Як київський фольклорист та диригент Леопольд Ященко наближав незалежність

Леопольд Ященко у київському метро. Фото: Ефрема Лукацкого
Леопольд Ященко у київському метро. Фото: Ефрема Лукацкого

Саме київський хор «Гомін» під керівництвом Леопольда Ященка першим у Києві публічно виконав «Ще не вмерла Україна», «Боже Великий, Єдиний» та «Ой, у лузі червона калина».

Є люди, які поєднують часи й цілі епохи. Колись у студентські роки, ми з друзями вперше почули, як грає наживо сопілка. У шумі столичного метро, взимку, у передноворічній штовханині, стояв на пероні «підземки» чоловік у смушковій шапці й грав щось щемливе і надзвичайне. Ми, 17-річні, що приїхали зі своїх «русифікованих міст», одразу відчули: це — справжня музика.

Цим чоловіком був Леопольд Ященко, засновник легендарного хору «Гомін», який ніс вишукану і невідому пісню, як тоді казали, «у маси». А у мільйонів українців ці слова й мелодії спливали з глибин свідомості, як послання генетичної пам’яті.

2 червня киянину Леопольду Івановичу Ященку, музикознавицю, фольклористу, хоровому диригенту, композитору, виповнилося б 96 років. Він пішов з життя у 2016-ому.

І досі не віриться, що поруч з нами жила людина, яка зблизька знала «шістдесятників», яка заплатила власним спокоєм та кар’єрою за відродження фольклору. Звісно ж, через звинувачення у «націоналізмі»… Яка разом з Іваном Гончаром збирала по крихтах Україну і повертала її нам.

Леопольд Ященко народився у Києві у родині викладачів. Навчався в Київській консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де працював у наступні роки. Захистив кандидатську дисертацію «Українське народне багатоголосся» (1961).

Леопольд Ященко та Лідія Орел у молоді роки
Леопольд Ященко з дружиною Лідією Орел на обжинках.

Дружина Леопольда Ященка, фольклористка Лідія Орел згадує: «На одному з наших перших побачень він заспівав мені щойно записаний світовий шедевр — купальську пісню з Харківщини „Кругом Мариноньки ходили дівоньки“. Вона була як одкровення — і для нього, і для мене. Згодом її узяв до репертуару Український державний народний хор Григорія Верьовки. І поніс у цілий світ…»

Отакі от подарунки робив Ященко своїй коханій. Згодом він став співупорядником — без перебільшення епохального видання — збірника пісень «Українське народне багатоголосся» (1963).

У ньому вмістив найяскравіші зразки, записані працівниками Інституту у перших, технічно оснащених експедиціях. Адже бобінний магнітофон «Дніпро» з’явився у розпорядженні науковців лише з середини 1950-х років!

Леопольд Ященко та його хор були «місіонерами» у рідній країні і повертали їй народну пісню.

«Розмаїте товариство „Гомону“ складалося з учасників стихійних колядницьких ватаг, які ходили по Києву ще від середини 1960-х років, небайдужих науковців, студентської молоді… І саме Ященко, з його самозреченою любов’ю до народної пісні й до людей, об’єднав це товариство довкола спільної справи», — написала Лідія Орел.

А у 1968-ому Ященко підписав колективного листа до ЦК КПРС проти закритих судових процесів над політв’язнями, за що був звільнений з роботи. Наступного року створив етнографічний хор «Гомін», який відроджував у Києві народні свята та звичаї, й виконував майже виключно українські народні пісні.

«То було справді духовне відродження: людей різного віку, професій, уподобань об’єднала пісня, що стала для Києва пробудженням, — згадував Юрій Гулей, учасник хору. — До нас тягнулися звідусіль, як спраглі до джерела: ми відчували себе місіонерами на рідній землі, тому де могли, як могли піснею повертали людям дух».

Хор закрили за два роки як «націоналістичний», а самого Леопольда Ященка виключили зі Спілки композиторів. Перебуваючи в опалі, завідував дитячим сектором при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем, навіть працював маляром на заводі й теслярем у радгоспі.

А потім з легкої руки Івана Гончара, київського скульптора, художника, засновника знаменитого хатнього етнографічного музею — Леопольд Іванович захопився ідеєю відродження народних свят на теренах столиці. Так започаткували хор «Гомін» — на Великдень 1969 року.

Саме «Гомін» першим у Києві виконав «Ще не вмерла Україна», «Боже Великий, Єдиний», «Ой у лузі червона калина» та інші патріотичні пісні.

Хор «Гомін» виступає на Івана Купала у Гідропарку, 5 липня 1986 року

Леопольд Ященко продовжив традицію шістдесятих з колядуванням у Києві. І до цих колядників приєднувались студенти. Саме так «зшивались часи», коли фольклор і хоровий спів єднали корифеїв і молодь.

У 1989-ому Леопольда Ященка поновили у Спілці композиторів України. Лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка фольклорист та диригент став вже у незалежній Україні, у 1993-ому. Він також лавреат премії імені Павла Чубинського.

Хор «Гомін»
Леопольд Ященко в останні роки земного шляху

Як у радянському союзі щедрували й колядували дисиденти.

Засновник унікального дитячого музичного театру Іван Дорошенко святкує 80-річний ювілей.

Ольга СКОТНІКОВА, фото з архіву хору «Гомін», «Вечірній Київ»