Єдиний спосіб залишатись цінними для суспільства — це трансформуватися, — Ірина Соловей

Першою, з ким зустрівся «Вечірній Київ», стала Ірина Соловей — президентка громадської організації Garage Gang, співзасновниця платформи соціальних інновацій Велика Ідея. Вона розповіла, зокрема, про підсумки реалізації проєктів, плани на майбутнє та про те, як рік пандемії відкрив нові можливості для громадських ініціатив.

— Перш за все, хочу запитати вас про роботу громадської організації. На Вашому сайті мене здивував настільки широкий спектр абсолютно різноманітних проєктів, які ви об’єднали в 4 основні напрямки. Розкажіть про них більше.

–Вся наша діяльність будувалась довкола моделі креативного міста, і кожні два роки, починаючи з 2009 року, ми запускали проєкти, програми, які були сфокусовані на тому, щоб активувати той чи інший елемент, чи компонент креативного міста. Тобто спочатку ми працювали над тим, щоб в суспільстві були міцніші зв’язки, а потім ми їздили містами, залучали ідеї різні для міст в першу чергу. Тепер ми майже завершили здійснення нашої нової стратегії та ключових напрямків, які ми намагаємося комунікувати Спільнокоштом.

Після цього етапу ми створили Спільнокошт, який дозволив перевести ці ідеї в дію, реалізувати їх, увесь цей час ми шукали модель для простору, в якому концентруються таланти. Ми самі є резидентами платформи «Острів» — це наш наразі найбільш вдалий досвід формування такого простору, який успішно працює. Якщо йти за моделлю, яку описав Чарльз Лендр, останнім етапом стало формування ринків, але ми працюємо з такими моделями, осмислюючи їх самостійно. Ми побачили, що в ході того, як запрацював Спільнокошт, сформувався ринок краудфандингу тому, як такого зусилля від нас не потрібно було. Але натомість ми думаємо, що там, де раніше було логічно ставити компоненту утворення ринків, наразі потрібно ставити зростання екосистем. Починаючи з 2016 року, багато наших зусиль зосереджено на тому, щоб запропонувати зрозумілу архітектуру для екосистемного росту і розвитку.

— Розкажіть більш детально про майстерню Спільнокошту, як з’явився цей проєкт, з чого це починалось і в якому вигляді проєкт функціонує зараз?

— Майстерня Спільнокошту — це формат, в якому ми навчаємо комунікаціям залучення. Він існує в різних конфігураціях. Спочатку ми робили відкритий формат, коли запрошували інноваторів. Ми також робимо сфокусований на інституціях, коли це потрібно для інституційного розвитку. Це дається важче, тому що інституції в нас переважно хочуть декларувати певну функцію, хочуть, щоб вони фінансували їх, тому що вони надають таку функцію. На сьогоднішній день така модель не працює, але всі ще пробують подібний формат. Поки що ми бачимо певний результат, тож переконати, що це вже не працює буде досить важко. Зараз, я вважаю, найбільш вдалий формат для майстерні «Спільнокошту» — це навчальні семінари, які ми робимо у партнерстві з організаціями, які запускають програми співфінансування на платформі «Велика ідея», зокрема це міжнародний фонд «Відродження», «Український культурний фонд». Ми вже маємо успішний досвід співпраці з бізнесом в цьому плані, а саме з брендом Котекс.

Ми також опрацьовуємо ще четвертий формат, а саме менторство. Його суть полягає в тому, що ми пропрацьовуємо з окремими проєктами їхню матрицю, їхні комунікації і залучення, після цього напрацьовуються комунікації для всіх груп, які організація чи проєкт хоче залучити. Тому зараз я думаю, що майстерня Спільнокошту — це в першу чергу навчальні програми, які ми реалізуємо разом з нашими партнерами.

— Зазвичай, найпопулярніше питання під час інтерв’ю — «як до вас приєднатись, чим я можу бути корисним?» Чи є у Вас програма для тих, хто хоче допомогти та приєднатись до проєкту?

–Не дуже вірю в те, що люди хочуть «допомогти», скоріше люди хочуть самореалізуватися. Ось в це я вірю, і доки людина не знає, в чому вона хоче реалізуватися, ми не можемо ні до чого її долучити. Наші програми дуже різнопланові і певною мірою навіть комплексні, тому якщо в тебе немає внутрішньої мотивації рости в процесі, то все це не має сенсу. Насправді допомогти нам можна дуже легко: зайти на сайт та знайти проєкт. Але треба розуміти, який проєкт тобі подобається, серед тих які активні знайти свій, почитати, подивитись, написати зворотній зв’язок, можливо зробити внесок…

Вся ця історія, як мені здається, не про те, щоб допомогти комусь, а про те, щоб долучитись, стати частинкою певних процесів, певних новацій. Тобто, тут без власної позиції, без розуміння ціннісного моменту нічого не вийде, синергії не буде. Тому дуже важливо, щоб людина спочатку визначилась, що вона хоче, і потім буде легко їй зрозуміти, чи є ті проєкти, які публікуються на нашій платформі, цікавими. Для мене важливо, щоб ми спільно росли, спільно розвивались, зростали разом. Це принесе куди більший результат.

— 2020 рік видався відверто складним: навіть журнал «Time» визнав цей рік взагалі одним із найгірших за всю історію. Скажіть, будь ласка, як змінилась Ваша діяльність за цей час?

— Не згодна з журналом «Time». Як на мене, це певне прагнення журналістів зловити «хайп» замість того, щоб повертати нас у реальність. Наприклад, я можу порівняти згадати ті можливостями, які 2020 рік відкрив переді мною: виспатись, вирівняти свій емоційний стан, розвивати проєкт… Тому мені здається, що «Time» лукавить. Звісно, нам подобається розказувати, як нам важко, але ж по суті ми просто знецінюємо складність того, що є насправді.

Той факт, що ми не можемо піти в кафе і випити свою каву — це насправді не проблема. За цією видимістю ми часто ігноруємо справжні проблеми. Звісно, зараз ми в складних умовах, і порівнюючи з попередніми роками зараз важче: люди хворіють, люди вмирають, ми обмежені в нашій свободі пересування тощо. Зізнатися чесно, я не відчуваю потреби обговорювати 2020 — увесь цей інтерес медіа та громадськості мене трохи дивує. Чомусь лише зараз люди починають говорити, ніби все змінюється, хоча насправді все змінюється весь час. Для мене це є більшою проблемою, що люди не бачили цих постійних змін, вони не були готові про це говорити. Зате тепер скільки людей звикли говорити про зміни, най навіть буденні. Цікаво буде порівняти, скільки людей цього року нарешті освоїло цифрові навички, скільки людей зайшло в Zoom і тепер вміють цим користуватись. Суттєво зріс рівень емпатії до працівників, роботодавці частіше помічають, що людина може хворіти, що вона не машина. Тому подібні заяви певних видань для мене є суто медійною позицією, яка прямо вказує на кризу медіа.

— Чи змінилась саме ваша діяльність у зв’язку з глобальними обмеженнями? Можливо, нові проєкти способи реалізації, чи все як було, так і залишилось?

— Ми ніколи не буваємо однаковими, з 2009 року ми знаходимося у стані постійних змін. Ми трансформуємося, тому що для нас це єдиний спосіб залишатись цінними для суспільства. Оскільки наш проєкт орієнтується на цифровий простір, тут для нас не було якихось кардинальних змін. Мені здається, що всі, хто до цього вже працював у кіберпросторі, не відчули цю трансформацію не відчули, бо займались нею набагато раніше. Колись такий підхід здавався непрактичним, хоча зараз без нього скадно собі уявити наше існування.

Після початку локдауну, ми всі наші накопичені знання та вміння використали для швидкого переналаштування на роботу в режимі онлайн. Ми вже близько трьох років працюємо у віддаленому режимі: в компанді проєкту є люди з інших міст України, навіть з Мілану. В цьому сенсі, ми виявилися готовими до змін. Багато хто бідкається на раптовість, однак все ці процеси переходу на нові технології можна було робити й раніше, особливо що стосується безготівкових систем оплати. Часто люди просто не хочуть помічати наближення змін.

— А якщо говорити про підсумки 2020 року, на вашу думку, якими для Вас є топ-3 найуспішніших проєкти?

− Я не берусь робити таку оцінку. По-перше, не маю звички так робити. Ми в проєкті не підбиваємо підсумки календарного року. Такий підхід мав сенс, коли ти займався фермерством: технології виробництва сильно залежала від природних циклів. Тобто коли ти фермер і збираєш врожай, ти можеш підбити підсумки, а коли ти не фермер і не залежиш від природних циклів, то в тебе немає відчуття кінця року. Ані бізнес, ані політика від цього вже не залежать, це скоріше просто умоглядна звичка, на що я не витрачаю енергію.

— Розкажіть, які у Вас плани на 2021 рік.

— Ми звикли планувати не на один рік, а на декаду. Розробляючи нову стратегію проєкту, ми беремо відповідальність за формування трендів, тому ми плануємо залучати бізнес до формування трендів в містах. Плануємо створити можливість для малих міст отримувати навички майбутнього, що дозволяють продуктивно взаємодіяти, тому ми для себе називаємо їх «навичками взаємодії».

Зокрема ми розробили гру «Місто Синергія». Вона дозволяє налагодити навички знаходити спільну мову з людьми з різних секторів, сприяє формуванню середовища участі, з більшим усвідомленням, що сектор культури, і бізнес середовище, і міське адміністрування інтегровані в «міську тканину». Тобто кожен своїми діями може впливати. Донедавна бізнес від цього процесу відсторонювався, але тепер навпаки ми бачимо позитивний тренд до зростання рівня відповідальності, вивчення інструментів для участі.

— Як бізнес може включатись в розвиток міської інфраструктури? Чимало бізнесів навіть не знають і не думають про такий напрямок діяльності.

— Нині ми можемо помітити, що в бізнесу є свої плани для розвитку країни. Бізнес вірить в екологічний розвиток, вони заохочують своїх працівників користуватись велотранспортом тощо. Це все зараз відбувається на інтуїтивному рівні, або на якомусь певному суто ціннісному. В цілому для бізнесу це нормально, але ми хочемо, щоб поступово українське суспільство вчилось більш компетентним підходам. Саме для цього ми будемо формувати культуру участі в містах.

— Круто! Ви можете декілька хвилин зупинитись на проєкті Міська платформа «Голос вулиць»?

— Цей проєкт був спрямований на формування публічних просторів і був для нас важливим протягом певного періоду. Наразі ми також працюємо з публічними просторами, але скоріше через програми, в які залучаємо людей з різних міст. «Голос вулиць» фактично дав нам досвід, який дозволив сформувати більш комплексну програму, що називається «Код міста». Наш новий проєкт переріс у повноцінні програми конструкції взаємодії, де ми передаємо вже весь набутий досвід гравцям з інших міст. Нині вони теж включаються в дослідження, починають формувати ідеї для міст не на суто особистому баченні чи інтуїції, а на методах залучення громадськості, де вони більше запитують громадян, досліджують життя містян, і вже маючи ці знання пропонують ідеї.

— Круто. Можете привести приклад може якогось міста, якоїсь ідеї. Яка була реалізована саме в цьому проекті?

— Ви можете зайти на сайт «Код міста» (http://kodmista.com.ua), де є приклади і ціла книга про те, як ми реалізовували все це в шести містах України.

— Отже, якщо продовжити тему реалізаціі проєктів у 2020.

— Наразі ми маємо успішний досвід співфінансування проєктів від міжнародних державних фондів і бізнесу. Ми міркуємо, що поступово потрібно підсилювати фактори, які дозволять місту подібним чином співфінансувати проєкти. Тобто чому це місто цікаво? В першу чергу, це взаємна довіра: місто дофінансовує проєкти, котрі профінансували своїми коштами громадяни. Таким чином, місто для себе суттєво знижує можливі ризики, оскільки розуміє, що вибрані проєкти точно цікаві громадянам.

Подібним чином діє громадський бюджет, але є суттєва різниця: в громадському бюджеті люди визначають те, що їм цікаво, шляхом голосування, тоді як на Спільнокошті вони це роблять гривнею. Ми бачимо в цьому ту перспективу, куди можна дивитись для висновків на майбутнє.

«Голос вулиць» наприклад був спрямований на реалізацію в містах, бо ми завжди працювали з містами, але для їхнього здійснення міська рада має стати якоюсь інноваційною громадською організацією. Крім того, такі проєкти не потребують безпосередньої участі гравців, наприклад, з міської адміністрації, оскільки їхнє основне завдання — просто зміна ставлення містян до свого міста. Одним із напрямків, де ми бачимо великий потенціал, це робота з постфінансуванням. Тут ми пропонуємо систему оцінки впливу проєктів, тобто місто має навчитись оцінювати свій вклад, співвідносити свій внесок зі внеском громадськості, зі внеском бізнесу.

Наразі ми готуємо дослідження по всіх містах України, де показуємо, як впливає участь громадськості, і як її участь неможливо ігнорувати. Ми це бачимо не тільки в об’ємах загальних сум, або кількості людей, які долучаються до процесу, але й в розрізі чотирьох основних капіталів: культурного, людського, соціального та інфраструктурного.

Ми будемо пропонувати містам модель оцінювання участі громадськості та якості проєктів, вже наступного року плануємо запутити пілот. Коли ми будемо мати перші результати цих пілотів, тоді можна буде показати це будь-якому місту і формувати компетентні рішення. Часто ми зустрічаємо незбалансований підхід міської влади у різних політиках: щось гарно вдається, а щось не робиться достатньою мірою, синергія не досягається, місто не реалізує повністю свій креативний потенціал.

Ми намагаємося надати повну картину оцінки діяльності міської влади в таких процесах, а також одночасно аналізувати отримані дані та рівень участі громади. Вважаю, що поступово ми прийдемо до цього. Раніше ми очікували, що буде, ми просто більше слідкуватимемо за світом. Так, пандемія вплинула на світові економічні процеси, але ми впевнені, що за рік світ почне перегруповуватись, особливо на фоні позитивних новин про вакцину.

Для багатьох ситуація 2020 року виявилась справжнім шоком: як же так, що ми не йдемо весь час вгору? Для нас це економічне падіння стало черговим проявом природного циклу, як у ситуації з фермером. Тому якби місто хотіло щось зробити корисного для всіх, так щоб це зміцнило, дало сталість в системі, як на мене, потрібно переорієнтуватись з однорічного циклу роботи хоча б на трирічний. Ясно, що це відбудеться лише після того, як це зробить держава. А до того часу ми дивимось на це, бентежимось, влада розводить руками і ми продовжуємо ходити по цьому колу.

Поки місто не займається формуванням наслідків та результатів своєї діяльності на роки, а лише виконує приписи, то ми можемо зрозуміти, чому склалася така ситуація з управлінням його розвитку. Вважаю, що процедуру співфінансування проєктів можна цілком реалізовувати в річному циклі, але однозначно стверджувати не буду. Наведу тут приклад співпраці з УКФ, у якого теж річний цикл роботи через те, що вони є державним фондом. І поки ми ще не маємо якихось чітких позитивних результатів.

Місто — Київ, Полтава чи Одеса — може співфінансувати проєкт на будь-якому майданчику, якщо теж перебуває на однорічному циклі. Але вже такі зміни, я впевнена, багато хто з нас хотів би відчувати в плані якості нашої роботи. Треба також розуміти й проблему масштабу: щоб вплинути на таке місто як Київ проєкт і сам повинен достатньо впливовий і масштабний. З іншого боку, в менших містах постає проблема інертності інше місто за рахунок інертності, воно може бути менше, але складніше через те, що просто немає такої динаміки. Ми маленькі, але ми впливові, тільки за рахунок того, що ми орієнтуємось на реальні процеси. В 2015 році ми їздили різними містами України з Альхакатоном і в кожному місті, де ця подія відбулася, через чотири роки з’явився великий міждисциплінарний простір.

Сама ідея Альхакатону — це наше бачення факторів розвитку великих міст на основі вивчення впливів та поєднання міждисциплінарних підходів. Через чотири роки у цьому середовищі природним чином формується міждисциплінарний простір. Ми розуміємо, що ми можемо реально впливати на процеси взаємодії у містах, але на це потрібен час.

Проблема багатьох місцевих адміністрацій полягає в тому, що далеко не завжди чиновниками розуміється інституційна роль таких організацій. Тобто, на посади приходять люди, які не працювали в громадських організаціях, або працювали в бізнесах. Буває й навпаки, коли з міської адміністрації роблять громадську організацію. Всі ці взаємні перетворення мають певний зворотній ефект. В кожної організації є власна інституційна роль: якщо це освітня організація, вона навчає, якщо це підприємницька організація, вона створює бізнесову модель, якщо це громадська організація, вона займається інтересами окремих груп. Місто ж має бути центром розробки стратегій, пропонувати алгоритм, певний послідовний підхід.

— Який головний меседж на сьогодні від Вас?

— Потрібно налагодити роботу над співфінансуванням громадських проєктів у організацій із різними фінансовими циклами. Це суто адміністративний момент з боку міста, яке, в свою чергу, хоче великих масштабів участі, як це показує приклад співпраці з КМДА. Я розумію, що для міста важливо працювати з масштабом, в цьому сила міської адміністрації, але увесь цей процес потребує такого ж виваженого рішення, розробки, пілотування, типування тощо. Саме тому, на мою думку, треба робити фокус на співфінансуванні. Ми спочатку спробуємо таку модель роботи на проєктах культури та туризму, а якщо це запрацює — можна розширювати межі її застосування, наприклад для лісництва, інноваційних, цифрових підприємців тощо. Все це стане надійною основою для подальшого маркування моделі на решту сфер.

Нагадаємо, що днями пройшла третя зустріч в рамках щорічного Київського Форуму організацій громадянського суспільства за темою: «Неформалізовані інструменти громадської участі у сучасності», організована Департаментом суспільних комунікацій КМДА. Учасники обговорювали, як формальні та неформальні інструменти громадської участі допомагають громадянам досягати бажаного результату.

Леонід РУДЕНКО