Долаємо сотні кілометрів, щоб у воїнів було все необхідне, — киянин про поїздки у Бахмут та Сіверськ

В Україні триває 114 день повномасштабної війни. Через запеклі бої на сході та півдні країни, щодня у наших воїнів псується амуніція та швидко закінчуються медикаменти. Держава та волонтери покривають потреби кожного захисника на передовій. Останні зачасту рушають у віддалені фронтові зони, щоби вчасно привезти бійцям бронежилети, необхідну техніку та продукти.

Добровольці благодійного фонду «Символ віри» намагаються кілька разів на тиждень їздити у гарячі точки, аби передати набиті гуманітаркою коробки мешканцям прифронтових населених пунктів. Необхідним спорядженням підтримують і військових.

Перед поїздкою до Лисичанська, який межує з тимчасово окупованим Сєвєродонецьком, журналістка «Вечірнього Києва» поспілкувалася зі співзасновником «Символу віри» Миколою Нижником.

ВІД ВОЛОНТЕРА ДО ЗАСНОВНИКА БЛАГОДІЙНОГО ФОНДУ

У довоєнний час 41-річний Микола Нижник був власником брендинг-бюро та невелика команда, яка займалася розробкою сайтів, дизайном, підвищувала впізнаваність брендам тощо. Консультував бізнес стосовно стратегічного маркетингу і криза менеджменту, та був бізнес-коучем.

Бізнес йшов непогано, але нині його тимчасово призупинила війна.

Вранці 24 лютого Микола разом з дружиною прокинулися від вибухів. Стало зрозуміло — війна.

Зібравши нашвидкуруч речі, родина покинула своє помешкання у Вишневому та вирушила на Київ.

«Усі масово виїжджали зі столиці, а ми — навпаки. Моя дружина — держслужбовиця, тому того ранку я повіз її на роботу», — згадує Микола у розмові з «Вечірнім Києвом».

Обоє, каже, були морально зібрані та не піддавалися масовому стресу. Поки дружина була на службі, чоловік перевіз дочку та тещу в безпечне місце. А на другий день пішов волонтерити.

«У мене перелом хребта, тому встати на облік не можу за станом здоровʼя. Але попри це, я хотів вступити до фастівської охорони громадського порядку. Втім, зброї вже не було. Відтак я подався до волонтерського центру Тетяни Самойленко, який вже набирав немалі обороти», — каже Микола.

Компанію Миколі склали його друзі. Разом вони розвантажували гуманітарку розвозили хлопцям на блокпости їжу та бралися за будь-яку допомогу в волонтерському центрі.

У вільні від волонтерства години Микола обмірковував, якими речами можна пожертвувати, аби на час війни вони приносили користь.

Наприклад, маскувальний одяг з колись захоплювального полювання чоловік передав захисникам. А меблі з офісу свого бренд-бюро — подарував рятувальникам з Бучі та одному з київських муніципальних хабів.

З кожним днем Микола все більше і більше вивчав волонтерську справу зсередини. А у квітні він разом з волонтеркою Оленою Коцарь створив благодійний фонд та офіційно його зареєстрував. Офіційна назва — «Символ віри».

БАБУСЯ, ЯКА МІСЯЦІ НЕ БАЧИЛА ХЛІБА ТА МАТІР 10-Х ДІТЕЙ

До волонтерства у «Символі віри» долучилися добровольці з Фастівщини, з якими Микола працював у перші дні війни.

Невелика команда з восьми людей вирішила допомагати без посередників, точково.

«Нашому фонду передають гуманітарну допомогу, яку ми надалі розподіляємо за потребами людей, які до нас звертаються. Відправляємо або Новою Поштою, або їдемо самі», — розповідає Микола.

Вони вже побували у Сіверську, Словʼянську, Краматорську, на Харківщині тощо.

На передовій за кермом — військовий, який тримає в голові актуальну мапу безпечного маршруту. За кілька годин, їдучи по майже безлюдних дорогах, вони спочатку віддають набиті харчами, ліками та речами пакети мешканцям, а потім вирушають до українських воїнів на передову.

«Пам’ятаю, як у Сіверську бабуся розплакалася, побачивши хліб. Пахкого „кірпічіка“ вона не бачила три місяці. Проте чула звуки чи не всієї важкої техніки росіян», — каже Микола. Лінія фронту у них проходить в 4-5 кілометрах.

Схожих випадків багато. Люди вимушені залишатися у помешканні поблизу бойових дій через різні життєві обставини. Хтось не може залишити стареньких, хтось не має достатньо фінансів, аби забезпечувати себе в новому місті, а у когось велике господарство та худоба.

Їхніми єдиними опікунами стають небайдужі волонтери, в яких можна і ліки замовити, і борошно, і сирники для буржуйки, на якій все готують просто неба.

«Нещодавно надійшов запит від матері 10 дітей з Краматорську щодо гуманітарної допомоги. Всі — її. На щастя, там працює відділення „Нової Пошти“, і можна оперативно завантажити коробки й надіслати їй», — розповідає волонтер.

ЕВАКУАЦІЯ ЖИТЕЛІВ ДОНЕЧЧИНИ ДО ФРАНЦІЇ

Попри гуманітарну допомогу, БФ «Символ віри» почав проводити евакуацію мешканців Донеччини. Людей везуть до Франції, де на переселенців чекають небайдужі приймаючи родини.

«Вони допомагають українцям максимально легко адаптуватися, подати необхідні документи на соціальні виплати та інше. Декому з групи довелося залишитися в тимчасовому прихистку, допоки потрібні умови не знайдуть. Декому потрібна термінова медична допомога», — розповідає волонтер.

КОЛИШНІЙ ГРАВЕЦЬ ШАХТАРЯ ЗІ ЗБРОЄЮ В ОКОПАХ

Маршрут гарячих точок у добровольців повторюється, але підрозділи — ні. Часто військові можуть розтягувати банки з їжею, не кажучи про зіпсовані на брудній війні умундирування та медикаменти. Їм всім постійно потрібна допомога. Аби запобігти такому — волонтери тримають руку на пульсі.

Втім, на бойовий настрій захисникам це не впливає. Зі слів Миколи, в очах немає страху.

«У кожного з них різне минуле. Перед останнім разом познайомились з Олександром Ситником, колишнім гравцем ФК „Шахтар“ та до війни — тренером молодіжної команди в Краматорську. Футбольного мʼячика він зараз проміняв на зброю. І нині в окопах не дає ворогу посунутися бодай на пів метра», — розповідає чоловік.

Окрім передових позицій, волонтери заїжджають завести ліки пораненим воїнам. Так було у Бахмуті та Дніпрі.

Сумарно від початку війни волонтерам вдалося зібрати понад мільйон гривень. Більшість кошті відправили знайомі, які живуть за кордоном. Розігрували й легендарну марку з російським кораблем. Її вдалося продати за 200 доларів. Усі кошти витрачають на підтримку військових та мешканців прифронтових територій.

ПРО ПЛАНИ НА «ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ»

Після війни, Микола збирається у тривалу відпустку: підняти емоційний стан та з легкістю в душі відпочити з родиною.

Проте, поки про відпочинок, каже, думати зарано.

«Війна продовжується. І це потрібно памʼятати всім! Щодня нашій армії треба посилено допомагати. Разом ми здолали неабиякий шлях, зібрали мільйоні доларів. Нам вдалося розповісти про цю війну усьому світові! І тепер ми не маємо права здаватися і зменшувати допомогу українській армії. Тому продовжуємо працювати без перепочинку», — каже на завершення волонтер.

Сьогодні кожен допомагає нашим захисникам як може. Хтось, як Микола, створює благодійні фонди й увесь свій час зосереджує на закупівлі та транспортуванні всього необхідного бійцям. А хтось, як Костянтин Овчаренко, з нуля запускає виробництво галетного печива, яке потім коробками передає воїнам.

Усі фото Миколи Нижника спеціально для «Вечірнього Києва».

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»