Як святкували Новий Рік у Києві півсторіччя тому

*Цей текст вперше було опубліковано 31 грудня 2020 року.

Запасливі кияни у 70-ті починали готуватись до святкування заздалегідь, ще восени. А все тому, що у грудні на полицях продуктових магазинів буде дефіцит на смачненьке до новорічного столу. Так, в листопаді купували шампанське, баночку горошку та майонезу. Подібні «скарби» господині завбачливо притримували до 31 грудня.

Не менш азартне полювання було й на оригінальні вітальні листівки, які замість примітивного бажання «З Новим Роком!» шукали написи більш-менш креативні, типу: «Запрошуємо вас на ялинку до нас», «Міцного здоров’я у Новому Році».

Радянська доба відома своїм консерватизмом, тож будь-яка новорічна листівка тих років мала стандартні сюжети: Дід Мороз зі сніговиком, щасливі дітлахи, потішні лісові звірята та стрілки на циферблаті.

На сторінках нашої газети «Вечірній Київ» у 70-х Дід Мороз нерідко радив новорічні подарунки під ялинку. Так у номері за 24 грудня 1970 р. казковий персонаж «підказував» чоловікам, де у столиці придбати парфум своїй дамі серця. А жінкам радив звернути увагу на нейлонові сорочки або вовняні шарфи.

На той час кияни найпопулярнішими подарунками для рідних та друзів були книги, музичні платівки, фломастери. Щодо вартості подарунка, то цей вибір диктувався не лише грошима, але й можливостями його «дістати». Так, особливим «шиком» вважалося роздобути парфуми.

Профкоми видавав батькам «дитяче запрошення на ялинку». За цим квитком малеча мала змогу прийти на новорічний ранок. Найефектніші у Києві новорічні ранки відбувалися у Палаці «Україна» та «Жовтневому». Після закінчення вистав Дід Мороз вручав кожній дитині подарунковий набір. В нього, як і зараз входили цукерки, печиво, мандарини та плитка шоколаду.

Скромніші «ялинки» проходили в інших будинках культури. Наприклад, в Будинку культури Київського трамвайно-тролейбусного управління, але за майже тим же сценарієм: нарядна ялинка, розваги з Дідом Морозом зі Снігуркою у супроводі акордеоніста, вручення подарунків та перегляд мультфільмів.

Аби у квартирах з’явилася ошатна прикраса свята — ялинка, киянам доводилося витрачати масу зусиль. Вже у 20-х числах грудня люди починали навідувались до «ялинкових базарів» — тимчасових торгових майданчиків, обнесених двометровим парканом. В спальних районах подібні базари влаштовували, в основному, біля універсамів, а в центрі міста — у дворах, де їх треба було ще знайти.

Ялинки завозили нерегулярно. Крім того, у кожній партії налічувалась максимум третина гідних і ще частина з категорії «годиться». Розкуповували «товар» швидко. За наступною партією приходили з самого ранку, бо треба було зайняти чергу. Будь-яке дерево «йшло» по тарифу: 1 карбованець 20 копійок за метр. Але був один цікавий спосіб зробити вдалу покупку: допомогти розвантажувати вантаж з деревами, тоді у подарунок можна було взяти собі одну з «красунь».

Коли в асортименті залишалися тільки «йолки-палки», покупцям пропонували підпільно купити «чудову сосну» з переплатою. Охочих відводили в сторону, де і здійснювалася операція. Базарні продавці не тільки не заважали конкурентам, але самі ж і постачали їх товаром — «навар» потім ділили навпіл.

У центрі біля великих торгових центрів встановлювали гарно прикрашені ялинки. Асортимент іграшок був різноманітний: від зайчиків до червоноармійців та дирижаблів з написом «СРСР». Випускалися також іграшки, що представляють національні костюми всіх радянських республік. З середини грудня в універмагах починали працювати передноворічні ярмарки ялинкових прикрас. Продавці одягалися у костюми новорічних персонажів задля настрою покупців. В них придбати можна було кольорові гірлянди, дощик, карнавальні маски тощо. Укркультторг публікував свою рекламу під заголовком «Чим прикрасити ялинку?»

З кінця 1960-х на київських прилавках з’явилися електричні гірлянди. Для людей –це було щось дивовижне.

Велика увага приділялась й святковому столу. Придбати для нього продукти в умовах товарного дефіциту було справою нелегкою. Адже, наприклад, м’ясо й у звичайний час складно купити, а вже напередодні Нового Року й говорити нема про що. На святковому столі мала бути курка, або котлети по-київськи. Навіть морожений хек, який завжди був наявний у продажу, напередодні Нового Року активно розкуповували.

На шампанське ціна «кусалась»: 4 карбованці 50 копійок за пляшку. Однак перш ніж сім’я або дружня компанія відкриє шампанське і дзвоном келихів зустріне Новий Рік, свято відзначали на роботі або у навчальній групі.

Профспілка організовувала корпоративи 30 грудня, на якому, як правило, дарували новорічний набір солодкого та фруктів. Хоча був особливий «пакет» — шпроти та шампанське. Керівник підбивав підсумки року й вручав премію. А потім святкували: приносили з дому соління, пироги та проводили атмосферну вечірку під музику з платівкою.

На одну сім’ю ціна новорічного стола становила 100 рублів (на 5-6 людей). Це при тому, що середня місячна зарплата була 150 карбованців.

Настрій радянським людям створювали святкові програми по ТБ. 31 грудня о 19:00 показували новорічні фільми, гумористичні програми та улюблений, на той час, «Голубой Огонёк» з зірками естради. Серед них були: Лев Лещенко, Coфія Ротару, Муслім Магомаєв, Йосип Кобзон, Едіта П’єха, Едуард Хіль, Людмила Зикіна, Алла Пугачова, Валентина Толкунова та багато інших. Паралельно із музикою поважні особи говорили тости до свята, а саме: шахіст Анатолій Карпов, хокеїст Владислав Третьяк, фігуристка Ірина Родніна.

О 23:59 у квартирах звучали куранти з Москви, а потім звідусіль лунали «хлопушки» (хлопавки), дзвін бокалів та блимали бенгальські вогники.

1 січня — офіційний вихідний для всіх. До обіду кияни відсипались, а у другій половині дня йшли у гості. Де знов було застілля, тости та новорічні страви.

2 січня уже був звичайний робочий день. Ті, кому не вдалося «вихопити» відпустку, поверталися до праці. Словом, нема чого розслаблятись. Свято віддзвеніло — за роботу, товариші!

Як виглядали новорічні листівки та реклама у Києві 50 років тому.

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»