Його постать завжди бентежитиме, — київська дослідниця Катерина Лебедєва про Миколу Глущенка
У біографії «Микола Глущенко — художник і шпигун», яка нещодавно побачила світ, пропонується новий погляд на митця та історію українського мистецтва ХХ століття.
Це вже друга книга мистецтвознавиці, дослідниці та письменниці Катерини Лебедєвої, що присвячена художникам. Перша — роман «22. Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві» — розповідала про Леся Лозовського з моменту вступу в Академію мистецтв у листопаді 1917 року і до смерті митця. За ці роки у місті 14 разів змінювалася влада, й на такому історичному тлі описується біографія художника.
«Микола Глущенко — художник і шпигун» — не художній роман, а ретельна біографія митця, для написання якої дослідниця використовувала документальні джерела. Зокрема, матеріали секретних архівів. З «Вечірнім Києвом» Катерина Лебедєва поділилася думками щодо постаті Глущенка та особливостями написання книги.
Катерино, розкажіть, чому вирішили дослідити життя саме Миколи Глущенка?
Коли починаєш цікавитись українським мистецтвом, одразу «виринають» найбільш помітні його постаті. Микола Глущенко відомий як художник, чиї картини найдорожчі і найбільше підробляються. Ще й працював розвідником. Красунчик. Усе це, безумовно, інтригує. Мій вчитель, мистецтвознавець Дмитро Омелянович Горбачов також розповідав про Глущенка, з яким добре був знайомий. Усе це в комплексі й надихнуло на дослідження постаті художника, а згодом і видання книги.
Як би ви описали в кількох реченнях цю постать?
Дозволю собі процитувати уривок з книги: «У митцеві була й залишається загадка. Його постать завжди бентежитиме. Аристократ, аскет, чужопланетянин».
Що у його біографії вас найбільше вразило?
Чесно кажучи, вразило все. І те, як химерно його особиста історія переплітається з історією ХХ століття. І його дружба з Володимиром Винниченком і Олександром Довженком. І його успіхи у європейському мистецтві 1920-30-х років. Факт того, що вів подвійне життя, а ніхто про це не здогадувався.
От що взагалі на голову не налазить: і в незалежній Україні Глущенка вважають провідним художником, хоча зрозуміло, що усі свої мистецькі відзнаки він отримав саме тому, що працював на КДБ. Це не означає, що він поганий художник; ні, він блискучий живописець і графік. Але ж скільки талантів було знищено радянською владою, на відміну від Глущенка. Деякі мистецтвознавці, професійна діяльність яких почалася за часів СРСР, так звикли до цього міфу «Глущенко геніальний художник», що образилися на мою книгу. Їм легше уявити, що це все вигадано, ніж переосмислити свого героя.
Які основні матеріали та джерела використовували при написанні книжки?
На відміну від мого попереднього роману «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві», де поєднані факти історії та художній вимисел, біографія Глущенка заснована виключно на реальності, вигадувати нічого не довелося. По-перше, я працювала з архівом митця, який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва. По-друге, знайшла кількох людей, які знали Глущенка особисто, зокрема і його родича (він ще й надав раритетні сімейні фото). По-третє, книга не була би можливою без матеріалів з Галузевого державного архіву Служби безпеки України. До речі, ці матеріали — більше тисячі документів сумарним розміром близько двох гігабайтів — оприлюднені на сайті книги.
Які факти відкриваються тут вперше?
От власне ці матеріали з архіву СБУ здебільшого залишалися невідомими до виходу біографії «Микола Глущенко — художник і шпигун». Епізод про поїздку Миколи Петровича до Берліну у 1941 році, комунікація з Гітлером і Сталіним більш-менш відомі, а от інформація про мистецьке та й не тільки середовище Києва з 1944 року до 1977 публікується вперше. До того ж це перша книга, де у повному обсязі зібрані всі факти і деталі про Глущенка.
Чи залишилися у його біографії «білі плями»? Яких матеріалів не вдалося знайти?
Оце найцікавіше. Думаю, що архівна справа Миколи Глущенка мала би перевищувати у рази те, що зберігається в СБУ. Мабуть, перебуває вона у Москві: навряд чи колись її побачимо.
Як і зазначено у назві книжки, Микола Глущенко був не лише видатним художником, творчість якого багатьом знайома, а й розвідником. На вашу думку, чому він став ним та чи міг від цього відмовитися?
Тоді це багатьом пропонували, а Глущенко ще й був дуже зручною особою: комунікабельний, знає мови, має безліч знайомих, любить гроші. Чи міг відмовитися? Міг, але навряд чи тоді прожив би довго, а якби і прожив, точно не в статусі видатного митця. Також відомо, що псевдонімом «Ярема» він почав користуватися у 1944 році, тільки-но приїхав у Київ. До того мав псевдонім «Художник».
Чи розвінчуються у вашій книзі якісь міфи про Глущенка?
Моєю основною метою при створенні цієї книги було неупереджено, правдиво, захопливо і в доступній для масового читача формі розповісти про Миколу Глущенка. Оскільки навколо цієї персони справді багато міфів, вона дійсно і розвінчує деякі з них. Деякі натомість ще глибше поглиблюються: наприклад, про його стосунки з жінками.
Прочитавши книгу, читач сам для себе має розвінчати міф про Глущенка як про найвидатнішого українського художника доби СРСР. І задуматися, скільки ще таких «нерозвінчаних міфів» тягнуться з тих часів. Ми зараз сперечаємося щодо значення Пушкіна і Булгакова, але, виходить, що кожен з українських діячів культури, які мали успіх у радянський час, не зовсім безневинний.
Видання має кілька розділів, майже кожен з яких пов’язаний з певним містом, де жив та працював Микола Глущенко. Київський період розпочався у 1944 році та тривав до кінця життя. Розкажіть про відносини митця та Києва — де він любив бувати, з ким тут спілкувався та що писав у нашому місті.
Так, розділи книги пов’язані з містами, де жив Микола Петрович: Берлін, Париж, Москва, Київ. У нашій столиці він жив найдовше, 33 роки зі своїх 76-ти. Приїхавши у 1944-му відзначав, що за все життя не бачив нічого страшніше, ніж краєвиди повоєнного Києва.
Мав квартиру на вулиці Володимирській і майстерню на Хрещатику. Ходив між ними пішки навіть у похилому віці. Любив Київ. Малював пейзажі на Володимирській гірці. Знайомився тут з іншими художниками. Показував Київ численним іноземним гостям. І сам, до речі, багато мандрував, вже коли жив у Києві. Раджу прочитати книгу і звідти дізнатися все, що вас цікавить про Миколу Глущенка.
Друковану або електронну версію можна замовити на сайті книги.
Микола Глущенко помер 31 жовтня 1977 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі. За заповітом митця, 1250 його робіт були передані Міністерству культури УРСР.
До 120-річчя Миколи Глущенка у 2021-му у столиці презентували мистецькі проєкти, присвячені митцю. Зокрема, роман «Пейзажист» Станіслава Стеценка.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»