Взимку їстиму варення, яке залишила у рідному Херсоні, — переселенка

Наталя Гейман. Фото: Катерина Новосвітня
Наталя Гейман. Фото: Катерина Новосвітня

Евакуація, волонтерство, допомога біженцям, капеланство: епізоди соціального служіння церкви й історії українців на дорогах війни.

Про це «Вечірньому Києву» розповідають волонтерка, координаторка проєкту з евакуації цивільного населення команди соціального служіння ПЦУ «Елеос — Україна» Наталя Гейман та керівник «Елеос — Україна» отець Сергій Дмитрієв. Вони говорять про допомогу цивільному населенню в евакуації та біженцям від Православної церкви України.

Розмова відбулася на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, куди тільки-но прибув евакуаційний екіпаж після довгої дороги з півдня. За їх плечима вже тисячі кілометрів українських доріг. Водії — в бронежилетах та касках. Вивозити всіх без винятку громадян волонтери почали ще в лютому, а з 1 березня стартували рейси з Харкова.

Екіпажі Наталі Гейман вивезли мікроавтобусами 2895 людей. Паралельно з нею працюють евакомашини капелана отця Романа Холодова, й разом вони вивезли у безпечні місця понад 7 тисяч громадян України з всіх напрямків, починаючи з Київської, Сумської, Чернігівської, Донецької Луганської, Запорізької, Херсонської областей.

ДИТИНА СПІВАЛА ГІМН УКРАЇНИ НА КОЖНОМУ З 35 БЛОКПОСТІВ ОКУПАНТІВ

«Наш керівник — глава „Елеос — Україна“ отець Сергій Дмитрієв, капелан однієї з бригад ЗСУ, вивозив тоді людей з Донбасу, з Бучі. Ми — з Харкова. Водій мого екіпажу Едуард працює зі мною з 2014 року й об’їздив весь східний фронт. За фахом він фотограф і музикант. А водій другого екіпажу — з Християнської Євангельської церкви», — уточнює пані Наталя.

Пані Наталя розповідає про історії евакуйованих українців

За її словами, зараз найнебезпечніший напрямок — Запорізький. Люди активно виїздять з Херсонської області й Херсона. Саме про це й просять військові. Наразі звідти виїхати майже неможливо. З міста Херсон вивозить людей Міжнародний Червоний Хрест та ДСНС.

«А ми вже підхоплюємо в Запорізькій області на крайньому блокпосту, куди нас допускають військові», — говорить пані Наталя.

Люди, які хочуть виїхати у безпечні місця, тільки бачать автобуси, біжать і сідають в них, або зв’язуються з волонтерами телефоном чи через військових передають свої прохання.

«Днями ми вивозили родину з Херсона на захід України. Вони чекали моменту поки приїде машина Червоного Хреста, аби перетнути межі міста, — розповідає Наталя Гейман. — На жаль, вони не вмістилися в автобус, й підсіли до когось в автівку. Їхали зі своїм сином 6 років з ДЦП. Розповіли нам, як хлопчик співав гімн України на кожному з 35 російських блокпостів, хоча йому закривали рота.

Потім сім’я разом з іншими людьми 5 ранку до 20 години стояли, поки їх всіх перевірять. На останок кадирівці їх вивезли в поле й почали стріляти, знаючи, не зважаючи на дітей та жінок. Коли вночі вирвалися до першого нашого блокпоста й військові заговорили українською мовою, всі люди розплакалися, почали кричати «Наші! Наші!».

На моє питання, що у вас там залишилося в Херсоні, жінка відповіла: цьогоріч була полуниця по 20 гривень, тому наварила повно варення, і взимку приїде й буде його їсти! Мене дуже вразило, що люди впевнені, що їх Херсон буде українським і вони повернуться».

Пані Наталя підкреслює, що всі, хто евакуйовувався з Херсонської, Запорізької, Харківської області одразу питали у волонтерів за роботу. Кажуть: «Хочемо працювати, стати волонтерами й бути корисними».

Волонтерка уточнює, що виїжджає з окупації дуже багато дітей. Але їх організовано вивозить Червоний Хрест, адже так безпечніше. Навіть батьки намагаються зі своїх автівок пересадити дітей в автобуси ЧХ, які їдуть з окупованих територій — з Херсонщини, Донеччини, Луганщини.

Водій-волонтер евакуаційного екіпажу Едуард з Дніпра розповів, що цей хрест подарував йому ювелір, сім’ю якого він вивозив з Маріуполя

Всі машини «Елеос — Україна» обклеєні наліпками «Православна церква України». На запитання, чи буває екіпажам страшно, Наталя Гейман відповіла, що у них є наднадійний захист — хрест на вервичці, який подарував капелан отець Дмитро Поворотний, а також молитви всіх капеланів України.

«Кожного разу відчуваємо захист Божий на дорогах. Ми робимо правильну справу для людей, коли їм це потрібно», — говорить вона. Й наводить приклад, як з Пологів вивозили людей похилого віку й 2 дітей, батьки яких залишилися в селищі. Тільки машина ПЦУ проїхала дамбу в Запоріжжі, в центр міста прилетіла ракета.

ЛЮДИ В ХАРКОВІ ПРОСТО ЗАБІГАЛИ У МАШИНИ, ЯКІ ГОТОВІ БУЛИ ЇХ ВИВОЗИТИ

Пані Наталя пригадує, як одного разу привезли родину з Авдіївки, чоловіка 50 років з інвалідністю, його дружину та стареньку мама. Вони в чому стояли, в тому й поїхали у машині «Елеоса» в Хуст. А коли виїхали з Донбасу, дуже дивувалися: «Боже, які будинки красиві! Так люди живуть? Це Україна?».

«Ми Дніпропетровською областю якраз просувалися. То ці люди розповіли, що стара бабуся та вони самі за межі Авдіївки виїжджали лише двічі в житті — в Москву, сину мавзолей показати, й на лікування в Київ. Вона та ці її пристарілі діти нічого більше не бачили, ніде не були, й старенька розуміла, що то, мабуть, її остання подорож», — розповіла Наталя Гейман.

За словами Наталі, з Харкова машини ПЦУ вивозили людей караванами й це були стихійні вивезення.

«Ми заїжджали в центр міста, на машинах написано „Евакуація“, люди просто забігали в автобуси й ми їх вивозили у Дніпро».

Крім евакуації «Елеос-Україна» збирає й доставляє продукти у гарячі точки. Одного разу вони роздали продукти в селі на Харківщині, а на ранок туди вперлися росіяни. Люди дякували волонтерам в смс повідомленнях, бо у них хоча б залишилися якісь продукти, адже росіяни все позабирали.

Керівник «Елеос — Україна» Синодального управління соціального служіння ПЦУ отець Сергій Дмитрієв, капелан однієї з бригад ЗСУ говорить, що для команди «Елеос Україна», яка має 13 філій по всій Україні, початок повномасштабної агресії був шоком, хоча за 10 днів до 24 лютого управління розробило алгоритм дій на цей випадок.

Капелан отець Сергій Дмитрієв

«У нас працював дуже потужний осередок в Маріуполі. І от наші люди мали терміново виїжджати з міста, проте хтось виїхати не встиг й залишався деякий час в оточенні. З першим „зеленим коридором“ виїхав у безпечне місце й митрополит Сергій — голова синодальної служби ПЦУ», — розповідає отець Сергій Дмитрієв.

Він згадує, як в перші дні «Елеос-Україна» евакуйовував працівників, перенаправляв свої проєкти, документи. Наприклад, проєкт «Шелтер» для допомоги людям, що постраждали від домашнього насильства, мав відкриватися у Краматорську, але не судилося. А у Бучі на той час проживало 14 жінок разом з дітьми.

«Ми встигли за один день їх евакуювати в різні куточки країни. А це люди без житла, документів, без нічого».

Отець Сергій говорить, що в Херсон з центрального офісу ще встигли переказати гроші священникам ПЦУ, щоб вони закупили їжу й роздали її людям.

«Ми й в Чернігів встигли переказати кошти. А коли українські розвідники йшли у Ніжин, то ми передавали нашим стареньким парафіянам ліки. Нині робота налагоджена і є звіти за всі дні служіння. Вдалося також за період з лютого залучити понад 3 мільйонів доларів допомоги від благодійників, що пішли на головні потреби „Елеосу — Україна“ у служінні», — повідомляє Отець Сергій Дмитрієв.

У УКРАЇНИ ДОСВІД РОБОТИ З ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ ЛЮДЬМИ НЕЗРІВНЯННО БІЛЬШИЙ НІЖ У ЄВРОПИ

Про допомогу біженцям отець Сергій говорить, що робота з ними для церкви розпочалася з 2014 року й не припинялася жодного дня.

«Якщо порівняти кількість сирійських біженців у Європі, яких там до пів мільйона, то в Україні вже у 2014 році внутрішньо переміщених осіб було 2,5 мільйона, отже ми маємо більший досвід ніж у Європі, бо прийняли цих людей самі, без великої допомоги Європи, й на це міжнародна спільнота тоді закривала очі. Й саме громадський сектор України є дуже потужним, тому, гадаю, Європі є чому навчатися у нас. А саме — як ефективно діяти, маючі малі кошти. В України дійсно багатий досвід. Тому для нас нічого не змінилося — змінилася кількість постраждалих від війни та потреби. І ще: у нашій країні стали звертати увагу на те, для чого потрібне громадянське суспільство, а ми і є частиною громадянського суспільства, й що може зробити релігійна організація. Цей виклик збільшив та продемонстрував нашу спроможність», — пояснив отець Сергій.

За його словами, ПЦУ зараз, наскільки це можливо, допомагає внутрішньо переміщеним особам і має декілька шелтерів: два у Чернівецькій області, на Волині, в Івано-Франківській області.

«Зараз будемо відкривати й у Київській області. Нині тут працює великий хаб, що здійснює роздачу продовольства, а також надає прихисток у помешканнях, які працюють як хостели. „Елеос — Україна“ організувала прихисток понад 300 біженцям. Це не багато, але люди у нас можуть жити до 3 місяців. Завдання працівників шелтерів — щоб громадяни знайшли собі роботу, змогли винаймати житло й жити далі. Коли немає місць — консультуємо, де знайти прихисток», — пояснив отець Сергій.

ПРОЄКТИ, ЯКІ НЕ ПЕРЕРИВАЮТЬСЯ НАВІТЬ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ

У ПЦУ також є багато успішних соціальних проєктів, що продовжуються попри війну. Один з них — робота з ВІЛ-позитивними людьми та хворими на СНІД. Вийшов друком єдиний у світі посібник для священників по роботі з ВІЛ-інфікованими, який зараз перевидається англійською мовою для релігійних організацій Індії. В цьому плані досвід ПЦУ по роботі з цією групою людей найкращий у світі.

Отця Сергія Дмитрієва запросили з доповіддю на цю тему на міжнародну конференцію у Монреаль, щоби він поділився досвідом роботи в Україні.

Крім керівництва «Елеос — Україна» Синодального управління соціального служіння ПЦУ, отець Сергій Дмитрієв, з 2014 року є капеланом одного з військових підрозділів ЗСУ. Про своє капеланство він пояснив, що з 24 лютого більше часу знаходився разом зі своєю військовою частиною.

Інститут капеланства почав масово розвиватися з 2014 року, а з’явився в Україні задовго до того. У ПЦУ нині понад 250 капеланів.

«Наші капелани були присутні в місіях в Іраку там, де працювали миротворчі сили. Все по стандартах НАТО. Капелани також були і є у лікарнях, в закладах пенітенціарної системи, в закладах освіти. У суспільства з’явилася більша потреба в інституті капеланства, тому він став розвиватися», — пояснив отець Сергій.

Всі фото автора

«Вечірній Київ» розповідав про роботу київського загону швидкого реагування Червоного Хреста й епізоди порятунку людей у зоні бойових дій.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»