31 рік боротьби та екзаменів: спогади свідків про прийняття Незалежності

Вперше Україна зустрічає День Незалежності у час широкомасштабної війни. Що показав 31 рік життя у власній державі і які висновки можна зробити за півріччя воєнного часу.

Розповіді людей, які на початку 90-х були у гущі політичного та суспільного життя, показують, що часто доленосні та дуже важливі зміни відбувались ніби «експромтом». Це були часи романтиків, які руйнували «імперію зла».

На світлинах, знятих біля парламенту, — обличчя простих людей різного віку, які безстрашно тиснуть на ряди радянської міліції… Що ними рухало?

Поясненням може бути напис від руки на саморобному плакаті над тисячним натовпом під Верховною Радою у Києві: «Україна виходить з СРСР!»

Болючий відгомін цього виходу чуємо й досі. Через три Майдани і восьмирічну війну на Донбасі, а зараз — через кровопролиття на лінії фронту з росією, яка, до слова, більша, ніж у часи Другої світової — дві тисячі чотириста п’ятдесят кілометрів.

З чого почалась незалежність України для вас? «Вечірній Київ» дізнався кілька історій людей різних поколінь, які вплелись у глобальну новітню історію всієї країни.

Марічка Бурмака, журналістка, співачка і громадська діячка розповіла про той самий прапор, який внесли до сесійної зали парламенту у день проголошення Незалежності України.

Іван Заєць, народний депутат України першого, другого, третього, четвертого та шостого скликань. Член партії В’ячеслава Чорновола «Народний Рух України». Один з тих, хто вносив прапор під час засідання 24 серпня 1991 року, очевидець історичних зламів в країні.

Роман Безсмертний, український політик та дипломат, народний депутат України другого, третього, четвертого та п’ятого скакань, один з тих, кого називають «творцем Конституції України».

ЯК З МУЗИКОЮ ПРИЙШЛА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

— Марічка Бурмака стала співачкою, яка асоціювалась з публічним виконанням пісні на слова Олександра Олеся, де йшлося про поневолений народ. Це було на першому фестивалі «Червона рута». Музика супроводжувала усі пікові історичні моменти в Україні. Як вона пов’язана із Незалежністю?

— Всі пам’ятають, що у серпні 1991 року відбувався фестиваль «Червона рута-2» у Запоріжжі. В останній день фестивалю, 18 серпня був завершальний концерт, де виступав В’ячеслав Чорновіл.

Це було на стадіоні, ми були окрилені патріотичним духом. І думали, що Україна буде вільною вже остаточно! І от ми прокидаємось 19 серпня, а по телевізору показують «Лебедине озеро»…

— ГКЧП (Державний комітет з надзвичайного стану, — укр.) вас налякало?

— Мені був 21 рік, я мала летіти до США, мої документи були у консульстві, яке тоді було в Москві. І я вирішила їхати туди. Організатори фестивалю намагались якось всім допомогти вибратись із Запоріжжя. І так ми рушили…

 — Одразу поїхали у центр подій?

— Так, на третій полиці! Батько поїхав зі мною. Ми прибули вранці до Москви — нам всім до 25 років, крім тата…

Проводжаємо англійську рок-групу до аеропорту. Заїхали до консульства, побачили, як люди йдуть і пішли до будинку російського уряду білого дому.

— Я це дивилась в прямій трансляції по телебаченню… Тоді журналістка CNN на запитання зі студії «що ви бачите?», відповіла: «Дивлюсь, як росіяни стріляють у росіян…» А що побачили тоді ви в Москві?

— Ми побачили, як таманська дивізія їхала танками захоплювати білий дім. Але тоді здебільшого військові не стали стріляти і стали на бік народу. Вони ще були тоді здатні на спротив.

Ми, натхненні, побачили на танку великий український прапор — нас попросили передати його в Україну.

Я була із журналістом Орестом Ребманом. Буквально одразу після повернення до Києва пішла на Майдан. І у Києві ми передали прапор до Верховної Ради.

Тоді було сильне українське середовище: Заєць, Поровський, Сирота, Павличко… Ми були одним цілим.

— Чим для вас була Незалежність України 31 рік тому і чим є зараз?

— Була, є і вже точно буде — єдиною можливістю жити в Україні, бути її громадянкою. Другого не дано.

БУЛО ФАНТАСТИЧНЕ ВІДЧУТТЯ — НАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ДЕРЖАВИ

— Іван Заєць — народний депутат України, який є на світлинах практично всіх найважливіших подій, пов’язаних зі ствердженням Незалежності. Ви праворуч тримаєте знамено, яке внесли до сесійної зали. Що ви відчували тоді?

— Для кожної людини, яка тримає прапор у руках, — це відчуття великої сили. Сила, коли ти ніби відчуваєш всі покоління за собою.

Коли ти заносиш прапор до парламенту і розумієш, що це — народження нової держави, то це — фантастичне відчуття!

До зали внесли два прапори — один той, що тримали люди цілий день, з яким кричали «Незалежність! Незалежність!», а другий — той прапор, що був у Москві на танку.

Саме про нього тоді сказав В’ячеслав Чорновіл. Справедливо, що в зал занесли обидва стяги.

Четвертого вересня синьо-жовтий прапор підняли над Верховною Радою. І було певний час таке, що над парламентом було два прапори — урср та Незалежної України. Я сказав Кравчуку, що треба радянський зняти, бо нас народ рознесе. І вже остаточно залишили тоді синьо-жовтий. Отак от практично Незалежність стверджувалась крок за кроком…

— За 31 рік Україна переживала чимало випробувань. Але зараз — найважчі. Нашу з вами розмову увесь час переривають дзвінками військові. Як ви сприймаєте День Незалежності сьогодні?

— Мене Україна не здивувала. Усвідомлення власної держави міцніло всі 30 років. Велика війна почалась 8 років тому. Перші місяці і у 2014-ому році були кривавими. Але зараз розширені масштаби.

Суть цієї війни — росія втілює ідею нашого знищення. Рашизм — це не форма фашизму, це їхня тоталітарна ідеологія, людиноненависницька, яка там завжди існувала.

— Реванш за рахунок України?

— Так, це боротьба варварства і цивілізації. Росія живе ментальністю орди. Це не лише власна практика, а й збагачена фашизмом та комунізмом практика. Зрозуміло, що вона їх штовхає на винищення тих, хто не хоче розчинятись у орді. Росія — країна абсолютного зла. Вони ведуть геноцидну війну.

— Рейган назвав срср «імперією зла» і союз розвалився…

— Перемогти її ми маємо на полі бою. І це можемо зробити з допомогою західних партнерів. Але наразі Захід ще не дає нам потрібної кількості зброї, щоб ми могли їх розгромити. Поки ще йде стримання. А росіяни сприймають цю війну, вони хочуть нових земель, вона їх розпалює.

— Що робити нам?

— У свідомості укранців держава — базова цінність. Тільки у власній незалежній державі ми можемо реалізовуватись. У XX столітті фізично в срср було знищено 40 млн українців. Саме тому сьогодні люди жертвують життям, часом, здоров’ям і коштами, щоб перемогти цю багатолику біду. На війну йдуть ті, хто усвідомлює, що таке незалежність… Ми втрачаємо провідну верству нації.

— Чим це обернеться?

— Це випробування. Ми маємо зблизитись, проявляти людяність і перемогти росію, як колись третій рейх. Наш голос сьогодні має звучати до союзників більш потужно. Україна стане драйвером перезавантеження ЄС. Після Перемоги. Україна має стати інтегрованою у НАТО та ЄС. І це буде нова Європа у природніх кордонах.

— Ваше побажання українцям у День Незалежності — яке воно?

— Любіть Україну! А щоб не перетворити історію Незалежності на «білу пляму», нам треба створити бібліотеку незалежності, на державному рівні треба зробити програму «Прочитаймо знову тую славу».

У бібліотеці треба зібрати всі артефакти про фінальний етап національно-визвольних змагань. Зібрати й зберегти хоча б період 1980-2000-х років. Адже плівки втрачаються, розмагнічуються, зникають… Те ж саме з документами та публікаціями. Відходять люди-очевидці, архіви теж втрачаються…

ЦЕ — КРОВОПРОЛИТНИЙ ЕКЗАМЕН, АЛЕ МИ ПОВИННІ ЙОГО ЗДАТИ

— Роман Безсмертний завжди був серед тих, хто у День Незалежності щороку відкривав новий політичний сезон в країні. Аналітика, спогади, коментарі і прогнози. Пане Романе, сценарії урочистостей були щоразу інші, але одна складова була постійною — мир. Навіть попри 8 років воєнних дій на Донбасі і анексію Криму. Що скажете про сьогоднішнє свято? Про 31 річницю проголошення Незалежності України?

— Останні роки панувало відчуття, що ми — у стані війни, але три останні роки поведінка політичного керівництва була досить в’ялою. Тож здебільшого надії у разі загострення покладались лише на спротив народу.

Але пів року війни, які припадають на 31-річницю Незалежності України, показали дивовижну єдність у поведінці суспільства, блискучу силу і готовність воювати ЗСУ, а також справжній стрибок у розвитку політичного істеблішменту.

Владі — велика «п’ятірка» за роботу над собою і вміння невпинно рухати державну машину уперед.

— Війна змінила всі сценарії життя мільйонів людей. І цей день, 24 серпня, — теж не такий, як завжди…

— Традиції мають бути, їх варто дотримуватись. Інша справа, що війна розлучила людей і не вийшло зустрітись цього дня з тими, з ким 24 серпня відзначали зазвичай.

Є основа, на якій тримається багато у суспільстві: людина — родина — громада — держава. У центрі всього — людина. Важливо зберегти ці інституції. І ще — важливо, щоб люди диктували розвиток, а не їм вказували. В Україні це завжди сильно відчувалось. Власне, без цього б Незалежність не відбулась.

— Про що ви думаєте, коли бачите, як вносили прапор до Верховної Ради і проголошували Незалежність?

— Я страшенно радий, що мені пощастило працювати і рости з тими людьми, які на цих, здебільшого ще чорно-білих світлинах. Вони йшли до того дня дуже важкими шляхами. Це — унікальні люди. На жаль, багатьох з них вже немає. Мені особисто дуже тепло на душі, що я 20 років був поруч з ними і працював разом.

— Для вас це — свято?

— Так, і те, що цей день вважає святом народ — означає, що так і є. Але я вважаю, що 24 серпня 1991 року — це лише сходинка до Незалежності України.

Адже по-справжньому, юридично вона була затверджена з прийняттям Конституції. Мало людей знає, що тоді було все «на волосині» буквально. Нас було сімдесят тоді, тих, хто відстоював засади самостійної демократичної держави, проти комуністичної більшості.

Ми зривали засідання напередодні, бо відчували, що є ті, хто хоче повернути Україну у фарватер срср… Конституція стала «точкою неповернення».

— Ви одразу відчули, що Україна вже незалежна?

— У 1991-ому році в центральній Україні на будинках висіли по два прапори — червоно-синій — стяг урср та синьо-жовте знамено. Моя маленька донька все допитувалась у мене: у нас що, два державні прапори? Суспільству і кожній людині треба було ще переживати особисті трансформації…

— Війна за виживання, яка триває зараз на 31 річницю, вселяє тривогу чи просто мужність йти далі?

— Я завжди дотримувався ідеї, що війна — це випробування і шанс створити українську державу. Ніхто не знає, коли вона завершиться. Але нам потрібна лише Перемога.

А потім — треба готуватися до важкої праці. Ніхто не збудує нам державу, якщо ми її тут не збудуємо.

— Чимало людей сьогодні говорять, що після війни ми житимемо в країні, про яку мріяли…

— Люди переживають страшний біль і хочуть втіхи від цього болю. Знаєте, в УПА було дві молитви: за розумних поводирів і за розумний народ. Ліками від болю, який люди зараз переживають, можуть стати поводирі, в яких світяться очі і вони ведуть людей до світла. А ще — віра у Бога. На жаль, у нас і одне й інше приживається поки що важко.

— Ці випробування можуть стати каталізатором? Сьогодні люди читають новини з фронту і вже думають, як житимуть після війни…

— Трагізм війни нам допоможе, хоч це і дуже боляче, і важко. Але так вже склалось. Нам треба шукати смисли і цінності.

Це кровопролитний екзамен, але він допоможе вийти на перші позиції і офіцерській еліті, і кращим з цивільних людей, і професорсько-викладацькій еліті. І тоді, попри важкий повоєнний час, ми будемо просуватись уперед.

Сподіваюсь, що перед новими лідерами вже ніхто не кидатиме колоди поперек шляху…. Якщо ми провалимо цей екзамен на зрілість — будемо й далі блудити, якщо ж здолаємо його — то нас очікує швидке просування і успіх.

***

30 років тому Україні стала правонаступницею УНР. 22 серпня 1992-го Державний центр Української Народної Республіки в екзилі урочисто склав свої повноваження і в Києві передав їх владі відновленої України. Ці події підтверджують, що Україна отримала незалежність не «у подарунок».

На площі Конституції перед парламентом відкрили Алею Сміливості. Алею закладено за ініціативою Глави Української держави до 31-ї річниці незалежності України.

Місце обрано невипадково, адже саме на площі Конституції навпроти Верховної Ради народилася сучасна незалежна Україна.

Батьківщину-мати підсвітять синьо-жовтими кольорами.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»