Місто Володимира: які споруди у Києві мають ім’я легендарного князя

Для Києва — це особливе свято, а ім’я князя має знакова вулиця столиці, собор та й найстаріший пам’ятник нашого міста та інші споруди.

ПАМ’ЯТНИК ВОЛОДИМИРУ

Найстаріший скульптурний пам’ятник Києва, споруджений у 1853 році. Один із символів міста. Саме через нього Михайлівську гірку (там колись були виноградники Михайлівського золотоверхого монастиря) почали називати Володимирською.

Скульптурні деталі постаменту відлили на Дугненському заводі біля Калуги, статую — у Санкт-Петербурзі. З Санкт-Петербурга до Москви статую доправили потягом. У Києві на той час залізниці ще не було, тому далі деталі пам’ятника везли кіньми. Цікаво, що на Літери «СРКВ» (Святий Рівноапостольний Князь Володимир) всередині зображеної на одному із барельєфів зірки перевернуті. З часу встановлення із цим пов’язують чимало легенд, хоча, дослідники історії пам’ятника пояснюють, що це звичайна помилка ливарників. Але хто ж вірить…

До слова, у Києві задум поставити «ідола» викликав різке несприйняття тодішнього київського митрополита Філарета. Церковні служителі змирилися після того, як цар пообіцяв спорудити собор на честь Володимира Великого. Пам’ятник не освячували, як це було заведено зі знаковими спорудами.

Наприкінці 19 століття Володимирська гірка стала парком. У 1895 році на кошти мецената, відомого київського підприємця Семена Могилевцева організовували електричне підсвічування хреста Володимира Великого — небачена розкіш у ті часи. Відновили підсвітку уже після розпаду Радянського Союзу. У радянські часи пам’ятник став одним із небагатьох монументів, споруджених до 1917 року, яким вдалося вціліти.

ВОЛОДИМИРСЬКА ГІРКА

Якщо ви запитаєте киян про їхнє улюблене місце для прогулянок, то більшість обов’язково згадає Володимирську гірку. Невеличкий парк на терасах, розташований у серці столиці, є і у серці містян.

Ця місцевість із назвою «Михайлова гора» згадується із 12 століття. Кажуть, що там були виноградники Михайлівського Золотоверхого монастиря та проходили укріплення.

У 30–40х роках 19 століття відбулося впорядкування східної частини Михайлівської гори — саме тоді заклали конфігурацію алей, яка збереглася до нашого часу. У 1853 на західному відрозі гори було спорудили пам’ятник князеві Володимиру.

Топонім «Володимирська гірка» спочатку використовували для позначення території навколо пам’ятника, але поступово вона витіснила первісну назву.

Після побудови пам’ятника на терасах проклали цегляні доріжки, облаштували клумби, побудували альтанки. У рослинному покриві переважали насадження ясена звичайного, кленів гостролистого та польового, каштана кінського, акації.

Близько 1900 року на гірці спорудили панораму «Голгофа». Це була четверта у російській імперії така споруда, окрім Москви, Варшави і Ченстохови (Польща). Інвестори повернули кошти за спорудження павільйону всього за два місяці — такою величезною виявилася популярність незвичної атакції, що показувала останні години життя Ісуса Христа на Голгофі. Споруду розібрали у 1934-му, а величезне полотно передали в Лавру.

У 1955 році на Володимирській гірці відбулася перша виставка досягнень зеленого господарства столиці. Виставки квітів там відбувалися щороку, аж поки у 1983 році відкрили Печерський ландшафтний парк і вони поїхали на Співоче поле.

У травні 2019 року відбулася церемонія відкриття пішохідного мосту між Володимирською гіркою Аркою Свободи українського народу та Володимирською гіркою. Цей міст, який у народі називають мостом Кличка, об’єднав два парки — «Володимирську гірку» і «Хрещатий» та створив єдиний туристичний маршрут від Пейзажної алеї до Києво-Печерської Лаври.

У вересні 2020 року на Володимирській гірці відкрили фонтан із фігурою Архистратига Михаїла. Що органічно вписався у композицію старого парку.

ВОЛОДИМИРСЬКИЙ УЗВІЗ

Володимирський узвіз, як вулиця, виник на початку 18 століття. Його почали прокладати у 1711 році на місці так званого Старого Печерського шляху, який сполучав Поділ з Печерськом. Первісна назва — Хрещатицький приїзд. Мав також назву Мостова вулиця — узвіз був першою вулицею міста з брукованим покриттям.

Для спорудження узвозу вимагалося не лише провести вулицю, але й укріпити схили Михайлівської гори. Роботи тривали понад десять років і коштували урядові декілька мільйонів рублів. Схили й тераси Михайлівської гори спланували, насипавши майже 1,5 тис. куб. сажнів ґрунту. Роботи завершили в 1844 році.

З 1919 року Володимирський узвіз отримав назву вулиці Революції, а з 1934 року — Кірова. Тільки у 1944 році отримує сучасну назву у зв’язку з тим, що над узвозом знаходився пам’ятник князю Київської Русі Володимиру Великому. З 1892 року вулицею був запущений перший в Російській імперії трамвай, що сполучав центр із Подолом. Демонтовано лінію трамвая було в 1978 році.

На узвозі розташовані тільки декілька будинків. Зате яких! Національна філармонія України. А також споруда у вигляді малесенького середньовічного замку — збудований у 1887 році будинок для київського водогону-фільтру, що відомий під назвою «Палестинський». Раніше на місці цієї будівлі стояв готель, названий «Палестина», бо від нього спускалися до київської «Йордані» — місця хрещення киян.

ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР

У 1852 році митрополит Філарет запропонував збудувати у Києві храм на честь майбутнього дев’ятисотріччя Хрещення Русі київським князем Володимиром. Пожертви на храм почали приходити з усіх куточків Російської імперії, і в 1859 загальна сума досягла 100 000 російських карбованців.
Спорудження храму розпочалося в 1862, та тривало 20-ть років.

Початковий проєкт був архітекторів Івана Штрома та Павла Спарро, пізніше долучилися архітектори Олександр Беретті, Рудольф Бернгард, а завершений — під керівництвом українського архітектора Володимира Ніколаєва.

Собор має значну художню цінність завдяки розписам. Внутрішні настінні розписи, виконали 1885—1896 роках художники Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, Павло та Олександр Свєдомські, Вільгельм Котарбінський, Микола Пимоненко, Михайло Врубель, Віктор Замирайло, Сергій Костенко під загальним керівництвом професора Адріяна Прахова.

Васнецов створив головну наву собору, в якій, крім релігійних сюжетів, велике місце займали історичні композиції — «Хрещення Русі», «Хрещення Володимира», портрети канонізованих святих: Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, княгині Ольги та ін. М. Нестеров виконав іконостаси в бокових навах, 2 композиції — «Різдво» і «Воскресіння» — на стінах хорів і «Богоявлення» в хрещальні. Павлу Свєдомському належать композиції «Таємна вечеря», «В’їзд до Єрусалима», «Суд Пілата», Вільгельму Котарбінському — «Вознесіння» та ін. Орнамент, що вкриває вільний простір, виконали українські майстри, крім правої нави, яку розписав Врубель.

Собор освятили 20 серпня 1896 року. При чому на урочистостях був присутній імператор Микола II з дружиною Олександрою Федорівною.

У радянські часи собор залишався відкритим храмом. У 1992 р., після утворення Української Православної церкви Київського Патріархату, храм став Патріаршим кафедральним собором цієї конфесії.

У Володимирському соборі нині зберігаються мощі Великомучениці Варвари, реліквіяр для яких у 18 столітті виготовив київський золотар Самійло Ростовський, а також мощі Святителя Макарія.

ВОЛОДИМИРСЬКА ВУЛИЦЯ

Одна із найдавніших вулиць міста. Пролягала через найдавніші частини Києва — Місто Володимира та Місто Ярослава. Це була головна міська вулиця, що вела від парадного в’їзду Золотих воріт до головного храму — Софійського собору та до княжих та боярських палаців Акрополя (Старокиївської гори).

Пролягає від Андріївського узвозу та Десятинної вулиці до Короленківської вулиці. Як цілісна магістраль прокладена у 30-ті роки 19 століття. Сучасна назва і довжина затверджені у 1944 роках. Своїм значенням для міста цілком співмірна Хрещатику.

Вулиця має низку будівель, які мають величезний вплив на всі сфери життя країни. На ній розташовані: Історичний музей (№2), Головне управління національної поліції в м. Києві (№15), Служба безпеки України (№33), заповідник «Софія Київська» (№24), Будинок вчителя (№57), Географії інститут (№44), Оперний театр (№50), Київський університет ім.Т. Шевченка (№60) та інші визначні установи

ВОЛОДИМИРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка — провідний вищий навчальний заклад України.

Його історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти Сергія Уварова про заснування Імператорського Університету Святого Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею. 15 липня 1834 р., у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося урочисте відкриття університету. Першим ректором за наказом імператора Миколи І було затверджено 30-річного професора ботаніки, історика, фольклориста, видатного вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича. В університеті мали виховувати вірнопідданих громадян російської імперії.

З часу заснування університет не мав власного приміщення та орендував декілька приватних будівель. Будівництво нового приміщення розпочалось 31 липня 1837 р. за проєктом професора архітектури Петербурзької академії мистецтв Вікентія Беретті.

Під його безпосереднім керівництвом було зведено будівлю у стилі класицизму, яка і досі використовується як головний корпус університету. Поруч з ним професор Ернест Траутфеттер заклав ботанічний сад — улюблене місце прогулянок киян. Особливо коли цвітуть магнолії.

Розповідаючи про історію створення університету екскурсоводи, які показують місто туристам, згадують чимало легенд про характерний червоний колір фасаду.

За однією із версій він повторює забарвлення стрічок ордену Святого Володимира (червона та чорна). Також кажуть, що червоний колір — це було наслідування кольору Зимового Палацу в Петербурзі. Проте, хтось щось наплутав у барвниках, і вийшло те, що вийшло… У 1935 році спробували перемалювати фасад у «персиковий», та споруда одразу ж «загубилася», тож від цього задуму відмовились.

У студентів «Шеви» є своя версія. Вони кажуть, що червоний колір стін Київського університету — це колір студентської крові, втраченої під час навчання.

У березні 1939 року на честь 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка Президія Верховної Ради СРСР присвоїла його ім’я Київському державному університету.

Сьогодні це найрейтинговіший вищий навчальний заклад країни, де навчається майже 26 тисяч студентів.

У підбірці використані матеріали з Вікіпедії, сторінки Свято-Володимирського собору, сайту Київського національного університету імені Тараса Шевченка та відкритих джерел.

Читайте також декілька цікавих фактів про вулиці Києва. Чи знали ви, що у столиці є вулиця, яку можна пройти за 10 секунд, або про те, що відомий усім Хрещатик змінив аж 7 назв.

У Києві сьогодні відзначають перший День Української державності. Київський міський голова Віталій Кличко сьогодні перед будівлею мерії відкрив коротку, але дуже важливу церемонію підняття Державного Прапора.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»