Польова кухня замість ЗНО: одинадцятикласниця з Києва годує захисників під час війни
Анна Кушніренко від ранку до вечора стоїть на роздачі їжі в одному з районів столиці.
У цьому році 17-річна Анна Кушніренко мала закінчувати 11 клас та мріяла вступити на журналістику до КНУ Шевченка. Проте війна внесла свої корективи.
24 лютого мати Анни відправила доньку з Києва до тітки у село Глібівка, що у Вишгородському районі. Натомість сама залишилася у столиці, де почала волонтерити на польовій кухні. Проте і в селі виявилося небезпечно.
«Російські війська ходили скрізь. Вони вибірково заходили до будинків, прострілювали телефони, якщо бачили, що хтось повідомляв про них. Памʼятаю, як одного дня мій дядько вийшов з подвірʼя, як до нього підійшли два буряти. Направили автомата та цинічно спитали, чи страшно йому», — розповідає «Вечірньому Києву» Анна.
Після такого страшно було не тільки дядькові дівчини, але й усій родині, яка за всіма тваринними вчинками орків спостерігала з вікна другого поверху.
«Нас було 15 людей — усі мої рідні. Ми разом тимчасово жили в невеликому будинку моєї тітки. Ніхто не знав, чого очікувати від цих нелюдів, проте точно знали одне — треба якомога раніше виїхати з села», — каже дівчина.
На другий день війни Аня святкувала день народження. Зрозуміло, що про свято у той день не мовилось, втім рідним хотілось зробити Ані приємно. Вони знайшли у холодильнику авокадо й вткнули в нього свічки. Святковий авокадо піднесли дівчинці, аби вона обовʼязково загадала бажання.
На 16 день війни рашисти частково покинули територію Глібівки. Не скористатися цим родина Анни не могла. Усіх п’ятнадцятьох кількома машинами підвезли до зруйнованого моста, де надалі люди мали самотужки переходити на іншу сторону.
«Позаду нас їхало чимало людей. Усі вони, так само як і ми мріяли покинути окуповане село. Втім, їх автівки частково розстріляли: хтось вижив, хтось — ні…», — згадує 17-річна Анна.
Тоді дівчина багато думала про те, як їм пощастило. І багато думала, чому тих невинних людей вбили.
По приїзду до Києва одинадцятикласниці потрібно було знайти себе на цій війні.
«Мені допомогла моя мама, яка на другий день війни пішла волонтерити на польову кухню. Тепер ми разом годуємо киян, і жодного не пропускаємо без тарілок з першим та другим. Відколи я волонтерю, мені легше переживати весь біль. Я годую людей, а значить, принаймні, рятую їх від голоду. І жити з цими думками набагато легше!» — розповідає Аня.
Десь у глибині душі школярку не покидають думки: про нашу спільну перемогу, про омріяне красиве плаття і незабутній випускний вечір — в рідному Києві.
Раніше редакція «Вечірнього Києва» розповідала про 9-річного шефа польової кухні, який за зміну готує близько 300 бутербродів!
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»