три роки беру участь у Громадському бюджеті, правда, ще жодного разу не виграла, але вважаю, що це дуже гарний інструмент для втілення ідей киян. Сподіваюся, після війни його відродять. Ми досі спілкуємося із активними авторами проєктів.

А ще я дуже радію, що у Києві активно ремонтують дороги, садять квітники, відновлюють пошкоджені будинки. Це вселяє впевненість, що все ми відбудуємо і відновимо!

— Зараз серед киян є дискусія про те, чи варто встановлювати цього року Головну ялинку на Софійській площі. Як ви до цього ставитеся?

— Вважаю, що однозначно, ялинка має бути. У тому числі і у квартирах киян. І не тільки тому, що я цьогоріч допомагаю Роману Любеці із продажем живих ялинок у горщиках від «Центру озеленення Києва». Роман зараз на фронті і для того, щоб мати можливість допомагати йому та побратимам, маємо підтримувати підприємців.

До слова, подруга нещодавно сказала, що навіть якщо у неї будуть проблеми зі світлом та опаленням у квартирі, ялинку на свята вона все одно поставить. Не дозволить русні вкрасти зимові свята. От і я думаю, що ялинка на Софійській площі потрібна. Впевнена, що це можна зробити економно. Поставити генератор і запалювати вогні на дереві на декілька годин. Свято має бути!

— На вашій сторінці часто можна побачити анонси різних культурних подій, що відбуваються у вас у районі. Люди у наших часах цікавляться літературними зустрічами і театром?

— Так! Заходи відбуваються у кінотеатрі Старт, в театрі Берегиня та в приміщенні бібліотеки Успенка. У кінотеатрі були безкоштовні покази фільмів та мультиків. На них запрошували дітей, в тому числі із ВПО. Намагаємося спланувати такі заходи поміж вимкненнями світла.

Літературні зустрічі з письменниками нам організовує Іван Степурін, директор видавництва «Саміт-Книга». На них приходить багато людей. Якось навіть довелося переносити зустріч із нашої районної бібліотеки до театру «Берегиня», щоб вмістилися всі охочі. Це видавництво передає книги для бібліотек та шкіл на деокупованих територіях.

Бувало таке, що готую анонс події і хвилююся, що ніхто не прийде, а людей набивається стільки місця не вистачає. Так у нас були і платні заходи — вечір пам’яті Шарля Азнавура. За символічні 100 гривень, а зала була повна.

— Що допомагає волонтерам не вигорати?

— Для волонтерів це дуже актуальне питання. Бо, багато із тих, хто дуже багато робив у березні зараз стомилися. Я теж, але працюю, як працювала. Хоча, бувають моменти, коли психологічно важко, як і всім. Інколи хочеться вимкнути телефон, хоча б на день, і «змінити картинку».

«Тримає впевненість у тому, що переможемо. Хочеться, щоб це було швидше, тому докладаюся з усіх сил, щоб це настало, якнайшвидше. Мотивація — велика сила.

***

До слова, після розмови стало відомо, що Поліна Кравченко та її команда готує велику гуманітарну поїздку до деокупованого Херсона. Допомогти можна тут.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»