146 кольорів кота: киянка створює схеми для вишивання картин

Для всіх українців 24 лютого став днем відліку нового життя. Звичайно, війна у країні триває з 2014-го року, проте, нічні бомбування по всій території країни — від Маріуполя до Івано-Франківська зробили її всенародною.

Багато хто пішов на фронт, захищати країну, жінки із малими дітьми та старими батьками виїхали у безпечніші місця, всі решта намагалися допомогти і першим і другим. Через якийсь час, коли шок минув, українці звернули увагу на те, що йде від серця. І для багатьох хобі стали способом заробітку. Зокрема Ірина Редчиць вишиває картини та разом із подругою створила мистецьку майстерню з розробки схем.

— Розкажіть про ваш день 24-го лютого?

— Ще в січні 2022 року я тимчасово переїхала з Києва через сімейні обставини. О 5 ранку 24 лютого прокинулась від звуку вибуху, але не звернула на нього уваги — мешкаючи поряд з підприємствами, що упродовж 90 років ведуть гірничу видобувну діяльність, вибух, то як «добрий день». Потім телефонний дзвінок друга: «Почалось. Збирайся.» Але куди збиратись? Я вдома, куди збиратись? Ми — прикордонний район, який межує з білоруссю, отже чули й бачили всі «привіти братнього народу» на власні вуха та очі. Сиділи в коридорі й чули вибухи, будинок ходив ходором, але де та куди прилітало не знали…

— Як долали стрес?

— Знайшла свою медитацію в улюбленому хобі, і не мала жодного сумніву що я не одна й не сама: працювала в коридорі. Це така собі мантра — вишиваєш, рахуєш, змінюєш голку, змінюєш колір і починаєш бачити як вимальовується голкою сюжет. А потім… коли доходили руки до телефону то в соціальних мережах бачила фото дівчат, які так само рятувалися від паніки та страху у бомбосховищах, окупації, підвалах і це об’єднувало й надихало — нас не здолати! Ми — нація що кодує свою Перемогу в хрестиках, бісері й нитках.

— Коли ви почали вишивати?

— У 6 років. Прийшла до тітки в гості, вона якраз закінчувала серветку. В родині вишивала бабуся й прабабуся, але тітка — єдина, яка насмілилась дати дитині голку. Перша робота була — невеличка свічка. Гарна вийшла. З того часу не уявляю життя без вишивки.

— Що найбільше любите вишивати?

— Цьогоріч маю власний ювілей — 30 років, коли вишивка увійшла в моє життя. Спілкуючись з великим колом людей розуміла, що для більшості «вишивка» — це сорочки або рушники. Деякі згадують бабусині подушки або серветки. Коли починаю розповідати або показувати, якою ще може бути сучасна вишивка, то бачу приємний подив в очах співрозмовників і це додає натхнення. Картини, ікони, прикладна вишивка — сьогодні не завжди з першого погляду можна зрозуміти, що то не малюнок або фото. Той випадок коли власноруч маєш змогу створити вдома музей.

— Коли почалась повномасштабна війна ви почали створювати щось особливе?

— Вже давно я заглядалась на схему образа Богородиці, і саме під час війни просила у неї захисту та допомоги — вишивала її образ — берегині та заступниці.

А одного разу спало на думку, що у нас майже відсутні сюжети з українськими постатями — вишивають переважно тільки Тараса Шевченка. Згадала картини з величними й напрочуд гарними жінками й чоловіками котрих пише головний художник студії Українського батального мистецтва Артур Орльонов. Знайшла одну з його робіт у схемі для вишивки й втілила її в життя, але цього мені виявилось замало — знайшла Артура в соціальній мережі. Поспілкувавшись, виникла ідея створити проєкт схем для вишивок «Україна славетна» за творами художника.

Зараз схеми мають три картини Артура, а ще чотири у розробці. Тематика робіт Орльонова різноманітна: зображення подій з історії Київської Русі та Козаччини, релігійні теми, але саме визначні українські постаті такі як княгиня Ірина Володарівна, княгиня Ольга, князь Аскольд, Богдан Хмельницький, князь Кий та інші — просто не можуть залишити байдужими будь-кого! Тож, дорогі поціновувачі вишивки, залучайтесь до нашого гурту!

— Як розробляєте схеми для картин?

— Спочатку вишивала картини за готовими схемами — є дуже багато гарних і якісних, але, скажу відверто, ще більше таких, на які шкода часу і ниток. Тож у якийсь момент зрозуміла, що сама готова створювати схеми. При чому беру у роботу тільки ті малюнки, які б сама хотіла вишити. Працюю з колегою Наталією Вовк. У нас творча майстерня «Нюанс». Наталя розроблює схеми підбирає кольори для картин із бісеру, а я для ниток.

Зокрема адаптували ілюстрації художниці Маріанни Пащук: «Киця з кавою» на 131 відтінок, а «Киця в півоніях» — 146! До речі, схему її знаменитого котика-захисника розповсюджували безплатно і вже є звіти вишивальниць про цю роботу.

Якщо згадати княгинь Орльонова, то у пастельній Ользі — 67 кольорів, а от у Ірини Володарівни — 184. І планую її вишити — тезки все ж…

До слова, те, що ми створюємо і самі ж вишиваємо по своїх схемах — це допомагає одразу ж корегувати роботи. Бо на комп’ютері, буває, виглядає не так, як у житті. На це часто нарікають вишивальниці, що купують готові схеми, тож завжди вдосконалюємось — змінюємо палітру, додаємо нові відтінки.

— Передаєте ваші роботи для участі у благодійних аукціонах?

— Скажу чесно — ні. У аукціонах участі не беру, бо, як би не дивно звучало, але практично неможливо через них продати вишивку за адекватну ціну. Якось мені запропонували тисячу гривень за картину, вартість матеріалів у якій була 2,5 тисячі. Тому свої роботи дарую — волонтерам та військовим, як захочуть продати — справа їхня.

— Над чим працюєте зараз?

— Вишиваю картину «Створення світу» — це велике полотно метр на півтора. При чому спочатку взяла готову схему, почала вишивати, а потім побачила ікону і виявилося, що вона більш яскрава, ніж та, над якою я працюю. Тож зробила «авторизацію».

А ще створила схему для картини Георга Корніцеліуса (Georg Karl Franz Cornicelius) «Спокушання Христа». Вона мені надзвичайно подобається, і не менш цікава її історія. Її намалював німецький художник у 1888 році. На початку 1900-х років вона була в колекціях Берлінської національної галереї, а після Другої світової війни — зникла. Галерея сильно постраждала від бомбардувань. Доля полотна невідома — чи воно згоріло, чи потрапило до якихсь приватних збірок, бо чимало картин вивозили, як репарації… Залишилися лише чорно-білі фотографії.

— Cхеми підписані Вelova — це псевдонім?

-Так! Моє прізвище з першого разу можуть вимовити хіба що актори з великим досвідом. Та й люблю я білий колір, він мені ромашки нагадує — світлі, білі та щирі.

— У вашому оточенні багато вишивальниць?

 — Так. Це очевидно. Особливо зараз, коли це допомагає людям відірватися від важких думок. Коли дивишся на те, як на полотні з’являється малюнок — це надихає і приносить радість. Українці не тільки найсильніший та вольовий народ! Ми — красиві, незламні і працьовиті! Тож вишиваймо разом, вишиваймо українське!

Раніше «Вечірній Київ» розповідав про Олену Мединську, яка популяризує ім’я лікаря-етнографа початку ХІХ століття. За його малюнками вона створила колекцію ляльок.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»