«Мені знадобиться час, щоб оговтатися»: інтерв’ю з керівником ритуальної служби Бучі

З 8 квітня до сьогодні у Бучі знайшли понад 400 жертв. Тіла ідентифікують експерти, розпізнають рідні та перепоховують належним чином. Про увесь цей непростий процес «Вечірньому Києву» розповідає Сергій Капличний, керівник місцевої ритуальної служби.

— Пане Сергію, як зараз виглядає ваша робота?

— Після звільнення Бучі від російських виродків, ми, працівники ритуальної служби, займаємося похованням вбитих людей абсолютно безплатно. Від копання ями до ритуальної атрибутики: гробів, хрестів, вінків та табличок.

Також виділили необхідну кількість місць на цвинтарі по вулиці Депутатській у Бучі. Все безплатно — коштом бюджету громади.

— Ви були у Бучі під час окупації?

— Так, у перший день війни я евакуював родину, а сам повернувся до Бучі.

Під час окупації я разом з іншими комунальниками допомагав ховати мешканців міста, коли рашисти нещадно вбивали їх та робили це на очах у свідків. Деяких мешканців Бучі дозволяли ховати, проте своїх вбитих солдатів наказували не чіпати: залишали просто неба, як собак.

На благо мене та колег куля оминула. Втім якось автівку, яку рашисти виділили нам на транспортування тіл, обстріляли…

— Скільки станом на 23 квітня знайдено тіл на території Бучі?

— 417 вбитих. Когось знайшли в підвалі, когось просто за будинком у дворі — перераховувати можна довго та багато. Росіяни не жаліли нікого.

Більшість людей розстріляли: у голову, у звʼязані руки-ноги, зблизька та здалеку.

— Як проходить розпізнання загиблих?

— По можливості рідні присутні при ексгумації тіл, якщо вони, звісно, знають, де приблизно може знаходитися близька людина.

Якщо немає можливості приїхати або людина просто не знає де шукати — існує телеграм-канал. Там зібрана фотобаза загиблих. На жаль, ці моторошні світлини з жорстоко вбитими та з тілами, що розкладаються, — єдина можливість рідних знайти ниточку та поховати близьких так, як належиться. Проте, більшість тіл залишаються невідомими.

— Які історії вас більше вразили?

— Історії різні, але всі вони вражають жорстокістю.

Памʼятаю, як на початку окупації в Бучі рашисти спочатку вбили мати та 15-річну доньку, а потім підпалили їхні тіла. Зараз весь світ знає про жорсткість та цинізм росіян, а на той час про це знали тільки ми, мешканці Бучі.

Знаєте, найжорстокіших маніяків світу можна перерахувати на пальцях. Той же Чикатило та Онопрієнко. Втім, тепер таке враження, ніби вся російська армія — це маніяки. Іншими словами не можна пояснити ці люті звірства.

Була ще історія, яка принишкла всередині. На початку війни окупанти розстріляли автівку з матір’ю та дітьми. В результаті вона спалахнула. Я бачив, як машина догорала, тієї хвилини я був неподалік, але щось робити було запізно. Родина перетворилась на кістки. Пізніше їхній дядько забрав рештки та поховав їх у своєму дворі. Спілкуючись потім з ним, виявилось, що в тій палаючий машині були мої знайомі…

— Розкажіть про ідентифікацію вбитих та про роботу іноземних судмедекспертів.

— На абсолютно всіх могилах — братських чи поодиноких поблизу будинків — проводиться ексгумація. Кожна смерть — злочин, тож судмедексперти мають чітко описати побачене. І вже потім тіло передають до нас, аби комунальники допомогли гідно поховати людину.

За день у Бучанському морзі можуть ідентифікувати близько 15 тіл. В інших, більших моргах Київщини можуть ідентифікувати й понад 30. Наразі ми хочемо допомогти родинам поховати загиблих протягом найближчого тижня — до поминальних днів.

Щодо іноземних експертів, то сьогодні зафіксувати геноцид росіян щодо українців приїхали судмедексперти з Франції, Британії, Польщі та Литви. Усі вони працюють в різних моргах Київської області. Надалі усі висновки будуть використані в розслідувані воєнних злочинів росармії.

У Бучанському морзі іноземних судмедекспертів немає. Знаю, що у Вишгородському морзі працюють точно.

— А як ховають зараз російських солдатів?

— На відмінну від рашистів, ми людей ховаємо гідно. Так, в середині нас багато болі й ненависті до росіян, тіла яких знаходимо в Бучі. Проте, ми не можемо собі дозволити поступати так гидко, як ворог.

— Який нині ваш моральний стан після побаченого та прожитого?

— Я в ритуальній службі всього-на-всього рік. І до такого, як в Бучі був зовсім не готовий.

Після перепоховання всіх жертв у Бучі я звільняюся. Хоча, можливо, й передумаю… Втім, одне знаю точно — після побаченого мені знадобиться час, щоб відійти. Це занадто страшна сторінка нашого народу, після якої треба оговтатися.

Бачити кожен день понівечені тіла невинних людей — непросто. Ще важче бачити, як собаки розносять в зубах частини тіл вбитих.

Іноді дивуюся роботі іноземних журналістів та фотографів: вони просять відкрити пакети з частинами тіл жертв та закриті гроби. Ясна річ — фіксують все заради того, щоб потім передати ці матеріали для розслідування. Я це розумію, проте, треба мати сильний стрижень, аби змогти видихнути повітря після побаченого.

Герой нашого часу: волонтера-розвідника розстріляли за допомогу мешканцям Мотижина

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»