Герой нашого часу: волонтера-розвідника розстріляли за допомогу мешканцям Мотижина

Усміхнений Сергій Кубрушко. Фото: з фейсбуку чоловіка
Усміхнений Сергій Кубрушко. Фото: з фейсбуку чоловіка

Тіло 35-річного волонтера Сергія Кубрушко знайшли в одній ямі з родиною старости села Мотижина — Ольгою Сухенко. Їх разом вбили за те, що не полишили селян сам на сам із бідами війни.

«Добряк», — одним словом описує сина Світлана Кубрушко.

«Він готовий був віддати останнє, лиш би людям допомогти. Памʼятаю, як колись один з його знайомих зробив комплімент щодо футболки, то мій Сергій тієї ж митті зняв її з себе та сказав: «Тримай. Дарую. В мене ще є», — плачучи продовжує говорити мати.

Журналістам «Вечірнього Києва» вона погодилась відкрити ще болючу рану — втрату люблячого сина Сергія Кубрушко та волонтера на російсько-українській війні.

НОСИВ ЇЖУ МОТИЖИНЦЯМ ТА ЗДАВАВ РАШИСТІВ ЗСУ

Того страшного ранку, 24 лютого, Сергій відправив дружину та тещу з Боярки до Хмельниччини. А сам із тестем — Андрієм Шостаком пішов до місцевої тероборони.

«Тоді Марина (дружина Сергія, — ред.) плачучи благала його поїхати з ними. Ані йому, ані тестю не можна було там лишаться, адже кацапи страшно бомбили поблизу Боярки. Проте він настояв на тому, щоб залишитись та на цій війні допомагати», — згадує мати Сергія — Світлана.

Сергій разом із мамою Світланою. Фото: архів Світлани Кубрушко
Усміхнений Сергій Кубрушко. Фото: архів Світлани Кубрушко

Втім, стояти на блок-постах зі зброєю не зміг: занадто спокійна робота, як для людини, на очах в якої окупанти творять злочини та геноцид.

Тож разом чоловіки вирішили їхати волонтерити до тимчасово окупованого Мотижина.

Спочатку вони волонтерили, а пізніше Сергій під виглядом добровольця пішов до так званої «розвідки», аби здавати позиції ворога хлопцям із ЗСУ. Власне, завдяки роботі Сергія Кубрушко наші захисники знали деякі позиції росармії в Мотижині.

Але спершу чоловік мав нагодувати селян, які через страх не виходили з підвалів. Тож «озброївшись» продуктами, він з тестем не оминали жодного двору — усюди в них щось брали та просили донести наступного разу.

«І хліба роздасть, і пляшку води в руки всуне, і морально підтримає. Він взагалі в мене дуже веселий хлопець. Зажди знав, як підняти настрій, навіть у такий час!» — пригадує нині Світлана Кубрушко.

Сергій разом з Андрієм Шостаком щодня набивали свою автівку їжею та ліками й вирушали до Мотижина. А перед тим чоловік обовʼязково дзвонив матері, аби сказати, що любить її. А на питання, як в нього справи з жартом відповідав: «Жив, здоров, пасу коров!».

ЖОРСТОКЕ ВБИВСТВО ЗА ДОПОМОГУ УКРАЇНЦЯМ

Проте в окупованому та ізольованому Мотижині путінським виродкам в якийсь час здалося дивним, звідки селяни завжди мають свіжий і пухкий шматок хліба. Точніше завдяки кому.

Відтоді, вступаючи брудною ногою в хати до людей, окупант питав: «Хто возить їжу?» Не без тиску та насильства, дехто із мешканців Мотижина здав Сергія, Андрія Шостака та старосту села Ольгу Сухенко.

22 березня мати Світлана востаннє говорила з сином. Він як завжди був оптимістичним, бо знав, що ворогу залишилось недовго. Бо вірив, що за нами перемога. Втім, 23 березня, рашисти розстріляли невинного Сергія.

«Того дня (23 березня, — ред.) близько 10 години ранку у волонтерів з громадської організації „Патріот“ пропав звʼязок з Сергієм і його тестем. Але надія була: вони завжди, як ходили до людей, лишали телефони в машині, яку ховали за деревами, аби ворог не викрив їх. Проте, телефон Сергія задовго мовчав…», — каже жінка.

Мати у відчаї сподівалась, що син у полоні. Проте, через 12 днів, коли росіяни втекли з села Мотижин, тіло волонтера-розвідника Сергія Кубрушко знайшли. Він разом з Ольгою Сухенко, її чоловіком та сином були в одній ямі, яку окупанти частково засипали піском.

Кадри з цієї братської могили облетіли світ та шокували людей своєю жорстокістю. І по нині не вкладається в голові те, що наробили путінські виродки з гідними, мирними українцями.

Загиблі рятівники Мотижина після звірського вбивства рашистами. Фото з відкритих джерел

А вчора, 11 квітня, рятувальники знайшли тіло тестя Сергія, який також опікувався мотижинцями.

ЛЮБИВ КИЇВ, ТОЖ ТУТ І ПОХОВАЛИ

Поховали розстріляного Сергія Кубрушко не на рідній Черкащині, а у столиці.

«Він всім серцем любив Київ та не один рік у ньому прожив. А як познайомився зі своєю дружиною Мариною, то переїхали до Ірпеня, де він працював у будівельній компанії. Син не хотів жити на Черкащині, і приїжджав тільки до нас, батьків. А після, з палаючими очима їхав до улюбленого Києва. Я знала цю палку любов, тож поховали Сергія саме у столиці», — резюмує мати Героя.

У Сергія залишилася велика любляча родина та дружина, з якою чоловік мріяв народити первістка.

«Ти віддав за нас життя. А ми з тобою попрощалися, відпустили в небо… Ти — мій янгол. Я любитиму тебе більше, ніж вмію когось любити. Здається, цей біль ми ніколи не витримаємо…», — після похорон написали рідна сестра Сергія — Тетяна.

Світла пам’ять! Герої не вмирають!

Була справжньою Амазонкою: під Києвом вбили молоду медсестру

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»