«Моя практика почалася на війні»: історія київського студента-медика

Левко Капранов. Фото автора
Левко Капранов. Фото автора

Через ковід у п’ятикурсника Національного медичного університету ім. Богомольця не було практики. Проте вона з’явилася у найстрашніші для України часи…

20-річний Левко Капранов п’ятий рік вивчає медицину у столичному Університеті ім. Богомольця. І через ковідні обмеження, в останні роки його пари проходять онлайн. А от до практики досі не доходило…

«Після третього курсу нас можуть брати до лікарень на практику як молодший медичний персонал. Але через ковід її скасували. І замість того, аби робити перші важливі кроки у професії, ми онлайн вивчаємо людське тіло, хоча це неможливо. Та у буквальному сенсі на іграшковому ведмедику вчимося пальпуванню…» — ділиться з журналісткою «Вечірнього Києва» Левко.

Левко Капранов

Рік тому у хлопця опустилися руки. Мовляв, не за тим він йшов до університету. І такі думки, до слова, непоодинокі серед студентів медзакладів.

Але півтора місяця тому хлопця взяли на стажування медики-волонтери добровольчого формування ПДМШ ім. Пирогова.

СОЛОМ’ЯНСЬКІ КОТИКИ ТА ЛІКИ ДЛЯ КИЯН

Перший місяць війни Левко завзято волонтерив у локальному благодійному фонді.

«Дзвоню до „Солом’янських котиків“ та кажу: в мене є „напівмедична освіта“, хочу волонтерити. І вже з наступного дня я сортую ліки для киян», — згадує студент.

Препарати до БФ привозили коробками з різних країн. Пакунків було сотні.

Заставочне фото волонтерів «Солом’янських котиків», які розвантажують аптечки
Заставочне фото волонтерів «Солом’янських котиків», які розкладають аптечки

У волонтерському штабі юні медики трудилися як бджілки у вулику: розфасовували ліки, створювали з нуля базу та щодня приймали черги киян.

«У перші дні війни найбільший попит припав на інсулін та на гормональні препарати. Аптеки швидко спустошувалися, тому багато людей отримували ліки в нас», — додає Левко.

Крім того, люди залишали онлайн-заявки на будь-який наявний препарат та кур’єром отримували його. До слова, останні теж працювали добровільно.

Через місяць волонтерську діяльність довелося призупинити: відновили дистанційне навчання в університеті.

ПЕРША МІНІ ОПЕРАЦІЯ

На початку липня поблизу зруйнованого корпусу Макарівського багатопрофільного медичного закладу інтенсивного лікування розгорнули мобільний шпиталь другого рівня невідкладної медичної допомоги.

Його передала Данська агенція з управління надзвичайними ситуаціями Міністерства оборони Королівства Данія спеціально для добровольчого формування ПДМШ ім. Пирогова.

І тепер в спеціалізованих наметах медики консультують та лікують мешканців Макарова та Макарівської ОТГ. Один з тих, хто приймає пацієнтів є Левко.

«Тут я на своїй першій практиці. Наздоганяю все, чого мав навчитися упродовж трьох років», — зазначає хлопець.

Разом із шістьма студентами він приймає пацієнтів, нотує їхні скарги та робить орієнтовний висновок. Пізніше лікар перевіряє уважність і знання студентів та ставить діагноз.

Левко зізнається, практикує уважно, тому нерідко діагнози з головним лікарем збігаються.

Левко під час розмови з журналісткою

Про своїх пацієнтів хлопець говорить охоче: їх багато і усі вони вкрай цікаві майбутньому медику.

«До шпиталю приходять різні люди. Якось приїхав військовий із нетиповою скаргою: після неспокійного сну він не пам’ятав події останніх днів. Вони ніби загадково стерлися.

Ми почали розбиратися і дійшли до висновку, що це ангіоспастична ішемія головного мозку. Простою мовою, це коли від сильного стресу стискаються судини та зменшується кровообіг в мозку. Як наслідок, запаморочення та проблеми із пам’яттю», — згадує Левко.

Серед інших обов’язків — студент асистує головного лікаря на мініопераціях. Так було, коли до мобільного шпиталю звернулась родина, дідусь якої впав на бетонну плитку та розсік потилицю.

«Тоді я допомагав лікарю зашити рану. І вперше наживо побачив, як медичним степлером затягують шкіру», — ділиться киянин.

МОТОРОШНІ ІСТОРІЇ НА МОБІЛЬНИХ ВИЇЗДАХ

Практикується Левко шість днів на тиждень. З них — чотири дні у Макарівському мобільному шпиталі, а два — виїздять з бригадою консультувати мешканців різних сіл у Київській області.

Левко під час практики у мобільному шпиталі

Виїзди завжди морально складні, каже молодий медик. Окрім медичної допомоги, мешканцям деокупованих населених пунктів нерідко потрібно виговоритись та розказати лікареві в яких умовах він отримав цю чи іншу травму. Але ще частіше схожі історії приходу «руского міра» ллються самі по собі…

«На виїзді до села Маковище, що у Бучанському районі, до нас на приймання прийшла молода пацієнтка, яка жалілася на болі у серці. Коли почали міряти артеріальний тиск — вона розридалася. Ми запитали в чому причина. Але та стисло відповіла: «Щось згадала».

Пізніше нашому психотерапевту пацієнтка розповіла, що в ту мить перед очима з’явився спалений труп її батька в їхньому будинку під час окупації росіян…» — згадує 20-річний хлопець.

Пам’ятає Левко й пацієнтку, якій окупанти погрожували разів з десять убити, наводячи на неї дуло автомата. На одинадцятий раз вона запропонувала їм борщу, розмірковуючи, чи погодиться рашисти з’їсти його, чи все ж таки вб’ють її…

ПРО СВОГО СЕНСЕЯ ТА МАЙБУТНІХ ПАЦІЄНТІВ

Наставник у 20-річного студента — Всеволод Стеблюк — легендарна людина в новітній українській медицині.

Всеволод Стеблюк

Він — заслужений лікар України, доктор медичних наук та професор Національного медичного університету Богомольця, полковник медичної служби, а також директор ПДМШ імені Миколи Пирогова.

Під час аварії на ЧАЕС — він рятував ліквідаторів. Згодом допомагав пораненим у студентській Революції на граніті, Помаранчевій революції та Революції Гідності.

Під час останньої — оперував в Трапезній церкві Михайлівського монастиря. А після Майдану пішов у АТО.

Воював та рятував поранених бійців під час Іловайських подій. А після розстрілу колони українських військ, пан Всеволод обмінював українських солдатів у росіян на питну воду!

«У нього колосальний досвід. Здається, немає хвороб, які йому не відомі. Коли пан Всеволод опитує пацієнта, ми (студенти, — ред.) з гробовою тишею слухаємо, оскільки — це золотий стандарт розмови лікаря з хворим.

А потім він чіпляється за одну деталь, і як слідчий відшукує зловмисника, так і він знаходить причину хвороби», — ділиться враженнями від роботи з Всеволодом Стеблюком.

Левко зізнається, з кожним днем в шпиталі його очі загоряються все більше, а руки буквально рвуться взятися якомога швидше до справи.

Та омріяна практика, на жаль, прийшла студентові в дуже болючі часи для нашої країни, наслідки якої лікуватиме саме його покоління.

Навчатися хлопцю залишилося два роки. Але після такої «школи життя» кожен лікар, який працює сьогодні, автоматично стає військовим, каже Левко.

Левко під час практики у мобільному шпиталі

«На студентах мого віку лежить велика відповідальність, яку ми усвідомили після 24 лютого. Наші майбутні пацієнти — це люди цієї війни. І якщо на плечах медиків старшого покоління сьогодні лягає рятувати кожну другу людину від смерті, то наша — виліковувати ті травми й посттравми, які українці отримують зараз», — резюмує Левко Капранов.

На початку липня журналісти «Вечірнього Києва» їздили до Макарова, аби розповісти про сучасний мобільний шпиталь.

Шпиталь має власну кисневу станцію та достатньо приліжкових кисневих концентраторів. Інтенсивне спостереження й лікування важких хворих тут здійснюється за допомогою найсучасніших моніторингових систем.

Даша ГРИШИНА, фото Бориса Корпусенка, «Вечірній Київ»