Український рекордсмен з мандрів розповів, як вилікувався в Сахарі від коронавірусу
Як захворіти у центрі пустелі Сахара коронавірусом й вижити, вилікуватися у госпіталі столиці Чаду Нджамені, а потім вирушити у подорож всіма островами Карибського моря й півднем Сполучених штатів — про це «Вечірньому Києву» розповів український мандрівник, який побував у 180 країнах світу із списку ООН, киянин Костянтин Ліорек. Його ім’я занесено до Національного реєстру рекордів України. Ми поговорили з Костянтином про його пригоди, коли він плив кораблем на Барбадос.
Перед подорожжю у Чад Костянтин розповідав нашому виданню, що має намір відвідати ще й Камерун та Центрально-африканську республіку. Після того Ліореку залишиться відвідати рівно 10 країн до здійснення мрії — закриття списку ООН.
В цю експедицію він їхав не один, а з товариством, яке відгукнулося на заклик відвідати ці країни.
-У Чад я збирався дуже давно. Хотів поїхати дійсно не у тривіальну подорож й відбутися лише відвідинами Нджамени і районів навкруги. Я хотів заглибитися у країну — проїхати на відоме плато Еннеді, побачити всю красу «Серця Сахари». Але завжди були якісь стримуючі моменти. До того ж, така довга поїздка по пустелі — 2 тижні з проживанням у наметах, без нормального туалету і душу, в досить екстремальних умовах дещо лякала мене. В кінці кінців, вибір зроблено. Перші декілька днів були в цілому очікувано наповнені різними організаційними моментами: отриманням віз, пермітів тощо. Далі почався виїзд у реальну пустелю — через місто Абеше, що є другим найбільшим містом Чаду, до Калаїту та Фади, неймовірного плато Еннеді і далі на північ.
Костянтин Ліорек розповів, що в вдень, коли його експедиція була в ущелині і на озері Guelta d’Archei, що є однією з візитних карток Чаду, він відчув дуже сильну слабкість — навіть не зміг піти на гору, щоб зробити фото неймовірної краси ущелини. Увечері вдалося зміряти температуру — 39,5! Мандрівник випив величезну дозу парацетомолу і вітамінів. На ранок була сильна слабкість й знову висока температура. Проте подорож тривала, тому що надія покладалася на дві дози вакцини Moderna, зроблені у Бостоні США.
-Тобто, я навіть не міг подумати, що це може бути коронавірус, були припущення, що то просто застуда, яка скоро минеться. Так само зле почував себе мій товариш по мандрах Віктор Ганущин, з яким ми проїхали Афганістан, Малі, Буркіна Фасо, Нігер та багато інших країн. У одного з членів експедиції був з собою польовий антиген тест на ковід. Я зробив тест. Віра в те, що все таки вакцина дасть мені пережити коронавірус ще була, але маса думок роїлося у голові. До найближчої нормальної лікарні у столиці Нджамені –біля 2000 км по бездоріжжю, 3 — 4 дні у дорозі… І треба ж було заїхати у найбільш віддалені місця від цивілізації на планеті Земля, щоб хворіти тут на коронавірус! Ми з другом ухвалили рішення будь що, повертатися до столиці і йти до лікарні!
Костянтин з Віктором зібрали речі і вирушили на джипі у Фаду. У містечку Фада є навіть аеропорт, і є у Нджамені авіакомпанія, яка за 12 тис. євро могла б забрати нас звідти. Але з літком не склалося, бо неясно було, чи страхова за ту евакуацію заплатить. Гід, що супроводжував групу туристів, знайшов хлопця з джипом, що мав нас довезти до Абеше, де кожну годину їхав автобус до Нджамени (16-18 годин у дорозі). Але перший стрибок треба було зробити з Фади через Калаїт до Абеше…
За словами Костянтина, хлопець, який явно дорвався до авто свого батька, був ще тим джигітом! Погнав по пустелі ривками до 120 км за годину і через приблизно годину такої їзди потрапив у піщаний бархан, де тупо забуксував…
-Ми десь посередині — у пустелі — між Фадою й Калаїтом. До Фади 150 км, до Калаїту 160 км… Між ними — ЖОДНОГО населеного пункту… Приїхали… Води 4 пляшки, температура на сонці під 50 С, а температура у двох хворих — до 39 градусів! Якось розумієш, що ти — взагалі between Nowhere (між ніде — прим. ред). Якимсь дивом машина виповзла з бархану, але кудись поділась джигітська прить водія… Авто не набирало обертів, їхало від сили 20 км /год і постійно глохло на невеликих підйомах…
Нам назустріч трапилася інша машина — вони зупинилися і щось там ніби допомогли підремонтувати. Наче поїхали далі, та все ж так само повільно… Знову зустріли номадів — знову щось там підкрутили. Доїхали ми з Віктором на тому крутому джипі до Калаїту за безмежну кількість годин, але доїхали… Нам організували просто під відкритим небом місце для ночівлі, дали дуже теплі верблюжі ковдри і ми заснули, накачавшись ліками, під високим чадським нічним зоряним небом… Спали, до речі, дуже добре. Місце нашої ночівлі було між курятником, парою глинобитних халуп і барханом… Ну, у такому місці я точно ніколи ще у житті не спав!
Втім за 5 годин хворі українські мандрівники дісталися до Абеше, де сіли на рейсовий автобус до Нджамени, а там попрямували до лікарні з назвою «Модерна», де швидкий тест підтвердив захворювання на COVID-19.
-Ще зробили нам ПЛР-тест, взяли кров на аналіз та повезли у спеціальну клініку — центр для хворих на коронавірус, що за межами міста… Розмістили у палаті, яка дуже непогано обладнана. Нас почали лікувати згідно регламенту ВООЗ, крапельницями з антибіотиками (Цефтріаксон), парацетомолом, вітамінами… Була проблема спілкування, бо англійською лікарі не говорять, а наша французька — далека від ідеалу… Але, поки був мобільний інтернет, Гугл перекладав і це дуже допомагало…
А у Віктора Ганущина, окрім ковіду, знайшли ще малярію, яку швидко локалізували і правильно вилікували! За словами Костянтина, у їхньому відділені для хворих на коронавірус було не більше шести пацієнтів.
Лікування тривало два тижні й Ліорек не знає, як би переніс цю хворобу серед пустелі й при температурі під 50 градусів спеки, якби не був вакцинований, можливо, набагато гірше…
-Тому я всіх закликаю пройти вакцинацію і ставитися до свого здоров’я дуже уважно! А ще я розумів, що треба взяти себе в руки, не розслаблятися, швидше добиратися до цивілізації, де можуть допомогти. Я почав інтенсивно приймати парацетамол, як це вказано у рекомендаціях. І головне — пити багато води (до 5 літрів в день), особливо в умовах спеки. А ще нас лікували в хорошій лікарні й робили все чітко за міжнародним протоколом, за 3-4 дні збили температуру, тричі на день знімали всі показники організму.
Мандрівник говорить, що попри все Чад залишив добре враження. Нджамена — типове африканське мусульманське місто, з доглянутим центром, з гарними будинками, широкими проспектами, сучасною та колоніальною архітектурою, розвиненою медициною. Проте країна бідна, має лише одну асфальтовану дорогу із заходу на схід: від кордону з Камеруном до кордону з Суданом. Після другого за розмірами міста Абеше місцеві подорожуючі їдуть по плато пустелі Сахара, орієнтуються по зірках. Вони ж номади-кочівники і знають ці дороги як слід.
-Плато Еннеді унікальне місце. Тут природа схожа на середній захід США — на Арізону, Юту, але вдесятеро гарніша. Тому, що тут дуже цікаві геологічні формації, практично не відвідувані людьми місця, особливо туристами. Навіть документалісти туди не доїжджали. Щастя, що є місця на землі, які можуть дивувати. Там можна тижнями їздити та дивитися на всю цю красу.
Проте Костянтин не відмовився від ідеї відвідати ЦАР та Камерун. У нього ще запланований для мандрів Габон, Конго, й взагалі був намір відвідати всі країни Африки ще цього року. Наступного року він їх обов’язково відвідає, а поки вирішив влаштувати постковідну реабілітацію у мандрах островами Карибського моря.
-Я цей регіон об’їхав добре — залишилося кілька точок, де не був. Зараз подорожі ускладнені — кожна країна має свої обмеження, правила в’їзду, сходження на берег (на деякі острови можна сходити лише з екскурсіями), а дехто пускають на свою територію тільки повністю вакцинованих. Відпочинок у безстресовому регіоні — те, що потрібно: тепла погода, тепле море, смачна їжа. У моєму круїзі — близько 20 островів. А потім я полечу на кілька місяців туди, де вже був.
Костянтин вперше відвідав Гренаду (180 країна за списком), Сент Вінсент-Гренадін, території Теркс та Кайкос (Британська вест-індська територія).
-На Британських Вергінських островах у Карибському морія вже був, але минулого разу, коли звідти надсилав листівки друзям, пронісся ураган, і поштову скриньку віднесло в море. Тому хочу знову звідти надіслати друзям поштівки. На Ямайці зустрічатиму Новий рік (інтерв’ю було записане напередодні — прим. авт.). Фактично на кінець року у мене залишиться 10 країн, які треба відвідати.
На круїзному кораблі, на якому подорожує Костянтин Ліорек, суворі карантинні правила. Всі туристи вакциновані. Потрібно обов’язково ходити в масках у громадських зонах, персонал — весь у масках та рукавичках. Скрізь стоять санітайзери, завжди вимірюється температура при вході в ресторани, бари, стюарти записують дані й вносять у систему. І всі пасажири на п’ятий день круїзу проходять антигенний тест безплатно. Під час посадки також на корабель всі показували міжнародний сертифікат про щеплення, ПЛР-тест. 90% подорожуючих — європейці. Корабель італійської круїзної компанії розрахований на 5 тисяч людей, а нині в круїзі менше 500. За коронавірусними нормами організатори можуть взяти на борт лише трохи більше 3,5 тисячі людей. Екіпаж — понад 1000 осіб.
-Зі мною пливуть британці, французи, німці, іспанці, трохи португальців, дві людини з України. Далі у мене маршрут пролягає через США, Флориду, може з’їжджу до національних парків Сполучених штатів. Додому планую повернутися у лютому.
Перед тим, «Вечірній Київ» розповідав про подорожі киян на важкодоступні острови в океанах планети.
Фото зроблені та надані для публікації Костянтином Ліореком
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»