Історія 23-річного Дениса Рачинського, який загинув під час оборони Києва

Денис Рачинський завжди був активним учасником подій, які відбувалися у Києві, — від футбольних матчів улюбленого «Динамо» та музейних виставок до протестів Революції Гідності та розгону проросійських мітингів. Справжній молодий патріот.

Тому, коли 24 лютого ворожі війська підступали до столиці, він не міг залишатися осторонь і одразу пішов у тероборону.

Герой загинув під час чергування 20 березня 2022 року, коли російські ракети поцілили у будівлю торгово-розважального центру «Retroville» на Виноградарі. Тоді офіційно повідомили про восьмеро загиблих, серед яких був і Денис…

***

«Вечірній Київ» продовжує серію пам’ятних публікацій «Пантеон Героїв», присвячених загиблим захисникам з Києва. Цей матеріал — про Дениса Рачинського, іменем якого його друзі та побратими хочуть переназвати вулицю Челябинську в Дніпровському районі.

Стаття написана на основі інтервʼю журналістки «Вечірнього Києва» з мамою, другом та коханою захисника, а також із депутатом Київради, який підтримує перейменування вулиці на честь Героя.

ЯСКРАВЕ І АКТИВНЕ ДИТИНСТВО

Денис народився 17 серпня 1998-го — у рік тигра під знаком зодіаку Лев. Це, за словами його мами Жанни Рачинської, позначилося на сильній, яскравій та неординарній особистості хлопця.

Зростав хлопчик на лівому березі, недалеко від станції метро «Дарниця». З народження був оточений любов’ю та турботою своїх батьків, сестрички, дідуся з бабусею та тітки Свєти, яка перша назвала його «Наш солнечный Денек».

Деня любив малювати і збирати всілякі конструктори. У дитинстві це були різні кораблі, літаки, машинки, а в підлітковому віці — модельні експозиції різної техніки, які треба було склеїти та розмалювати.

Зі старшою сестричкою Русланкою вони часто гралися у розвиваючі ігри. «На його малюнок, який я підписала в дитинстві „квадрат Денисевича“, зараз дивлюся зовсім іншими очима…» — із сумом розповідає мама.

Майже щороку вся родина на машині їздила на море до Криму: «Згадую, коли ми відпочивали там останнього разу в 2013 році в Семіїзі з Русланкою та тіткою Світланою, то не могли просто лежати на пляжі. Денис постійно тягнув нас на екскурсії, ми лазили у гори, в печери. Це було чудово!».

У сім років хлопчик пішов займатися в секцію Карате Кіукушин, що, на переконання матері, дуже загартувало його характер. Ще одне захоплення — любов до тварин: з народження Дениса у родині жив дог на прізвисько Річард, потім боксер Оскар, а зараз за своїм хазяїном дуже сумує боксерка Нікуся.

ЛЮБОВ ДО ІСТОРІЇ, УКРАЇНИ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ

Підростаючи, Денис все більше читав, дізнавався нове і незвичне та цікавився незалежною інформацією. Через це часто доводив свою думку і сперечався з вчителями Українського колежу ім. В.О. Сухомлинського, в якому навчався.

Після нього вступив до університету ім. Драгоманова на факультет історії та археології, де періодично їздив на розкопки у Київську область. Цю любов до історії Денис проніс через все життя — від вивчення дерева роду власної родини до історичних перипетій Києва.

Цікавився й власним корінням, вивчив військовий шлях свого прадіда на війні, робив запити в архіви і в результаті зібрав всю інформацію про його бойовий шлях, медалі і нагороди, зробив експозицію на згадку про нього.

А коли батьки подарували хлопцю металошукач, то він з татом і друзями частенько виїздив на розкопки до колишніх міст бойових дій. Він зібрав чималу колекцію артефактів, а також військових та побутових предметів Другої світової війни.

Семен Буженецький, з яким Денис товаришував понад 10 років, згадує, як вони познайомились на хвилі фанатського руху ФК «Динамо Київ». У той час Денис часто виїжджав на ігри улюбленої команди по всій Україні, і вже тоді разом із вболівальниками боровся із проросійськими силами.

Далі була Революція Гідності 2013-2014 років, де Денис також був активним учасником. У грудні 2013 році, коли зносили пам’ятник Леніну, юнак був у епіцентрі подій на бульварі Тараса Шевченка.

Після цього Денис вступив у перший масштабний добровольчо-волонтерський проєкт Цивільний Корпус «Азов», який утворився на початку війни з Росією та окупації Криму та Донбасу в 2014 році. Туди він запрошував своїх найближчих знайомих і друзів. Разом вони боролися з агітацією проросійських сил, зривали їхні мітинги, концерти та комуністичні зібрання.

Також під керівництвом Дениса молоді активісти почали на лівому березі автономну боротьбу з незаконним гральним бізнесом. Його мама згадує, що хлопець мав до цього якусь особливу ненависть.

«СТАЛКЕР» У ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ ЗОНІ

У 2022 році на службі Денис отримав позивний «Сталкер» — через своє захоплення мандрівками до Чорнобильської зони. Зона відчуження стала окремою сторінкою в історії хлопця.

«Все почалося з дитячої мрії — побувати у Зоні відчуження. Вирішив не відкладати цю витівку на майбутнє, тому склав маршрут, зібрав найкращих, перевірених роками хлопаків і рвонув до кордону Чорнобильської зони. Мета походу — за будь-яку ціну дістатися до її серця — „Міста Привида“, » — так Денис описував свою першу мандрівку як сталкера.

Він почав вивчати флору, фауну і ландшафт, маленькі села, дізнавався про місця, відомі лише єгерям і лісникам. Все це Денис докладно описував у своєму Інстаграмі. Саме тут частково збереглася частина його життя і буднів.

«Я з ним ходив ще в перші подорожі Зоною відчуження. У нас була компанія із близько десяти людей, які були дуже дружніми між собою, — згадує друг Семен — Денис був відповідальним за походи, все організовував і завжди все знав. Хоча ставалось і непередбачуване — погода була жахливою, хтось губився дорогою, якось у зоні нас зловили правоохоронці. А одне із найбільш яскравих спогадів — це зустріч світанку на радіолокаційній станції Дуга, під акомпанемент далекого співу півнів».

До подорожей Денис ставився відповідально: завчасно готувався, роздруковував карти місцевості, щоб не залежати від GPS та гаджетів, а фото робив не на цифрову, а на плівкову камеру. Разом із цим він дізнавався про незаконну вирубку лісів або корупційні схеми по тендерах.

«Коли ми дістались лісництва, то остаточно переконалися в тому, що жодних робіт з „будівництва мосту через річку Ілля біля колишнього села Лісництво Яковецьке біля Зони відчуження“ не ведеться і вочевидь ніколи не проводитимуться. За всіма улюбленими давньослов’янськими звичаями тендер на 20 мільйонів гривень „розпиляли“, адже, справді, кому спаде на думку перевіряти якийсь там міст через болото посеред дрімучого лісу в Зоні відчуження? Питання риторичне», — писав Денис.

Його мама хвилювалася через його походи, але бачила, що він цим живе і ставиться до кожної подорожі професійно. «Денис дуже рано почав досліджувати тему Чорнобильської зони, малював карти, багато книг про неї прочитав. Звичайно, це небезпечно, але заборонити і закрити його вдома я все одно не могла», — розповідає пані Жанна.

Зрештою Дениса запросили як спікера на телебачення, щоб прокоментувати ситуацію із браконьєрством у зоні ЧАЕС. Його товариш Семен згадує, що журналісти шукали героя для сюжету серед сталкерів, але всі вони вимагали грошей за зйомки. Денис же навіть не подумав, що за таке платять, йому було важливо поділитися ексклюзивною інформацією з усією країною.

СПРАВИ СЕРДЕЧНІ

Кохана дівчина Дениса Анастасія, з якою він зустрічався останні півтора року, розповідає, що відчула яскраву особливість хлопця з першої розмови і впевнилась у цьому згодом під час зустрічі.

«Мене одразу ж захопила в ньому ця його незламна серйозність, рішучість, прагматичність, що якимись чином так легко поєднувалась із його легкою на підйом натурою, жартами, іронічними розповідями із життя», — згадує Анастасія.

Вони вдвох теж багато подорожували, гуляли і досліджували Київ і рідне місто Насті Хмельницький, а також їздили до Карпат та здійснили сходження в гори.

Їх остання зустріч була за десять днів до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Дівчина, як зазвичай, поїхала до Хмельницького, і вже уявляла, як через два тижні вони знову зустрінуться та поїдуть туди, куди давно планували… В цей час Денис уважно стежив за тривожними новинами і розумів, що на всіх чекає.

«Він завжди вірив у найкраще, але був готовий до найгіршого. Знав, без краплини сумніву, що піде захищати рідний дім і близьких людей, — каже Анастасія. — Я ним дуже сильно пишаюся. Досі дивуюся, як він поєднував в собі цю неймовірну мужність, вміння брати відповідальність за себе та близьких, разом із такою чудовою, трішки дитячою, здатністю радіти дрібницям та кожному дню».

ВІЙНА І ТЕРОБОРОНА

24-те лютого почалося для родини Дениса, як і для багатьох столичних сімей, близько п’ятої години ранку.

«Я першою почула вибухи і звук літака, який низько пролетів, — згадує Жанна Рачинська. — Розбудила Дениса, розповіла йому про це, а він зв’язався зі своїми друзями. Тоді ми зрозуміли, що почалася війна».

Того дня Денис зустрівся із товаришами: вони вирішили разом піти до військкомату Дніпровського району і записатись до добровольчого формування територіальних громад «Мрія».

Під час служби Денис регулярно телефонував мамі, зранку і ввечері. Розповідав, як спочатку хлопців навчали, як вони патрулювали вулиці та виконували дрібні завдання. Пані Жанна згадує, як мережею постійно поширювалась дезінформація і паніка, а Денис пояснював, що читати, а що ні, та закликав не дивитися телевізор. І ще постійно просив, щоб під час повітряної тривоги мама обов’язково спускалася у бомбосховище.

Востаннє мама і син розмовляли зранку 20-го березня. Тоді Денис не розповів, що цього дня ввечері він повинен чергувати біля ТРЦ «Retroville». Потім пані Жанні стало відомо, що під час удару російської ракети Денис вийшов із будівлі, але це його не врятувало. Разом із його групи тероборони загинув ще один хлопець, інші із пораненнями змогли вибратись з-під завалів.

Згодом четверо його друзів пішли воювати на фронт, один з яких минулого місяця загинув. Cаме цей хлопець знайшов тіло Дениса після обстрілів ТРЦ «Retroville». Зараз вони поховані поруч на Лісовому кладовищі…

ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ВУЛИЦІ НА ЧЕСТЬ ДЕНИСА

Друзі та побратими Дениса вирішили закарбувати його ім’я в історії Києва і на тлі хвилі із дерусифікації столичних топонімів створили петицію за перейменування вулиці Челябінської на Дениса Рачинського. Тим паче він мешкав недалеко звідси.

Про голосування у додатку «Київ Цифровий» друзі Дениса дізналися вже після його завершення, тому звернулися до депутата Київради Анатолія Шаповала, який відповідає за округ у Дніпровському районі. Хлопці займалися агітацією біля Челябінської та зібрали для петиції на перейменування понад дві тисячі голосів, і відповідне громадське звернення передали до депутата.

Так вийшло, що сам Анатолій Шаповал довгий час мешкав на вулиці Челябінській, а зараз там живе його донька, тому питання із перейменуванням є для нього актуальним. Окрім того, пан Анатолій був особисто знайомий з Денисом:

«Ми познайомилися під час боротьби із забудовниками на Лівобережжі. Денис мені одразу сподобався — своїм розумом, статурою та активністю. Я ще тоді дуже зрадів, що бувають такі енергійні та ініціативні молоді люди, — згадує Анатолій Шаповал. — Тому я особисто підтримую перейменування вулиці на його честь і завжди буду на стороні наших захисників, особливо тих, хто в перші дні війни стали на оборону міста. Але останнє слово, звичайно, залишиться за громадськістю».

Депутат подав офіційне звернення щодо перейменування до київського міського голови Віталія Кличка. У свою чергу Комісія із питань найменувань КМДА має до кінця року вирішити майбутнє із назвами вулиць. Щоб у топонімах були, зокрема, закарбовані імена київських захисників, які полягли за краще майбутнє для нашої країни.

Вічна пам’ять Героям!

Усі архівні фото Дениса Рачинського спеціально для «Вечірнього Києва» надала Жанна Рачинська та Семен Буженецький.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»