Понад два місяці на кухні: київський ресторатор з командою годував захисників

В українському ресторанному бізнесі Максима Храмова знають всі. Свого часу він створив понад 50 закладів різних брендів. Зокрема, «Жовток», «Банка» та «Гіві Рубінштейн». А нині він успішний керуючий партнер ресторанів «Pastateca».

У ресторанній справі чоловік понад 20 років. За цей час пережив пʼять криз, ковідний локдаун, а тепер — і війну. Але це не стало на заваді розвивати гастрономічну справу й бути одним з впізнаваних рестораторів нашої країни.

Зараз 57-річний бізнесмен, як і всі ми, переживає не найкращі часи. Чоловік розділяє біль кожного українця та пишається захисниками, які боронять наші землі.

Сам він разом із невеликою кількістю працівників не покинув столицю, ба більше — почав активно волонтерити та розвозити їжу хлопцям з тероборони та родинам, чоловіки яких пішли на фронт.

Максим та його команда — учасники українського об’єднання «Смачна Варта», заснованого Українською Ресторанною Асоціацією. З другого дня війни спільними зусиллями вони приготували майже мільйон обідів.

Українське об’єднання «Смачна Варта» активно підтримує станції швидкої допомоги, залізничний вокзал, Київську обласну клінічну лікарню, Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова та численні пункти видачі їжі в деокупованих містах та селах Київської області. Благодійники годують смачними обідами усіх, хто цього потребує.

«Смачна Варта працюватиме стільки, скільки це буде потрібно», — кажуть організатори.

МЕНІ ПОДЗВОНИЛИ, СКАЗАЛИ: «ВІЙНА»

Після кожного насиченого робочого дня ресторатор Максим Храмов вимикає звук на телефоні й спокійно лягає спати. Втім, у ніч з 23 на 24 лютого він дивом забув про «тихий» режим. І ближче до ранку телефон задзвонив. У слухавці неочікувані слова: «Почалася війна»…

«Ті слова, як холодна вода спросоння. До останнього не вірив», — розповідає сьогодні «Вечірньому Києву» Максим Храмов.

Залишатися вдома бізнесмен не міг — його апартаменти розташовані поблизу стратегічного об’єкта. Відтак, чоловік нашвидкоруч зібрав речі й поїхав до свого ресторану «Pastateca», що на Подолі. Разом із ним до закладу приїхала вся команда закладу, аби вирішити як бути далі.

«До того ж на 24 лютого у нас було дві броні, які гості не планували скасовувати. Але, щогодини ситуація в Києві та в країні погіршувалася… І упродовж дня всі свята у ресторані гості скасували», — згадує Максим.

Завжди людні зали ресторанів, де сміх гостей перемішується зі шумом столових приборів, не були такими пустими, навіть, за часів коронавірусного карантину.

ЖИТТЯ У РЕСТОРАНІ ТА НЕОЧІКУВАНИЙ ПЕРЕЇЗД

Більша частина персоналу «Pastateca» — не місцеві. У перші дні війни вони встигли виїхати з міста. Менша ж, через інфраструктурний колапс, залишилася у Києві. Разом із паном Максимом працівники тимчасово, заради безпеки, переїхали до ресторану.

«Ми обклеїли вікна скотчем, а у підвалі облаштували імпровізоване бомбосховище. Так і жили три дні. Принаймні, там кожен відчував себе захищеним», — каже ресторатор.

На четвертий день війни до Максима Храмова подзвонила колега. Це була Тетяна Митрофанова, власниця ресторану «За двома зайцями», яка жахнулася від новини, що люди живуть у ресторані з великими вікнами та ще й у центрі Києва.

«Вона шукала скотч. Я кажу: приходь до нас у «Pastateca», що на вулиці Спаській, й бери. А вона мені здивована: «Ви що там робите? Ресторан в усіх на виду?! Нумо до мене!» — переповідає розмову бізнесмен.

Привілеїв на воєнний час у київському закладі «За двома зайцями», що під Андріївською церквою, й дійсно було більше. По-перше, ресторан камерний, розташований у підвальному приміщенні. По-друге, стара будівля мала товсті стіни, а ззовні обрамлена цоколем.

Тут невелика команда двох закладів прожила близько місяця.

Такий спартанський час сьогодні пан Максим пригадує, як один з найбільш пам’ятних у житті.

«Це був один з найкращих періодів мого життя. Колективний дух та згуртованість у спартанських умовах та відсутність стандартної субординації — це було настільки душевно та атмосферно… Всі накривають столи, щоби поснідати чи повечеряти. Дивимося новини, разом обмірковуємо. А також, звісно, найулюбленіші наші розмови — що будемо робити після перемоги», — згадує чоловік.

Проте атмосферні посиденьки переривали гучні вибухи від рашистських ракет, які влучали в столичні будинки.

«Під час сирен наші співробітники, які свого часу переїхали з Донбасу, бігли у найвіддаленіший куток підвалу та лягали на підлогу. У їхніх очах був страх 2014 року… Стіни ресторану тряслися. А звуки вибухів — збивали з рівноваги кожного», — каже Максим Храмов.

ВОЛОНТЕРСТВО

Саме у «За двома зайцями» почали надходити запити долучитися до інших волонтерів та почати готувати їжу для поліцейських, тероборони, лікарень Подільського району, та кількох родин, чоловіки яких пішли на передову.

У тандемі Максим Храмов та Тетяна Митрофанова почали організовувати волонтерську роботу. Склали графік кухарям і офіціантам, займались продуктами, а потім — готові страви відвозили по квартирах киян.

До слова з продуктами не було жодних проблем. Перші дні кухня готувала на запасах, які лишилися до війни. Надалі з інгредієнтами команді допомагали колеги по цеху, які у чатах розписували, чим можуть поділитися.

За благодійністю Максима Храмова спостерігали сотні людей у соцмережах. Принагідно небайдужі долучалися до різної допомоги.

«Подзвонила нам якось дівчина, власниця приватних шкіл. І каже, що одна з мам учнів, топменеджерка великого яєчного виробництва, хоче віддати нам сотні лотків яєць», — розповідає ресторатор.

Інший приклад — знайомі з Італії передали фурою продукти, які потім роздали як гуманітарну допомогу киянам.

«Телефонували й постачальники, в яких пропадав товар. Були й несистемні донати, завдяки яким сумарно вдалося отримати 25 тисяч гривень. Схожих історій справді багато», — додає ресторатор.

Тим часом у ресторані «За двома зайцями» щодня ґаздували пʼять професійних кухарів та дві офіціантки. Зранку вони готували, а у проміжку з 12:00 до 15:00 завантажували ароматні бокси з їжею в машину.

На день стабільно 350 порцій їжі. У меню — зрозуміла кожному страва. Два-три види першого: борщ, розсольник і крупʼяні супи. А також другі страви. В асортименті: пюре, каші, риба та багато курки, яка, за словами ресторатора, була «королевою балу».

«Ми годували для одних й тих самих людей, тому намагалися урізноманітнювати меню. Памʼятаю, як в однієї людини, яку годували, було День народження. І вона попросила приготувати бургери, які безмежно обожнює. Тоді ми зробили 50 пухкеньких, набитих соковим мʼясом з соусами, булочок для неї та її близьких. Здається, ті бургери ще ніколи не були такими святковими, як тоді» — згадує Максим Храмов.

Понад два місяці команда день у день волонтерила. А після звільнення Київщини, попит суттєво впав. І вже в кінці квітня розмови точилися щодо відкриття ресторанів.

ВІДКРИТТЯ ТА МАЙБУТНЄ РЕСТОРАНІВ

Сьогодні Максим Храмов поступово повертається до роботи. Наразі, через невеликий попит, у Києві відкритий тільки один його заклад — «Pastateca», що на вулиці Льва Толстого, 11/61.

Чоловік зізнається: всидіти на одному місці — не вдається, навіть під час війни. Це і зрозуміло — людина, яка понад 20 років «вариться» у цьому бізнесі, й під час війни продовжуватиме знаходити шляхи відновлення улюбленої роботи.

«На воєнний час думаємо над новим форматом, який буде обʼєднувати в собі і ресторан, і громадський майданчик. Щось на кшталт нетворкінгу й волонтерства. Сьогодні суто на ресторанній діяльності не проживеш. А ми не маємо права зупинятися. Треба неспинно працювати, адже зовсім скоро наша перемога, після якої життя завирує у рази крутіше!», — резюмує бізнесмен.

До теми — шеф-кухарка популярного ресторану Києва два місяці готує обіди для воїнів.

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»