Прощавай, друже, тепер ми одні: пішов з життя публіцист та театральний критик Олег Вергеліс

За чверть століття киянин Олег Вергеліс у своїх публікаціях написав історію сучасного українського театру.
«Сьогодні перестало битися велике серце Олега Вергеліса. Прощавай друже. Вічна пам‘ять», — так одним з перших написав про смерть театрального критика режисер Олесь Санін.
Після цього повідомлення шокована журналістська, театральна та мистецька спільнота, почала ділитись спогадами про Олега Вергеліса.
Адже по суті, вся новітня історія українського театру — відбилась у публікаціях відомого журналіста та театрального критика.
Він багато років працював редактором відділу культури тижневика «Дзеркало тижня», був членом Національної спілки театральних діячів України та Національної спілки журналістів України. Його публікації читали у виданнях «Профіль», «Главред», «Український театр», «Українська культура», «Культура і життя», «Київські відомості».
«Як же сумно і боляче… Всі трансформації театрів як в Києві, так і по всій країні сталися, зокрема, завдяки тобі. Пам‘ятатиму із вдячністю за твоє яскраве творче наповнене життя. Ти був найкращим театральним критиком країни R.I.P.», — написала Діана Попова, керівниця Музею історії Києва, ексдиректорка Департаменту Культури КМДА.

Понад чверть століття Олег висвітлював театральне життя країни — з любов’ю та розумінням.
Сергій Махун, який разом з ним працював у «Дзеркалі тижня» каже, що колега був еталоном у професії:
«Театральний, і не тільки, критик, який завжди був першим. Першим у своїй професії. Його книжки на моїх полках, його статті викликали завжди резонанс у мистецькій спільноті. Я їх ніколи не пропускав. Він був еталоном в нашій професії. Але не просто журналіст, але й митець, письменник».
Даша Малахова, яка виросла у театральній родині і все життя має зв’язок з театром, зізналась, що саме Олег був тією людиною, яка переймалась молодим поколінням. Він розповідав після вистав про те, що мистецьке середовище, глядачі та критики говорили про нову роботу. «Тебе учора хвалили!» — починав він свій телефонний дзвінок. А далі — давав аналіз вистави. Або ж казав: «Ти зробила чудовий проект! Він був потрібен».
Сьогодні Малахова написала йому фактично від свого покоління:
«Він вигадував для багатьох з нас нові вистави, йому подобалось своєю невидимою рукою домовлятися про співробітництво між нами, здоровими людьми, які часто не знаходили час один для одного. А в нього цей час був. Займатися нами. Всі його думки були про нас. І мабуть, для мене в його смерті найстрашніше — що більше нікому не є до мене діла».

Щоб так переживати та бути небайдужим до чужих роботі та кар’єр — треба мати багато любові.
Три роки тому Олег переніс інсульт і опинився в лікарні. Колеги почали збирати у соцмережах кошти на його лікування й реабілітацію і стало очевидно, яка величезна у нього група підтримки.
Він був незвичайним критиком. Дуже доброзичливим. Його колега Костянтин Рильов написав, Олег Вергеліс був янголом-охоронцем українського театру.
«Як відомо, у театрі чимало залаштункових інтриг і розбірок. Я не пам’ятаю, щоб Олег хоч раз брав участь у чомусь подібному. Він був таким ангелом-охоронцем українського театрального світу, який не дозволяє йому опускатися нижче за якісь критерії, але головним чином оспівує справжніх особистостей театру, я б навіть сказав, що милується ними», — визнає Рильов.
У понеділок, 13 жовтня, о 13:00 у Києві можна востаннє побачити знакового автора у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.
Поховають Олега Вергеліса на Батьківщині у селі Мала Сквирка Білоцерківського району, що на Київщині. Час призначено 12-ту у вівторок, 4 жовтня.
Валерій Пацунов, засновник столичного театру «Золоті ворота», пішов з життя. Свій творчий шлях він починав з акторської діяльності, в юнацькі роки брав участь у зйомках та дубляжах фільмів на кіностудії ім. О. Довженка, грав на сценах народних театрів. У Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого навчався разом з Іваном Миколайчуком, Брониславом Брондуковим, Борисом Івченком, Володимиром Савельєвим та багатьма іншими представниками майбутнього славетного Золотого фонду українських митців.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»