«Я знаю справжні людські емоції та можу виліпити їх з глини»: історія скульптора, який створив головні пам’ятники Києва

Василь Бородай та скульптура Либеді. Фото з архіву митця
Василь Бородай та скульптура Либеді. Фото з архіву митця

За спогадами близьких митця, прообразом Либеді на пам’ятнику засновникам Києва стала донька скульптора, яка дуже рано пішла з життя…

Сьогодні, 18 серпня, виповнюється 105 років від дня народження видатного українського скульптора Василя Захаровича Бородая — автора монумента засновникам Києва та Батьківщини Матері.

Народився митець у місті Дніпрі. Його батько, Захар Семенович, походив зі старовинної козацької родини. З дитинства Василь мав хист до малювання, але через певні життєві обставини вступає до фабрично-заводського училища, щоб отримати спеціальність токаря. Але попрацювавши декілька років за фахом, він розумів, що інтерес до художньої творчості не згасав.

У 1936 році Василь Бородай вступив до Дніпропетровського художнього училища, де навчався у відомого радянського скульптора Олексія Жирадкова. Закінчивши заклад з відзнакою, хотів продовжити навчання в Академії художньої творчості, але його творчі плани обірвалися через початок Другої світової війни.

Василь Бородай за роботою у молоді роки. Фото з архіву митця.

Тоді він йде на фронт, де тривалий час був командиром розвідників. За спогадами митця, у роки війни, у місті Яссах в Румунії він знайшов у зруйнованому будинку ескізи невідомого художника.

«Ніби струм мене вдарив. Захотілося працювати», — згадував цю подію Василь Бородай.

У той момент він зрозумів, що хоче присвятити своє життя мистецтву. Тож, у 1947 році Бородай вступає до Київського державного художнього інституту, де у роки навчання він зарекомендував себе талановитим та здібним студентом.

Триває робота над пам’ятником Миколі Щорсу. Фото з архіву митця.

Однією з перших значних робіт скульптора у Києві став пам’ятник Миколі Щорсу, над яким молодий скульптор працював спільно зі своїм вчителем Михайлом Лисенком, його колегою Миколою Суходоловим та архітектором Олександром Власовим.

Монумент урочисто відкрили 30 квітня 1954 року в межах заходів присвячених 300 річчю Переяславської Ради.

У своїх спогадах перший Президент України Леонід Кравчук стверджував, що у студентські роки він позував для створення цього пам’ятника. На той момент майбутній політичний діяч ще не уявляв, для якої саме скульптури він позує.

Однак цей факт не знайшов однозначного підтвердження серед мистецтвознавців та родичів творчого колективу, які стверджували що натурників для цього пам’ятника було декілька.

Міні-копія монумента Миколі Щорсу на виставці у 2019 році. Фото: Музей Києва

Прообразом коня Щорса став красень-скакун Букет з Київського військового гарнізону.

Зараз тривалий час ведуться дискусії щодо необхідності демонтажу цього пам’ятника у зв’язку з декомунізацією, але поки відомий радянський діяч ще досі зустрічає киян та гостей столиці на розі Бульвару Шевченка та вулиці Симона Петлюри…

У 1965 році Василь Бородай створює скульптуру Лесі Українки, що прикрашає Маріїнський парк.

Паркова скульптура Лесі Українки. Фото з відкритих джерел

Навколишні тінисті дерева створюють необхідне тло для ліричного сприйняття образу видатної української поетеси. ЇЇ бронзова постать на повний зріст, трохи піднесена над землею, створює ілюзію, ніби авторка «Лісової пісні» прислухається до голосів природи, осягаючи таємниці життя та природи…

За свідченням мистецтвознавців, Василь Бородай від природи мав чудове відчуття об’єму, форми, здібності до образного мислення.

«Я знаю справжні людські емоції та можу виліпити їх з глини», — любив говорити митець.

Василь Бородай та Монумент засновникам Києва. Фото з відкритих джерел

Наприкінці 70-х років скульптор одностайно виграє конкурс на створення монумента засновникам Києва, подавши свою юнацьку роботу.

На відміну від багатьох колег, які взяли участь у цьому конкурсі, він представив легендарних персонажів не зморених тяжкою працею при закладанні міста, а — у романтичних образах.

Зменшену копію пам’ятника можна побачити у дворику Національної академії образотворчого мистецтва. Фото: Тетяна Асадчева

За спогадами близьких митця, прообразом Либеді стала донька скульптора Галина, яка дуже рано пішла з життя, тому для нього ця робота завжди мала особливе значення.

Встановлення пам’ятника було присвячено урочистостям до 1500-річниці Києва у травні 1982 року. З того часу скульптура є справжнім символом нашої столиці.

Ще однією знаковою роботою Василя Бородая, яка стала візитівкою Києва, — є Монумент Матері Батьківщини. Вона є центральною композицією Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Монумент Матері Батьківщини

«Залізна баба» як її неофіційно люблять називають кияни є однією із найвищих монументальних споруд у Європі. Її дуже добре видно з багатьох віддалених точок столиці.

Мати-Батьківщина зображена в образі могутньої жінки із мечем і щитом в руках, готова в будь-яку мить стати на захист своїх дітей.

Вважається, у її рисах митець відтворив обличчя своєї колеги, скульпторки Галини Кальченко, яка померла від онкологічного захворювання у віці 49 років…

Скульптура, висотою понад 102 метри та вагою 450 тонн, встановлена на дніпровських пагорбах до Дня Перемоги у 1981 році. За відомою міською легендою, довжину меча статуї довелося зменшити на 18 метрів, щоб вона значно не перевищувала Лаврську Дзвіницю.

За висновками експертів, завдяки особливим підземним конструкціям, скульптура може витримати навіть землетрус у 9 балів.

Над створенням Матері Батьківщини працювали сотні відомих підприємств, науково-дослідних інститутів. Фото з відкритих джерел

Окрім творчості, Василь Бородай проводив активну громадську діяльність, впродовж 20 років був Головою Національної спілки художників України.

Значну увагу митець приділяв також педагогічній роботі, очоливши одну з провідних скульптурних майстерень у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, де викладав понад півстоліття.

Василь Бородай пішов з життя 19 квітня 2010 року. Похований на Байковому кладовищі.

Зараз традиції видатного скульптора, якого ще за життя вважали корифеєм мистецької пластики, успішно продовжують його учні та його онук, якого також назвали Василем, і який нині є відомим скульптором. Так живе справа, якій видатний митець віддав понад сім десятків років свого життя…

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»